про повернення позовної заяви
08 травня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2898/26
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Петренко О.С., розглянувши матеріали позовної заяви у справі
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, вул. Соборна,7а, м. Кропивницький,25009
до відповідача-2: Державної казначейської служби України, вул. Бастіонна,6, м. Київ, 01602
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
1) визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача-1 , які полягають у невиконанні рішень суду, які набрали законної сили, а також визнати, що внаслідок довготривалого невиконання судових рішень, які набрали законної сили - спричиняється моральна шкода;
2) стягнути з відповідача-1 за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача 3 % річних, що становить - 1 936,33 грн., пені, що становить 12 185,89 грн. та інфляційних збитків - 9 117,33грн., від суми заборгованості, яка становить 15 468,63 грн., а також у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади суму в розмірі 130 000,00 грн.
В обґрунтування позивачем зазначено, що рішеннями Кіровоградського окружного адміністративного суду у справах:
№ 340/5977/22 від 31.01.2023;
№ 340/10155/23 від 22.01.2024;
№ 340/2730/24 від 15.07.2024;
встановлено протиправність дій - ГУ ПФУ в Кіровоградській області та покладено обов'язок здійснити перерахунок і виплату належної мені пенсії. Вказані судові рішення набрали законної сили, однак, відповідачем-1 протягом тривалого часу (2023-2026 роки) не виконуються, що свідчить про систематичну протиправну бездіяльність, а також ігнорування рішень суду, які набрали законної сили з боку державного органу.
Відповідно до п. 3 ч.1 суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст.160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст.21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно з ч.1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Отже, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, такі вимоги мають мати єдину підставу виникнення. У протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 в справі №340/5977/22; від 22.01.2024 в справі №340/10155/23; від 15.07.2024 в справі № 340/2730/24.
На виконання вказаних рішень суду відповідач провів перерахунок пенсії ОСОБА_1 , про що повідомив його відповідними листами:
- лист від 08.04.2025 за №3053-3182/М-04/8-1100/25 /щодо виконання судового рішення в справі №340/5977/22/ та судового рішення від 22.01.2024 в справі №340/10155/23/.
Відтак, при розгляді позову суд має фактично дослідити і перевірити порядок виконання вказаних вище рішень суду.
При цьому вимоги про "стягнення" заборгованості з виплати пенсії та "зобов'язання нарахувати та виплатити" пенсію є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації), тобто є альтернативними варіантами вирішення спору.
Отже, вирішення судом спору між сторонами шляхом застосування такого способу захисту порушених прав як "зобов'язання нарахувати та виплатити" пенсію виключає в подальшому можливість особи звернутися до суду із позовом про "стягнення" заборгованості з виплати пенсії, адже фактично спір між сторонами вже вирішено.
Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною п'ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
За частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону №1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а та від 16.02.2019 у справі №816/2016/17.
Згідно частини другої статті 381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382 - 382-3 і 383 цього Кодексу.
Частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Слід звернути увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Необхідно зазначити, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачами на виконання судового рішення позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними, відповідно до статті 383 КАС України, а не подавати новий адміністративний позов.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від від 24.09.2020 у справі №640/15623/19 та від 28.02.2023 у справі №260/1898/22.
З огляду на наведене, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Отже, заявлені в п.1 прохальної частини позовні вимоги за своєю правовою природою є заявою щодо встановлення судового контролю за виконанням судових рішень Кіровоградського ОАС від 31.01.2023 в справі №340/5977/22; від 22.01.2024 в справі №340/10155/23 та від 15.07.2024 в справі №340/2730/24.
При цьому, позовні вимоги, викладені в п.2 прохальної частини позову стосуються безспірного списання суми заборгованості (інфляційні збитки, 3% річних, пеню, моральну шкоду).
Поряд з цим, частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, формулювання статті 625 ЦК України щодо тісного зв'язку між нарахуванням процентів та застосуванням індексу інфляції орієнтує на компенсаційний характер, адже, за змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тому, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі у п.2 позовних вимог, регулюються нормами Цивільного кодексу України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина 2 статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).
Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Аналогічний висновок у схожих правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Слід також зазначити, що, згідно з частиною першою ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки матеріали позовної заяви містять позовні вимоги про стягнення пені за користування коштами, та відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд зазначає, що спір фактично пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивача, має приватно-правовий характер та повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, заявлений спір, стосовно п.2 позовних вимог, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а справа у цій частині позовних вимог не має, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України, ознак справи адміністративної юрисдикції і повинна вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Зазначена позиція прямо кореспондується правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 16.09.2021 р. у справі №520/8575/19 (адміністративне провадження №К/9901/3848/20), а також правовим позиціям щодо питань предметної юрисдикції у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 592/12182/16-а, від 28 листопада 2019 року у справі № 592/7612/17.
Підсумовуючи вищевикладене, спірні правовідносини між позивачем та відповідачами, у зв'язку з якими виник спір, склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб'єктів владних повноважень, що свідчить про те, що в основу спірних правовідносин покладено різні підстави їх виникнення, та різні докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги мають різні підстави виникнення, нормативне регулювання та заявлені до двох різних відповідачів. При цьому, такі позовні вимоги не є похідними одна від одної.
За приписами ч. 6 ст. 172 КАС України роз'єднання позовних вимог в самостійне провадження є правом, а не обов'язком суду.
Отже, позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст. 172 КАС України щодо об'єднання позовних вимог в одній позовній заяві.
Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Додатково слід зазначити, що за даними автоматизованої системи "Діловодство адміністративного суду" вбачається, що позивач звертався до Кіровоградського окружного адміністративного суду з аналогічним позовом, в частині позовних вимог, до того самого відповідача, з тими самими позовними вимогами, про той самий предмет спору та з тих самих підстав, який був зареєстрований за номером №340/1484/26.
Зокрема, просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача-1 , які полягають у невиконанні рішень суду, які набрали законної сили, а також визнати, що внаслідок довготривалого невиконання судових рішень, які набрали законної сили - спричиняється моральна шкода;
- стягнути з відповідача-1 за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача 3 % річних, що становить - 37353,56 грн., пені, що становить 219210,17 грн. та інфляційних збитків - 121613,30 грн., від суми заборгованості, яка становить 351 483,53 грн., а також у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади суму в розмірі 130 000 грн.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що спірні правовідносини (№340/1484/26) виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 в справі №340/3187/22; від 31.01.2023 в справі №340/5977/22 та від 22.01.2024 в справі №340/10155/23.
Так, ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 р. пред'явлену позовну заяву повернуто позивачу, відповідно до положень п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою, оскаржив її в апеляційному порядку.
Ухвалою ТААС від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 в адміністративній справі №340/1484/26.
Згідно п. 5 ч. 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Враховуючи те, що позивачем подано до цього самого суду інший позов до цього самого відповідача з тим самим предметом та з однакових підстав (щодо стягнення у зв'язку з невиконанням відповідачем1 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 в справі №340/5977/22 та від 22.01.2024 в справі №340/10155/23) і щодо такого позову на час вирішення питання про відкриття провадження у справі не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду, суд вбачає достатньо підстав для повернення позовної заяви у цій частині позовних вимог.
Разом з тим, суд зауважує, що за правилами ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 169, 172, 256, 294 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє їх права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення в порядку, визначеному ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО