08 травня 2026 року м. Львівсправа № 380/8311/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРНІКС.УА» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОРНІКС.УА» (позивач/ТОВ «КОРНІКС.УА») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці (відповідач/митниця/митний орган), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної митної служби України Львівська митниця про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900143/2;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2025/000355;
- стягнути з Державної митної служби України Львівська митниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРНІКС.УА» понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3407,42 грн, витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, та витрати за залучення перекладача у розмірі 2475,00 грн, а разом 25882,42 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняте Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів 11 березня 2025 року № UA209000/2025/900143/2 та складена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2025/000355 (далі - також спірні/оскаржувані рішення) є протиправними та мають бути скасовані, оскільки надані позивачем до митного оформлення документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України (далі - МК України), містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та підтверджували заявлену митну вартість імпортованих товарів саме за ціною договору. Вимога митного органу про необхідність подання додаткових документів була необґрунтованою, оскільки митний орган не зазначив конкретні обставини, які викликали сумніви, та причини неможливості їх перевірки на підставі наданих позивачем документів. Також митний орган не мотивував підстави неможливості визначення митної вартості імпортованих товарів за основним методом та необхідність застосування резервного методу визначення митної вартості.
З огляду на наведене просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Також у позовній заяві позивач повідомляє, що поніс такі судові витрати: зі сплати судового збору у розмірі 3407,42 грн; на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн; за залучення перекладача у розмірі 2475,00 грн, а разом 25882,42 грн, які належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує повністю з тих же підстав, які зазначені в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів. Спростовуючи позов, зазначає також, що посадові особи Львівської митниці перевірили всі документи, що подавались разом із митною декларацією, і на підставі цього встановили розбіжності та відсутність всіх необхідних документів, що стали законною підставою для витребування додаткових документів. Так, до митного оформлення наданий інвойс, що підписаний лише зі сторони постачальника (продавця). Наданий до митного оформлення інвойс від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025 не відповідає вимогам пункту 11.2 зовнішньоекономічного контракту. Оскільки до митного оформлення надано інвойс, підписаний лише стороною постачальника, то такий документ не може підтверджувати відомості про числові значення складових митної вартості. Оскаржуване рішення містить причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), також чітко обґрунтовано необхідність перевірки спірних правовідносин та зазначено документи, надання яких може усунути сумнів у їх достовірності, а також містить джерела, які використовувалися митним органом під час визначення митної вартості, тому таке є правомірним. Водночас картка відмови лише містить інформацію про причини відмови та роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує здійснення митного оформлення, не є за своєю природою рішенням митного органу та не породжує жодних правових наслідків.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що сума таких витрат, яку позивач заявляє до відшкодування, є завищеною, а отже, не відповідає критерію справедливої сатисфакції.
Щодо витрат позивача за залучення перекладача відповідач вказує, що витрати на переклад документів без залучення перекладача не вважаються витратами, пов'язаними з розглядом справи, а тому і не мають розподілятися. Ба більше, стаття 254 МК України передбачає обов'язок декларанта подавати до митного оформлення разом з оригіналами документів, складених іноземною мовою, також і їх належно засвідчений переклад.
З огляду на наведене в задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю, а у разі, якщо за результатами розгляду цієї справи суд дійде висновку про задоволення позову, - зменшити заявлену до відшкодування суму витрат на правничу допомогу, а в частині відшкодування витрат на переклад документів відмовити.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач не спростовував наведених у позовній заяві тверджень щодо обов'язку митниці зазначити конкретні обставини, які викликали у неї сумніви у достовірності заявленої митної вартості товару. Твердження відповідача про те, що наданий до митного оформлення інвойс є, начебто, доповненням до контракту, а тому зобов'язаний бути підписаний покупцем є безпідставним та необґрунтованим. Будь-яких зауважень у вимозі митного органу від 11 березня 2025 року про необхідність подання додаткових документів щодо необхідності надання підписаного позивачем інвойсу не зазначено, що свідчить про надуманість зазначеної обставини як підстави для проведення коригування митної вартості товару. Відповідач не спростував визначеної позивачем митної вартості товару та не довів наявності обґрунтованих сумнівів щодо такого розміру. У зв'язку із чим у відповідача були відсутні для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів та складення картки відмови у прийнятті митної декларації.
Щодо відшкодування судових витрат позивач зазначає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи, кількістю та обсягом складених процесуальних документів та відповідної судової практики Верховного Суду. Позивач має право на відшкодування понесених за залучення перекладача витрат, оскільки такі витрати були зумовлені необхідністю перекладу письмових доказів на мову судочинства.
03 липня 2025 року позивач подав до суду клопотання, у якому просить суд стягнути з Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРНІКС.УА» понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3407,42 грн, витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 22500,00 грн, та витрати за залучення перекладача у розмірі 2475,00 грн, а разом 28382,42 грн.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 05 травня 2025 року у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін відмовлено; відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчену копію митної декларації, яка слугувала джерелом інформації для коригування митної вартості у спірному рішенні.
Ухвалою суду від 20 травня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Під час здійснення господарської діяльності ТОВ «КОРНІКС.УА» (покупець) уклало з 4FIZJO Group sp.z.o.o, Республіка Польща (продавець) зовнішньоекономічний контракт від 25 липня 2023 року № 01/D/2023, предметом якого є зобов'язання продавця продати, а покупця - купити товар згідно з інвойсом або фактурою.
На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту від 25 липня 2023 року № 01/D/2023 позивач придбав у продавця товар згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025 загальною вартістю 107488,58 польських злотих.
З метою митного оформлення придбаного товару 11 березня 2025 року позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 25UA209170020581U6, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема інвентар та обладнання для заняття фізкультурою, гімнастикою або для гри на свіжому повітрі.
Одночасно позивач до митного контролю разом з електронною митною декларацією № 25UA209170020581U6, а надалі - на письмову вимогу митного органу, як підставу для застосування основного методу визначення митної вартості, надав такі документи (зазначені в картці відмови № UA209170/2025/000355):
- рахунок-фактуру (інвойс) від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025;
- автотранспортну накладну від 10 березня 2025 року № FV/0018;
- декларацію про походження товару від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025;
- рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 10 березня 2025 року № ОП-0000004;
- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 16 листопада 2023 року № 02/D/2023, від 23 липня 2024 року № 03/D/2023, від 25 липня 2023 року № 1;
- договір про надання послуг митного брокера від 11 лютого 2025 року № 11;
- договір (контракт) про перевезення від 15 серпня 2023 року № 15/08-23;
- копію митної декларації країни відправлення від 10 березня 2025 року № 25UA209170020581U6.
За результатами розгляду електронної митної декларації № 25UA209170020581U6 та наданих документів митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 11 березня 2025 року № UA209000/2025/900143/2 та склав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2025/000355.
У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 11 березня 2025 року № UA209000/2025/900143/2 в графі 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено таке: «(…) за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Під час здійснення митного контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено: відповідно до п. 2.1 Контракту від 25.07.2023 № 01/D/2023 ціни на товари встановлюються для кожної доставки за рахунками-фактурами, які є невід'ємною частиною договору. П. 11.9 всі зміни, доповнення до цього договору діятимуть тільки у тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані уповноваженими представниками сторін. Враховуючи вищевикладене, інвойсом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід'ємною частиною контракту, а відтак додатками до такого Контракту. За даних умов, фактом узгодження сторонами усіх істотних умов конкретної партії товару, зокрема ціни, є підписання сторонами інвойсу, який в подальшому становитиме невід'ємну частину контракту, що відповідає умовам контракту. Наданий до митного оформлення інвойс № FV/Z/0018/02/2025 від 04.02.2025 підписаний лише стороною Продавця та не містить підпису та печатки Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує ціну товару, тобто узгоджує істотні умови конкретної партії товару, а відтак не являється документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; рахунок про надання транспортних послуг від 10.03.2025 № ОП-0000004 виданий ФОП ОСОБА_1 , який не містить посилання на договір, проте у графі 44 митної декларації є зазначений договір на перевезення від 15.08.2023 № 15/08-23, однак до митного оформлення не подані документи, які визначають договірні відносини з «ФОП ОСОБА_1 » та передбачають факт погодження вартості, маршруту та способів розрахунку. Отже, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Відповідно до пункту другого статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару; під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Крім того, пунктом 2 Приміток та додаткових положень до ГАТТ встановлено, що сумісним із статтею VII було б припущення, що «дійсна вартість» може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими «дійсної вартості», а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни. Таким чином, декларантом не надано документів, які вказують зменшення звичайної конкурентної ціни, відсутня можливість упевнитись, що заявлена декларантом митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості. Відповідно до статті 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Декларантом на вимогу митного органу додатково надано: прайс-лист, витяг з інтернету, видаткову накладну, платіжний документ, який не стосується даної поставки товару. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість, визначену за основним методом. Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме метод 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, метод 2в (ст. 62 МКУ) та метод 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД № UA209170/2025/10202 від 06.02.2025, де митна вартість становить 3,76 дол. США/кг. Коригування на обсягу партії та комерційні рівні не проводилось».
Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, уважаючи їх протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийнятого Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 11 березня 2025 року № UA209000/2025/900143/2 та складеної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2025/000355.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частина п'ята статті 53 МК України містить норми, відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, а частина шоста передбачає, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
За змістом частини третьої статті 55 МК України форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.
В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» вказано, що у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:
неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);
невірно проведений розрахунок митної вартості;
невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки.
Основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)». МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього Кодексу.
Обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант під час митного оформлення імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.
Митний орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у разі обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Водночас повноваження митного органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК України документів. Ненадання декларантом витребуваних митним органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у разі, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив у низці постанов, зокрема в постановах від 27 березня 2020 року у справі № 540/2605/18, від 06 травня 2020 року у справі № 140/1713/19, від 17 січня 2022 року у справі № 520/2000/19.
Одночасно з цим суд наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України, а саме статтею 53 цього Кодексу, заборонено, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові від 23 жовтня 2020 року у справі № 820/3231/16.
У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість імпортованих товарів за ціною договору, яка зазначена у рахунку-фактурі (інвойсі) від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025, а саме 107488,58 польських злотих.
На підтвердження заявленої митної вартості придбаних товарів позивач надав митному органу разом з електронною митною декларацією № 25UA209170020581U6, а надалі - на письмову вимогу митного органу, такі документи (зазначені в картці відмови № UA209170/2025/000355): рахунок-фактуру (інвойс) від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025; автотранспортну накладну від 10 березня 2025 року № FV/0018; декларацію про походження товару від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 10 березня 2025 року № ОП-0000004; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 16 листопада 2023 року № 02/D/2023, від 23 липня 2024 року № 03/D/2023, від 25 липня 2023 року № 1; договір про надання послуг митного брокера від 11 лютого 2025 року № 11; договір (контракт) про перевезення від 15 серпня 2023 року № 15/08-23; копію митної декларації країни відправлення від 10 березня 2025 року № 25UA209170020581U6.
З наведеного переліку можна зробити висновок, що позивач до митного оформлення надав усі обов'язкові документи на підтвердження митної вартості імпортованих товарів, визначені частиною другою статті 53 МК України, що дають змогу визначити митну вартість товарів за ціною договору.
Проте в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган вказав на невідповідності (розбіжності) у поданих декларантом до митного оформлення документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Оцінюючи такі твердження митного органу (наведені у спірному рішенні), суд зазначає таке.
Відповідач зазначив, що фактом узгодження сторонами усіх істотних умов конкретної партії товару, зокрема ціни, є підписання сторонами інвойсу, який надалі становитиме невід'ємну частину контракту, що відповідає умовам контракту. Наданий до митного оформлення інвойс від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025 підписаний лише стороною продавця та не містить підпису та печатки покупця. За цих обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує ціну товару, тобто узгоджує істотні умови конкретної партії товару, тому не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або має бути сплачена за ці товари.
Суд вказує, що згідно з пунктом 1.1 контракту від 25 липня 2023 року № 01/D/2023 (далі - Контракт) Продавець продає, а Покупець купує товар згідно з інвойсом або фактурою. Відповідно до пункту 2.1 Контракту ціни на товари встановлюються для кожної доставки за рахунками фактурами, які є невід'ємною частиною договору. Згідно з пунктом 8.1 Контракту Покупець здійснює оплату за товар, що постачається, авансовим платежем або з максимальним терміном відтермінування 30 днів з моменту отримання товару. Відповідно до пункту 8.2 Контракту Покупець оплатить товар відповідно до рахунку-фактури, виданого Продавцем на банківський рахунок Продавця, реквізити якого вказані у рахунку-фактурі.
Суд зазначає, що затвердженої форми інвойсів та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено. Водночас під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості орган доходів і зборів має впевнитись, що комерційний інвойс можна ідентифікувати з поставкою оцінюваного товару та він містить відомості, які підтверджують відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті.
У спірній ситуації рахунок-фактура (інвойс) від 04 лютого 2025 року № FV/Z/0018/02/2025 містить дату складання, найменування та реквізити продавця і покупця, найменування товару, його ціну, вартість, валюту оплати, реквізити Контракту, тощо, тобто цей документ підтверджує митну вартість товару та містить всю необхідну інформацію для підтвердження числових даних, заявленої митної вартості.
За викладених обставин відсутність підпису уповноваженої особи та печатки покупця в інвойсі не впливає на ціну товару, яка фактично сплачена.
Відповідач також зазначив, що рахунок про надання транспортних послуг від 10 березня 2025 року № ОП-0000004 виданий ФОП ОСОБА_1 , який не містить посилання на договір, проте у графі 44 митної декларації є зазначений договір на перевезення від 15 серпня 2023 року № 15/08-23, однак до митного оформлення не подані документи, які визначають договірні відносини з «ФОП ОСОБА_1 » та передбачають факт погодження вартості, маршруту та способів розрахунку.
Відповідно до підпункту 6 частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, серед іншого: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Відповідно до частини десятої статті 58 МК України до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, митне оформлення, портові збори, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.
За змістом пункту 2 частини одинадцятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню: витрати на транспортування після ввезення.
Суд встановив, що 15 серпня 2023 року між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 15/08-23, за яким Перевізник здійснює перевезення вантажів, наданих Замовником, а Замовник бере на себе зобов'язання оплачувати послуги Перевізника в порядку і на умовах, викладених в цьому Договорі. Факт понесення транспортних витрат підтверджується рахунком-фактурою від 10 березня 2025 року № ОП-0000004. Як слідує зі змісту електронної митної декларації № 25UA209170020581U6 та картки відмови № UA209170/2025/000355, обидва вказані документи подавались позивачем разом із митною декларацією до митного оформлення. Тож вищевказані доводи відповідача спростовуються наявними у справі доказами, тому не беруться судом до уваги.
Отже, з аналізу матеріалів справи та норм права суд дійшов висновку про те, що надані позивачем разом з електронною митною декларацією, а надалі - на вимогу митниці документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у митного органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору (основним методом).
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд констатує, що відповідач не довів, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів та що в документах, поданих до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.
Зі змісту спірного рішення слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Водночас наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, який розглядається, матеріали справи не містять.
Оцінюючи, водночас, спірне рішення в частині, що стосується визначення митної вартості товарів за резервним методом, суд ураховує таке.
Письмове рішення митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до МК України має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням відповідного методу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів застосування резервного методу визначення митної вартості обґрунтовано митним органом посиланням на митну декларацію від 06 лютого 2025 року № UA209170/2025/10202. Утім, відповідач не пояснив: чому як джерело інформації ним обрано саме цю митну декларацію; чому не обрано митні декларації, у яких здійснювалося митне оформлення за ціною договору (зокрема чи були оформлені митницями України інші митниці декларації з таким кодом товару згідно УКТЗЕД та описом товару).
Отже, суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано як джерело інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товарів та свідчить про свавільність оскарженого рішення.
Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 11 березня 2025 року № UA209000/2025/900143/2 є необґрунтованим, а відповідач не довів його правомірності в частині визначення митної вартості імпортованих товарів, тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Крім того, оскільки вищевказане рішення про коригування митної вартості стало підставою для складення Львівською митницею картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2025/000355, то позовна вимога про визнання її протиправною та скасування також має бути задоволена.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першої, пункту 2 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3407,42 грн. Оскільки позов задоволено повністю, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути суму судового збору в розмірі 3407,42 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:
1. Ордер про надання правничої допомоги серії ВС № 1360800 від 22 квітня 2025 року.
2. Договір про надання правової допомоги від 10 лютого 2025 року б/н, укладений між ТОВ «КОРНІКС.УА» (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Танасишин, Михалевський і Партнери» (Виконавець) (Договір). Відповідно до пункту 1.1 Договору відповідно до цього Договору Виконавець зобов'язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Відповідно до пунктів 3.1 - 3.3 Договору правова допомога, передбачена предметом цього Договору, оплачується у розмірі 1500 грн. за годину роботи Виконавця. Правова допомога оплачується Клієнтом протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору. Надання Виконавцем Послуг та прийняття їх Замовником підтверджується підписаними Сторонами Актами виконаних робіт.
3. Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, за змістом якого Виконавець надав Клієнту правничу допомогу, що включає: консультацію щодо оскарження спірних рішення та картки відмови (1 год.); аналіз та пошук практики Верховного Суду (2 год.); складення позовної заяви (6 год.); аналіз відзиву на позовну заяву та складення відповіді на відзив на позовну заяву (4 год.), всього - 13 год., вартість наданих послуг становить 19500,00 грн (13 год. х 1500,00 грн/год.).
4. Акт виконаних робіт № 01/07/2025 від 01 липня 2025 року, згідно з яким сторони домовилися, що вартість правничої допомоги становить 19500,00 грн.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази сплати Клієнтом Виконавцю вартості послуг за надану правничу допомогу.
Щодо цього суд ураховує, що норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто ще не сплачені стороною.
Правова позиція з цього питання викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».
Водночас суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожній конкретній ситуації за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За змістом частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд ураховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій (зокрема й Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені в адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката під час підготовки цього адміністративного позову.
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 22500,00 грн є завищеною.
Крім того, суд зауважує, що згідно з Актом виконаних робіт № 01/07/2025 сторони домовилися, що вартість наданої правничої допомоги становить 19500,00 грн, а не 22500,00 грн, яку позивач просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Отже, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 5500,00 грн.
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних із залученням перекладача, суд зазначає таке.
Згідно з частинами п'ятою - восьмою статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд встановив, що з метою доведення своєї правової позиції у справі позивач організував здійснення перекладу з польської мови на українську мову документів, які подавалися до митного оформлення.
На виконання вимог частини п'ятої статті 137 КАС України позивач до суду надав такі документи, які підтверджують розмір витрат на залучення перекладача:
1. Рахунок № 20771 від 09 квітня 2025 року за послуги письмового перекладу документів з польської на українську мову та засвідчення печатками бюро перекладів, надані ТОВ «ObriSoft», на суму 2475,00 грн.
2. Платіжну інструкцію № 399 від 11 квітня 2025 року про сплату позивачем на користь виконавця послуг ТОВ «ObriSoft» грошових коштів у розмірі 2475,00 грн за надані послуги письмового перекладу документів згідно з рахунком № 20771 від 09 квітня 2025 року.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як уже зазначено судом вище, переклад документів замовлений позивачем та наданий до суду з метою доведення своєї позиції у справі, тобто понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Суд зауважує, що жодних клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на оплату послуг перекладача, заявлених позивачем до стягнення, чи зауваження про неспівмірність таких витрат із складністю відповідних послуг, їх обсягом та часом, витраченим на їх надання, до суду не надходило.
Заперечуючи водночас щодо стягнення відповідних витрат, відповідач покликається на приписи статті 254 МК України, вказуючи, що зазначена стаття передбачає обов'язок декларанта подавати до митного оформлення разом з оригіналами документів, складених іноземною мовою, також і їх належно засвідчений переклад.
Відповідно до статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Аналіз вказаної норми дає підстави дійти висновку, що під час митного оформлення декларант подає митному органу документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів: 1) українською мовою; 2) офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна; 3) іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, лише тоді, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У цьому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази витребування митницею у позивача відповідних перекладів документів у процедурі митного оформлення, тому доводи відповідача у цій частині суд відхиляє.
Отже, ураховуючи надані позивачем докази реального понесення ним витрат на залучення перекладача, відсутність будь-яких заперечень щодо їх співмірності, вимоги у частині стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 2475,00 грн, підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРНІКС.УА» (вул. Клинівка, 14а, м. Самбір, Львівська область, код ЄДРПОУ 44960264) до Львівської митниці (вул. Костюшка Т., 1, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 11 березня 2025 року № UA209000/2025/900143/2.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2025/000355, складену Львівською митницею.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРНІКС.УА» 3407,42 грн судового збору, 5500,00 грн витрат на правничу допомогу та 2475,00 грн витрат, пов'язаних із залученням перекладача.
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 08 травня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна