12 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/7144/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького адміністративного суду від 15 січня 2026 року (суддя Кисель Р.В.) у справі №280/7144/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 19.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної
грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при встановленні розміру грошового забезпечення у спірному періоді відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а отже у спірному періоді грошове забезпечення виплачувалось відповідачем позивачу у заниженому розмірі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, та провести виплату з урахуванням виплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, та провести виплату з урахуванням виплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Судом першої інстанції зазначено, що з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Суд зауважив, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262-ХІІ у 2020-2022 роках є більшим ніж в 2018 році.
Суд вказав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік відповідно до Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що відповідач, не здійснивши перерахунку грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, у спірному періоді діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що відповідач не має право приймати самостійне рішення щодо нарахування грошового забезпечення. Вважає, що він не допустив протиправних дій або бездіяльності. Зазначає, що згідно постанови КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а тому грошове забезпечення виплачено позивачу з дотриманням вимог законодавства. Вказує, що сам факт скасування в судовому порядку окремих положень постанови КМУ №103, якими вносилися зміни до постанови КМУ №704, без прийняття відповідних рішень Урядом, не може свідчити про встановлення для військовослужбовців іншого порядку визначення грошового забезпечення. Вказує на пропуск строку звернення з позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , у тому числі, у спірний період з 19.07.2022 по 20.05.2023.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.04.2024 року №106 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , з 11.04.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
У відповідь на заяву представника позивача, ВЧ НОМЕР_1 листом від 22.04.2025 №803 повідомила, що показник прожиткового мінімуму для працездатної особи для розрахунку деяких видів грошового забезпечення у зазначений період взято станом на 01.01.2018.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати у спірному періоді грошового забезпечення та інших виплат в належному розмірі, звернувся до суду з позовом.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У додатку 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови №704.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року і якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови №103).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови №704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Позивач у спірній ситуації не погоджується з діями відповідача щодо нарахування та виплаті його грошового забезпечення з використанням такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Суд апеляційної інстанції вважає, до під час вирішення спору між сторонами, підлягає врахуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.
У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови №704 був підтриманий і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі №240/1387/21.
Відповідно до висновків Верховного Суду, враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет України із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Спираючись на цей висновок, суд апеляційної інстанції вважає, що грошове забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 (задоволені позовні вимоги) слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).
З тих самих мотивів слід зазначити, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з 19.07.2020 року по 20.05.2023 року супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) у такий період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Таким чином, аргументи відповідача, з якими останній пов'язував незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції і суть яких фактично зводиться до того, що позивачу у спірний період правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови КМУ №704, свого підтвердження не знайшли.
Аргументи скаржника, які стосувалися неможливості застосування при визначення розміру грошового забезпечення такої величини як мінімальна заробітна плата, не впливають на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не було зроблено висновків про можливість застосування розміру мінімальної заробітної плати при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовця.
Щодо аргументів відповідача про недотримання позивачем строків звернення з позовом до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, положення ст.233 КЗпП України підлягають застосуванню у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
У спірному випадку позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
Правові питання застосування положень ст.233 КЗпП у випадках заявлення вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України, було предметом дослідження Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
Верховним Судом, зокрема, зроблено такий висновок: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Застосовуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду до правовідносин, які становлять предмет розгляду у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що до заявлених вимог щодо перерахунку грошового забезпечення з 19.07.2022 підлягає застосуванню тримісячний строк, який обраховується з дня одержання звільненою особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
У спірному випадку встановлено, що ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 6.11.2025 було скасовано ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 29.08.2025, якою було повернуто позовну заяву з підстав пропуску строку звернення з позовом до суду. Апеляційний суд зазначив, що для вирішення питання щодо дотримання строків звернення з позовом до суду визначальним є встановлення часу (дати) отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
В апеляційній скарзі відповідач, вказуючи на недотримання позивачем строків звернення з позовом до суду, не надає письмові докази, які б свідчили про те, що позивач, при звільненні, отримав письмовий документ, у якому б було детально зазначено суми, нараховані та виплачені суми грошового забезпечення.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025) висловив правову позицію, суть якої полягає в тому, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Оскільки у спірному випадку відповідачем не було доведено того, що під час звільнення позивачу було вручено письмовий документ, який би підтверджував інформацію про виплачені суми грошового забезпечення, то відсутні підстави стверджувати про те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення з позовом до суду. При цьому, суд враховує, що в наказі В/Ч НОМЕР_1 від 11.04.2024 №106 не було зазначено інформації про складові грошового забезпечення, які були виплачені або підлягали виплаті на користь позивача при звільненні та яка б дозволяли зробити висновок про порядок визначення грошового забезпечення позивача.
Підсумовуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 319, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі №280/7144/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 12.05.2026
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров