Справа № 643/9421/26
Провадження № 2-к/643/4/26
12.05.2026 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Семенова Я.Ю., розглянувши матеріали клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лиски Павла Олександровича, заінтересовані особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Міністерство оборони України, про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, -
Заявник ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лиски П.О. звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова із заявою, в якій просить суд визнати на території України рішення районного суду Гамбурга-Гарбурга в м. Гамбург Федеративної Республіки Німеччини у сімейній справі №630 F 23/25 від 07.04.2025, яке набрало законної сили 12.05.2025, яким для повної сироти ОСОБА_2 встановлюється опіка та опікуном призначається баба - пані ОСОБА_3 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд, вивчивши матеріали клопотання, доходить висновку про таке.
За правилами ч. 1 ст. 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
У свою чергу, положеннями ч. 1, 2 ст. 464 ЦПК України унормовано, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
Отже, за визначеною вимогами цивільного процесуального законодавства України підсудністю справ про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подане заявником клопотання має розглядатися судом за місцем проживання/перебування відповідача у справі іноземного суду, або місцезнаходженням його майна.
У даній справі відсутній боржник, разом з тим, суд зауважує, що при розгляді даного клопотання має вирішуватися питання щодо прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_4 .
Водночас, у матеріалах клопотання відсутні докази проживання підопічної ОСОБА_1 - неповнолітньої ОСОБА_4 в Україні, а також докази підтвердження місця проживання (перебування) або місцезнаходження майна такої на території Салтівського районного суду міста Харкова, що б, у свою чергу, підтверджувало підстави звернення саме до Салтівського районного суду міста Харкова.
Разом з тим, у державних реєстрах, зокрема в Реєстрі територіальної громади міста Харкова та Єдиному державному демографічному реєстрі відомості про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні.
Як це визначено правилами ч. 2 ст. 466 ЦПК України, до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 465 ЦПК України, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи;
4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Крім того, вимогами ч. 2 ст. 472 ЦПК України визначено, що до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні;
3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як убачається з матеріалів клопотання, серед іншого, заявником в його обґрунтування надано довідки про реєстрацію, видані Гамбурзькою службою Філії Зюдерельбе з питань реєстрації та обліку мешканців від 25.22.2024 на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , викладені іноземною мовою та з їх перекладом на українську мову. Водночас, надані суду довідки не містять відомостей щодо особи перекладача, який здійснив переклад таких документів та, відповідно, нотаріально засвідченого перекладу таких документів.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно зі ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів».
Згідно із статтею 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися їх переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Відповідно до ст. 79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Водночас, як убачається з наведених вище довідок про реєстрацію, доданих до матеріалів клопотання, вони не легалізовані шляхом проставлення апостилю із супроводженням їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою, а відтак до заяви додано документи, не засвідчені у встановленому законом порядку.
За правилами ч. 4 ст. 466 ЦПК України суд, установивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, або клопотання подане особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, особі, яка його подала.
Беручи до уваги наведене вище, ураховуючи, що клопотання не відповідає вимогам ст. 464-466, 472 ЦПК України, суд доходить висновку про залишення клопотання без розгляду та його повернення заявникові разом з доданими до нього документами.
Керуючись ст. 464-466, 471-473 ЦПК України, суд
Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лиски Павла Олександровича, заінтересовані особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Міністерство оборони України, про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, - залишити без розгляду.
Матеріали клопотання разом з доданими до нього документами повернути особі, яка його подала.
Роз'яснити заявникові, що повернення клопотання не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення клопотання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Я.Ю. Семенова