11 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/9658/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року
у справі № 160/9658/25
за позовом ОСОБА_1
до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просила:
- визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025 (включно) та матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої у лютому 2025 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025 (включно) та матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої у лютому 2025 року, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025 (включно) та матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої у лютому 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025 (включно) та матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої у лютому 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII і не може визначатися будь-яким іншим законом чи нормативно-правовим актом. Позивачка зазначає, що під час визначення розміру суддівської винагороди має застосовуватись прожитковий мінімум визначений для працездатних осіб на відповідний рік.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня відповідного року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд врахував, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відтак, суд дійшов висновку, що здійснюючи позивачці нарахування та виплату суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення у період з 01.01.2025 по 31.03.2025 (включно) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Дніпропетровський окружний адміністративний суд діяв правомірно, що зумовлює висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивачка вказує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї із складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідно року, на іншу розрахунку величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, не може вважатися правомірною. Зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 вказаного Закону, які мають пріоритет стосовно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Вважає, що відповідно до Конституції України Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не має вищої юридичної сили стосовно інших законів, а у разі існування колізії, при конкуренції норм слід застосовувати норми спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як пріоритетного. Відтак, скаржник наполягає, що нарахування та виплату їй у спірному періоді суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення здійснено протиправно, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, указом Президента України від 22.06.2009 №465/2009 позивачку призначено на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2009 №225-к позивачку зараховано до штату цього суду з 07.07.2009.
На виконання Указу Президента України від 03.04.2017 №95/2017, наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 № 142-к позивачка вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків з 05.04.2017 у зв'язку з призначенням на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до наданої інформаційної довідки від 27.02.2025 №34-2/25, у період з 01.01.2025 суддям Дніпропетровського окружного адміністративного суду розмір посадового окладу розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму 2102,00 грн та складає 75 672 гривні.
Згідно даних архівної відомості від 07.05.2025 за період січень - березень 2025 року, позивачка в лютому 2025 року отримала матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 75 672 гривні, тобто в розмірі посадового окладу.
Вважаючи протиправними дії щодо обчислення позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025 (включно) та матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої у лютому 2025 рік із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн, а також протиправною бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплати позивачці суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення у спірний період у належному розмірі, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Як зазначено у преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно ч.3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму.
Згідно ст. 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Таким чином, допомога на оздоровлення судді залежить на пряму від розміру посадового окладу.
Починаючи з 2021 року, в Законах України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, «Про державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX, «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, разом із встановленням на 01 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб передбачений такий вид прожиткового мінімуму як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Наведені приписи вказаних законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу, як складової суддівської винагороди, було предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду у справі №240/9028/24 (постанова від 24.04.2025).
В постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі, відступаючи від попередніх правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23 та ін., предмет спору в яких стосувався визначення розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року, зазначила, що законами про державний бюджет не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність визначення посадового окладу працюючого судді з урахуванням приписів до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які є чинними та не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ухвалена постанова від 17.02.2026 (справа №200/2309/25), в якій Судом, зокрема, зроблено такий висновок: для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Суд апеляційної інстанції вважає, що висновки, які зроблені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи №200/2309/25, не можуть бути застосовані у цій справі з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
В свою чергу, Кодексом адміністративного судочинства України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного адміністративного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, що подібність правовідносин означає, насамперед, подібність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.
У справі №240/9028/24, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо законності застосування абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» при визначенні посадового окладу, як складової суддівської винагороди, працюючого судді.
Отже, правові висновки, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №240/9028/24, безумовно стосуються і предмету спору, який розглядається в межах цієї справи.
Крім цього, приймаючи до уваги саме висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи вищеописаний ієрархічний принцип функціонування Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду фактично дійшли різних висновків в питанні визначення розміру посадового окладу, як складової суддівської винагороди.
Так, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що при визначення розміру посадового окладу працюючого судді підлягають застосуванню саме Закони України про Державний бюджет (ст.7), якими визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
У свою чергу, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зроблено висновок, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Оскільки визначення базового розміру посадового окладу є однаковим як для визначення розміру суддівської винагороди працюючого судді так і для визначення розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то вказані висновки ВП ВС та судової палати Касаційного адміністративного суду є протилежними за своїм змістом.
Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на те, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Верховного Суду у складі судової палати, та враховуючи зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає, що у визначений позивачкою період для визначення базового розміру посадового окладу судді повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме: 2102,00 грн.
З наявних у справі доказів судом з'ясовано, що суддівська винагорода за спірний період позивачці обчислено, виходячи з приписів вказаного вище Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Допомога на оздоровлення позивачці надана з дотриманням положень ст. 136 Закону № 1402-VIII, а саме: в розмірі посадового окладу, який правомірно визначено з урахуванням приписів Закону України про Державний бюджет України із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції під час розгляду справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 160/9658/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров