про повернення позовної заяви
11 травня 2026 рокусправа № 380/8312/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. одержав позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди.
Ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву залишено без руху. Вказано, що до суду позивач звернувся із пропуском тримісячного строку, проте не долучив до позовної заяви клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Представник позивача подав заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин. Вказав, що позивач 16.02.2026 подав скаргу до 16 Регіональної військово-лікарської комісії, відповідь на яку отримав лише 10.03.2026. Також позивач 06.04.2026 звернувся із скаргою до Центральної військово-лікарської комісії, відповідь на яку отримав 23.04.2026. Крім цього, представник позивача звернувся до відповідача із запитом у відповідь на який отримав 20.04.2026 остаточну відмову у виплаті додаткової винагороди. Вважає, що позивач добросовісно та послідовно вживав заходів щодо позасудового врегулювання спору, оскарження висновків військово-лікарської комісії та отримання остаточної позиції відповідача щодо виплати належного грошового забезпечення. Вказує, що лише після отримання остаточних відповідей від Центральної військово-лікарської комісії та відповідача стало очевидним, що поновлення порушених прав позивача в позасудовому порядку є неможливим, у зв'язку з чим позивач невідкладно звернувся до суду.
При розгляді заяви суд керується таким.
Відповідно до приписів статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб'єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв'язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3).
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України.
Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 вказала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Отже, у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України, відповідно до яких строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати складає три місяці. При цьому, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, почався 01.07.2023.
Із змісту позовної заяви суддя з'ясував, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за час перебування на стаціонарному лікуванні.
Статтею 234 КЗпП України передбачена можливість поновити пропущений з поважних причин строк, встановлений статтею 233 КЗпП України.
Також, частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, “повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Враховуючи викладене, Судова палата вважає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 18.03.2026 у справі №240/32493/23, від 12.02.2026 у справі №620/4834/25, від 29.01.2026 у справі №240/15544/24, початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо виплати грошового забезпечення у період з 19.07.2022 по 19.05.2023, з урахуванням частини 2 статті 233 КЗпП України, слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Із доказів долучених до позовної заяви суддя встановив, що відповідач листом від 01.10.2025 повідомив позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, а також причини для не нарахування такої позивачу.
Тобто, позивач отримав інформацію про розрахунок додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, із відповіді від 01.10.2025.
Проте до суду звернувся тільки 29.04.2026, з пропуском тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Щодо покликань представника позивача на отримання остаточної відмови відповідача у відповідь на адвокатський запит, то суддя зауважує, що укладення договору із адвокатом та отримання відповіді від відповідача на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права та оцінюється як дії з метою збирання доказів для звернення з позовом до адміністративного суду та не змінює момент коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, слід врахувати, що позивач звернувся за правовою допомогою 12.02.2026 та розпочав вчиняти дій щодо реалізації свого права вже після пропущення строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Щодо покликань представника позивача на подання позивачем скарги до 16 Регіональної військово-лікарської комісії та Центральної військово-лікарської комісії, то суддя зауважує, що оскарження результатів військово-лікарської комісії та дії комісій вищого рівня щодо розгляду скарг не є предметом розгляду цієї адміністративної справи.
При цьому, звернення із такими скаргами представника позивача мало місце у лютому та квітні 2026 року, тобто вже після пропуску тримісячного строку звернення до суду.
Отже, вказані представником позивача обставини малі місце вже після пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, що відповідно не свідчить про вчинення позивачем незвалікаючи дій з метою захисту порушених прав.
Будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду ще з 01.10.2025 представник позивача не вказав, доказів не надав.
За таких обставин суддя висновує, що позивач не був обмежений у доступі до правової допомоги, мав можливість займатися особистими справами, зокрема, ініціювати судові спори, тощо.
Більш того, за умови виявлення належної активності та небайдужості, у позивача існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження дій відповідача у встановлений законом строк.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Суддя зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім цього, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судом пропущеного строку.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, враховуючи викладене, суддя висновує, що представник позивача не виклав жодних поважних причини пропуску строку звернення до суду ще з жовтня 2025 року та не долучив докази поважності причин його пропуску.
Встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов'язками.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №804/6158/17.
Враховуючи викладене суддя дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 04.05.2026 строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви. З позиції судді, вказані представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є поважними та підстав для його поновлення немає.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з частиною 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, відповідно до ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, таку слід повернути позивачу.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248, 294 КАС України, суддя
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
2. Надіслати копію ухвали до електронного кабінету представника позивача, оскільки заява та долучені до неї документи подані представником позивача через підсистему «Електронний суд».
3. Роз'яснити позивачу, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович