07 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/9242/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року
у справі №160/9242/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
31.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 по 20.03.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 по 20.03.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 01.02.2008 по 20.03.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира якої від 22.07.2023 №150 позивача звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Проте при звільненні позивачу протиправно не було виплачено в повному розмірі індексацію грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звертався до суду. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі № 160/26117/23, та з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 відповідачем нараховано і виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 285230,71 грн. Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення позивачу військова частина здійснила лише 20.03.2025, при цьому відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 по 20.03.2025. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 по 20.03.2025.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 року по 20.03.2025.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 та сплатити компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 01.02.2008 по 20.03.2025.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються приписами статей 116 і 117 КЗпП України. Право на виплату індексації грошового забезпечення позивач набув під час проходження військової служби. Несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення обумовлена бездіяльністю відповідача. Її причини не залежали від волі позивача. Суд першої інстанції вказав, якщо існує спір щодо суми заборгованості (у тому числі щодо її існування) і позов задоволено судом у повному обсязі, то працедавець має визначити заробіток, а якщо позов задоволено частково, то питання про сплату заробітку вирішує суд. Суд задовільнив позов про зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення у повному обсязі. Тому, сплачуючи її, у військової частини виник обов'язок нарахувати і виплатити заробіток. Суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконав його, чим допустив протиправну бездіяльність.
Також, суд вважав, що індексація грошового забезпечення складова останнього. Виплачуючи індексацію грошового забезпечення, у відповідача виник обов'язок виплатити і компенсацію згідно Закону №2050-ІІІ. Встановивши, що військова частина не дотрималась цих вимог, суд дійшов висновку про допущену відповідачем протиправну бездіяльність.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Скаржник вважає, що індексація грошового забезпечення не є основою грошового забезпечення військовослужбовців, на підставі якої відбулась, нібито, затримка розрахунку при звільненні, тим паче усі належні виплати при звільненні відповідачем сплачено позивачці вчасно. Зазначає, що відповідальність згідно ст. 117 КЗпП може настати виключно за наявності вини роботодавців. Вказує, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень КЗпП відсутні. Звертає увагу, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2023 №150 позивача звільнено з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з переведенням до нового місця служби, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 по справі №160/26117/23 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 22.07.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.01.2008 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.12.2018 по 22.07.2023 - березень 2018 року з урахуванням абз.4 п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі №160/26117/23 в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.
Прийнято нове рішення в цій частині.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 30 листопада 2015 року в розмірі, розрахованому відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця підвищення доходу для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі №160/26117/23 залишено без змін.
На виконання рішення суду від 18.12.2023 у справі №160/26117/23 та постанови від 22.10.2024 у справі №160/26117/23 відповідач здійснив позивачеві виплату індексації в загальній сумі 285230,71 грн., що підтверджується довідкою з АТ КБ ПриватБанк, яка міститься в матеріалах справи, відповідачем не заперечується.
Вважаючи, що надходження коштів від відповідача підтверджує факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні, що покладає на відповідача обов'язок виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 по 20.03.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.
Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як загальні.
Відповідно до ст.116 КЗпП України в редакції з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (набрав чинності 19.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, відповідно до якої (в редакції, що діє з 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, індексація грошового забезпечення, на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги цей висновок не спростовують.
За встановлених у справі обставин, суд першої інстанції правильно з'ясував, що в спірному випадку періодом затримки є період з 22.07.2023 по 20.03.2025.
В той же час суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період без визначення конкретної суми. Такий висновок зроблений судом першої інстанції без урахування положень діючої на час виникнення спірних відносин редакції ч.1 ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.
Тобто, на відповідача покладається обов'язок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період, але не більш як за шість місяців, тобто 183 дні.
Відповідно до поданої відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції довідки від 08.04.2026 № 225/ФЕС середньоденне грошове забезпечення позивача складає 973,30 грн. (за два повних місяці служби перед звільненням - травень, червень 2023 року), тому сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні має становити 178113,90 грн. (973,30 грн. * 183 дні).
В апеляційній скарзі відповідач, заперечуючи проти прийнятого судом першої інстанції рішення та задоволення позову в цілому, вказує, в тому числі, на можливість зменшення суми, яка підлягає виплаті позивачеві за затримку розрахунку при звільненні, з урахуванням принципів пропорційності.
З приводу такої позиції відповідача суд апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Відповідно до сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 висновку виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Щодо розміру належної до відшкодування суми, суд апеляційної інстанції зауважує, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, а саме: в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, суд апеляційної інстанції з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає, що розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, підлягає зменшенню.
З матеріалів справи вбачається, що розмір належних виплат позивачу при звільненні виплат складав 315547,06 грн., з яких 30316,35 грн. (9,61%) - сума грошового забезпечення, яка виплачена позивачу у день звільнення, та 285230,71 грн. (90,39%) - сума грошового забезпечення, що виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі №160/26117/23.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, виходячи з принципу співмірності та пропорційності, становить 160997,15 грн. (90,39% від 178113,90).
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Стосовно не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд апеляційної інстанції зазначає, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
За такого правового регулювання основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20.
Суд першої інстанції слушно врахував також висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, в якій Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Враховуючи такі правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про право позивача на компенсацію втрати частини доходів, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини несвоєчасної виплати позивачці сум індексації грошового забезпечення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з прийняттям нового рішення в цій частині про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 22.07.2023 по 20.03.2025, але не більш як за шість місяців, у розмірі 160997,15 грн.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі №160/9242/25 - скасувати в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 по 20.03.2025, ухвалити нове рішення в цій частині.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 22.07.2023 по 20.03.2025, у розмірі - 160997,15 грн. з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі №160/9242/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров