Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
11 травня 2026 року справа № 641/9165/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ширант А.А., розглянувши матеріали позовної заяви Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, буд. 3, м.Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення шкоди,
Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції суму у розмірі 244163,49 грн.
Ухвалою суду від 22.04.2026 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
04.05.2026 представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій він виклав свою позицію щодо строку звернення до суду.
У зазначеній заяві представник позивача зазначає, що постановою Харківського апеляційного суду від 12.03.2026 провадження у справі було закрито у зв'язку з неналежною юрисдикцією. Саме з цієї дати позивачу стало відомо про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже про необхідність звернення до адміністративного суду. Отже, у розумінні ч.2 ст.122 КАС України перебіг строку звернення до адміністративного суду необхідно обчислювати саме з 12.03.2026.
16.04.2026, Харківським окружним адміністративним судом отримано позовну заяву в межах тримісячного строку, встановленого законом з дати коли позивачу стало відомо про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відтак строк звернення до адміністративного суду фактично не порушено.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Питання строку звернення до адміністративного суду врегульовано положеннями статті 122 КАС України, частиною 1 якої встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Позивач у поданій заяві про поновлення процесуального строку вказує, що трьохмісячний строк звернення до суду необхідно відраховувати з 12.03.2026, тобто з дня ухвалення постанови Харківського апеляційного суду.
Як вказує позивач, тривалий розгляд справи неналежним судом та її подальша передача до суду належної юрисдикції відбулися з причин, що не залежали від позивача. При цьому суд апеляційної інстанції встановив належність спору до іншої юрисдикції, у зв'язку з чим час, витрачений на розгляд справи неналежним судом та її передачу, підлягає врахуванню при оцінці дотримання строків звернення до суду.
Суд вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з огляду на таке.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що у випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, спір у справі щодо відшкодування державі в особі військової частини шкоди, завданої особою шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов'язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів».
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 932/14855/19 вказано, що спір з приводу відшкодування органу державної влади шкоди, завданої відповідачем шляхом пошкодження службового автомобіля під час здійснення патрулювання, тобто під час виконання службових обов'язків (несення публічної служби), є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема в постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 202/124/19, від 09 грудня 2020 року у справі № 204/824/18, від 14 грудня 2020 року у справі № 750/13126/19, від 25 січня 2021 року у справі № 727/7203/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 205/4241/18, в яких спірні правовідносини були аналогічними (Департамент патрульної поліції пред'явив позови до працівників патрульної служби (поліції) про відшкодування завданої ними шкоди, спричиненої пошкодженням службового транспортного засобу під час ДТП) і суди попередніх інстанцій або ж сам Верховний Суд вказали на необхідність вирішення таких справ у порядку адміністративного судочинства.
Отже, з огляду на наведене варто констатувати, що практика Верховного Суду щодо юрисдикції спорів цієї категорії є усталеною та послідовною і полягає у тому, що у випадку вирішення спору щодо зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №818/1688/16, від 22 січня 2020 року у справі №813/1045/18, Верховного Суду у постановах від 5 лютого 2020 року у справі №761/19799/17, від 30 вересня 2020 року у справі №204/2763/18, від 18 листопада 2020 року у справі №756/12568/18, від 27 травня 2021 року у справі №203/3782/19, від 21 лютого 2022 року у справі №932/14855/19, від 7 березня 2023 року у справі №761/1366/20 та від 24 жовтня 2023 року у справі №160/4643/23
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суд доходить висновку, що численна практика Верховного Суду, в т.ч. по справам, в яких Департамент патрульної поліції також був позивачем, свідчить про те, що позов суб'єкта владних повноважень про стягнення з особи суми шкоди, завданої під час проходження публічної служби, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Натомість, позивач первинно звернувся до суду загальної юрисдикції.
В зв'язку з цим, суд вважає, що розгляд вказаної справи в суді загальної юрисдикції не можна визнавати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки Департамент патрульної поліції, як суб'єкт владних повноважень повинен бути обізнаний з порядком судового стягнення шкоди заподіяної працівником.
Позивач, у позовній заяві зазначає, що днем виявлення шкоді, завданою відповідачем є 04.03.2023, тобто дата набрання законної сили Постанови Оболонського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року провадження у справі № 756/1864/23.
Проте, позивач, фактично, звернувся з даним позовом до адміністративного суду 16.04.2026.
Отже, суд вважає, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду з цим позовом.
Відтак, будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися позивачу за захистом його порушених прав до суду представник позивача не навів, а приведені ним доводи не вказують на поважність таких причин.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого.
Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Верховний Суд в постанові від 20 грудня 2023 року по справі № 420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2024 року по справі № 990/12/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що представником позивача будь-яких доказів на підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду протягом визначеного процесуальним законом строку з даним позовом, доказів, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з даним позовом, до суду не надано та в заяві про усунення недоліків не зазначено.
Таким чином, представником позивача у поданій заяві про усунення недоліків не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду, які б завадили звернутися позивачу до суду з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені представником позивача обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з даним позовом, тому позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Отже, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про усунення недоліків є необґрунтованою, а позовну заяву необхідно повернути позивачу.
Керуючись ст. ст. 169, 248, 256, 294, 295, 297 КАС України,
1. Позовну заяву - повернути позивачу.
2. Копію ухвали направити позивачу.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів до Другого апеляційного адміністративного суду з дня її підписання в порядку, передбаченому статтею 294 КАС України.
Суддя А.А. Ширант