11 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/12938/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 в адміністративній справі №160/12938/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
05.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 22.02.2022 року по 30.04.2025 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 22.02.2022 року по 30.04.2025 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2023 року № 103 головного сержанта ОСОБА_1 , колишнього стрільця-снайпера 1 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону, який перебуває у розпорядженні командира військової частини, призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 квітня 2023 року № 520-PC на посаду старшого стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати таким, що справи та посаду здав 23 травня 2023 року.
Згідно цього наказу, з 23 травня 2023 року позивача виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення з 23 травня 2023 року з продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) з 24 травня 2023 року та видано належні атестати і направлено для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року по справі № 160/17834/23, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військове звання та надбавку за вислугу років за період з 01.01.2023 року по 23.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
На виконання вищевказаного рішення суду 30.04.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату грошового забезпечення у сумі 82 748,32 грн., що підтверджується випискою з АТКБ «Приватбанк».
Враховуючи наявність факту неправильного нарахування позивачу сум грошового забезпечення починаючи з 24.02.2022 року та по день фактичної виплати заборгованості 30.04.2025, позивач має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Позивач вказує, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в період з 24.02.2022р. по 30.04.2025р.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.
Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.
Із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).
Як встановлено судом, відповідачем за період з 24.02.2022 року по 23.05.2023 включно позивачу остаточно виплачено 30.04.2025р року, тобто із затримкою.
Відтак, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми грошове забезпечення внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року по справі № 160/17834/23, суд приходить до висновку, що у зв'язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми грошового забезпечення, які мали місце у період з 24.02.2022 року по 23.05.2023 (виплата проведена лише 30.04.2025р), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №2050-Ш.
Слід зазначити, що приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять).
Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми грошового забезпечення була встановлена за рішенням суду у справі №160/17834/23 (визнана бездіяльність відповідача протиправною), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов'язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості 30.04.2025р. без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш.
Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20.
Отже, не нарахування та не виплату позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш з 24.02.2022 року по 23.05.2023, у день виплати суми такої заборгованості 30.04.2025 слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача.
Тому, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною вищенаведеної бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідачем відповідних доказів правомірності бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та не виплати позивачеві у день виплати суми заборгованості по індексації грошового забезпечення (30.04.2025) компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем термінів виплати таких сум грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 23.05.2023, з урахуванням вище встановлених судом обставин та аналізу наведених норм чинного законодавства, суду не надано.
Окрім того, як слідує зі змісту п.30 та п.32 постанови Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20, Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що норми Закону №2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації. Виплата такої компенсації відповідачем проводиться у день виплати заборгованості самостійно, тобто, без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять). Крім того, Верховний Суд також і зазначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. А відповідно, саме наведена правова позиція Верховного Суду, сформована у часі пізніше 02.04.2024р. підлягає врахуванню адміністративним судом у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 23.05.2023, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання судом такої бездіяльності протиправною.
Також, підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачеві компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за рішенням суду, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову.
Як вбачається з матеріалів справи, що не спростовано відповідачем жодними доказами, відповідні суми компенсації втрати частини грошових доходів, передбачені Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за рішенням суду, відповідачем позивачеві взагалі не нараховувалися і не виплачувалися, такі докази в матеріалах справи відсутні.
В той же час, обов'язок здійснити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі і з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) покладається на підприємства, установи і організації всіх форм власності, які допустили такі порушення ст.2 Закону №2050-Ш. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць ст.4 Закону №2050-Ш.
Відтак, із аналізу наведених приписів слідує, що з метою виплати позивачеві вищенаведеної суми компенсації втрати частини доходів, відповідач має обов'язок здійснити відповідне її (такої компенсації) нарахування/ обчислення у спосіб, наведений у ст.3 Закону №2050-Ш та у пункті 4 Порядку №159, тому з урахуванням того, що сума заборгованості по індексації грошового забезпечення за рішенням суду у справі №280/1523/24 була виплачена відповідачем позивачеві 30.04.2025 без проведення нарахування та виплати такої компенсації у порушення вимог ст.ст. 2,3,4 Закону №2050-Ш, то, у даному випадку, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за вищенаведеною постановою суду, нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом №2050-Ш та Порядком №159 за період з 24.02.2022 року по 23.05.2023.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 в адміністративній справі №160/12938/25 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 в адміністративній справі №160/12938/25- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко