про відмову у відкритті провадження
12 травня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2960/26
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Сагун А.В., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 (далі - позивачка) до обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" (далі- відповідач) визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просить:
- визнати дії відповідача щодо нарахування плати за жовтень - листопад 2025 року за показниками комерційного облікового вузла обліку (лічильника) №1833004150 неправомірними;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок за о/р № НОМЕР_1 згідно з фактичними показниками її лічильника №7562840, скасувавши заборгованість у сумі 5 736,18 грн;
- заборонити відповідачу припиняти надання послуг за вказаною адресою до набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суддя відзначає, що судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміна "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).
У цій справі позивачка оскаржує дії виконавця житлово-комунальних послуг щодо порядку нарахування плати за послуги централізованого водопостачання та водовідведення, просить визнати такі дії неправомірними, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості та заборонити припинення надання відповідних послуг.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник між споживачем та надавачем комунальних послуг у межах договірних правовідносин, пов'язаних із виконанням умов договору про надання житлово-комунальних послуг, правильністю обліку спожитої води та нарахуванням плати за неї. Позивач фактично ставить питання про захист свого цивільного права як споживача послуг, посилаючись на порушення відповідачем умов договору, положень законодавства про захист прав споживачів, комерційний облік та метрологію. Відтак, заявлені вимоги спрямовані на оспорювання правильності здійснених нарахувань, скасування заборгованості та виконання відповідачем обов'язку щодо належного розрахунку вартості послуг.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Статтею 1 цього Закону передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 12 Закону "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що спір між сторонами є приватноправовим, оскільки виник із договірних відносин щодо надання житлово-комунальних послуг та пов'язаний із захистом прав споживача, правильністю нарахування плати за послуги і виконанням умов договору.
Відповідач у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а діє як виконавець комунальних послуг - учасник цивільних правовідносин.
За таких обставин даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на наведені норми та встановлені обставини, у відкритті провадження у справі належить відмовити.
Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Отже суд роз'яснює, що ця справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 241-243, 248, 256 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі № 340/2960/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" (вул. Соборна, 19А, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 03346822) визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст.293-297 КАС України відповідно.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН