Справа №591/9706/25
Номер провадження 22-ц/816/2028/26
Категорія - 39
12 травня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,
з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,
у присутності представника відповідача - адвоката Кузнєцова А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кузнєцова Артема Сергійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року в складі судді Косар А.І., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 02 березня 2026 року)
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
25.08.2025 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 13.06.2024 між ТОВ «Слон Кредит» і відповідачем було укладено кредитний договір №1659018, на підставі якого останній отримав кредит у сумі 18000 грн., за що зобов'язався сплачувати проценти. 24.12.2024 між ТОВ «Слон Кредит» і ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №24122024, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Слон Кредит», у тому числі й до відповідача. Вказувало, що останній не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, у зв'язку з чим станом на 25.08.2025 у нього утворилася заборгованість у розмірі 115200 грн, з яких: 18000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 52380 грн - заборгованість за відсотками нарахованих первісним кредитором, 44820 грн - заборгованість за відсотками, нарахованих позивачем за 166 календарних днів.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму, суму інфляційних втрат, 3% річних і судові витрати.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02.03.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» суму заборгованості в розмірі 115200 грн, з яких: 18000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 52380 грн - заборгованість за процентами, 44820 грн - заборгованість за процентами за 166 календарних днів, 2422 грн 40 коп. судового збору, 6000 грн витрат на правову допомогу, а всього 123622 грн 40 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Кузнєцов А.С. в інтересах відповідача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 18000 грн заборгованості за тілом кредиту, 18360 грн заборгованості за процентами за період з 13.06.2024 по 20.08.2024.
Вказує, що відповідач не погоджується з рішенням суду виключно в частині стягнення відсотків.
Звертає увагу, що кредитний договір укладено 13.06.2024 у період дії законодавчо визначеної денної процентної ставки в розмірі 1,5% (як і в кредитному договорі), а тому період з 13.06.2024 по 20.08.2024 (протягом якого діє встановлений законом розмір процентної ставки 1,5%) становить 68 календарних днів (червень - 17 днів, липень - 31 день, серпень - 20 днів). У зазначений період позивач мав право нараховувати проценти за ставкою 1,5% на день. Таким чином, сума процентів за вказаний період становить 18360 грн (18000 грн х 1,5% х 68 днів).
Зазначає, що після 20.08.2024 розмір відсотків не міг перевищувати 1% денної процентної ставки, а нарахування процентів відбувалося б в такому разі до 08.06.2025 (строк кредитування - 360 днів), а саме: за 292 дні (серпень - 8 днів, вересень - 30 днів, жовтень - 31 днів, листопад - 30 днів, грудень 31 день, січень 2025 року - 31 день, лютий - 28 днів, березень - 31 день, квітень - 30 днів, травень - 31 день, червень - 8 днів), виходячи зі ставки 1% на день, вірний розрахунок становить 52560 грн (18 000 грн х 1% х 292 днів).
Вказує, що загальний розмір відсотків мав складати 18360 + 52560 = 70920 грн, якщо кредитний договір відповідав би умовам законодавства, а суд першої інстанції стягнув 97200 грн.
Звертає увагу суду, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 №3498-ІХ внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема ч. 5 ст. 8 викладено в редакції, відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Після 20.08.2024 застосування процентної ставки в розмірі 1,5% суперечить вимогам закону. При цьому жодних змін до кредитного договору сторонами справи не вносилося, нові умови щодо розміру процентної ставки не погоджувалися.
Тобто, зі спліном 240 днів, встановлених положенням пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 встановлюється граничний розмір денної процентної ставки: протягом перших 120 днів - 2,5%, протягом наступних 120 днів 1,5%, нарахування процентів має припинитися, оскільки є безпідставною.
30.04.2026 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало відзив, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також просить стягнути 8000 грн за правничу допомогу в апеляційному суді.
У судове засідання представник позивача - адвокат Крюкова М.В., відповідач ОСОБА_1 не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 180, 214). Про причини неявки суд не повідомили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача - адвоката Кузнєцова А.С., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13.06.2024 між ТОВ «Слон Кредит» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» №1659018, відповідно до умов якого відповідачу надано 18000 грн на 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (а. с. 76 зв. - 80).
Відповідно до п. 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.6 договору тип процентної ставки - фіксована.
Стандартна процентна ставка становить 1,5% у день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.
Знижена процентна ставка 1,2% у день та застосовується відповідно до наступних умовах. Якщо споживач до 13.07.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що в разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати в бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.
Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Згідно з п. 2.1, 3.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Проценти, що нараховуються за цим договором, є платою за залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та в році, тобто метод «факт/факт».
Відповідно до п. 5.1 договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно з кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів, крім випадку, визначеного в п. 5.3 договору.
Вказаний договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором X884 (а. с. 80 зв.).
З листа ТОВ «Пейтек» від 16.01.2025 №20250116-911 вбачається, що 06.06.2022 між зазначеним товариством і ТОВ «Слон Кредит» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №06062022-1. На підставі зазначеного договору 13.06.2024 було успішно перераховано 18000 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 (а. с. 73 зв.).
24.12.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» і ТОВ «Слон Кредит» укладено договір факторингу №24122024, відповідно до якого ТОВ «Слон Кредит» передало, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором №1659018, загальна сума заборгованості 79380 грн, з яких: заборгованості за основною сумою боргу 18000 грн, сума заборгованості за відсотками 52380 грн, сума заборгованості за пенею 9000 грн (а. с. 24 - 32, 72).
ТОВ «Слон Кредит» повідомило ОСОБА_1 про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від 13.06.2024 №1659018 (а. с. 18 зв. - 19).
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Слон Кредит» загальна сума заборгованості за кредитним договором від 13.06.2024 №1659018 станом на 24.12.2024 складає 79380 грн, з яких: 18000 грн - сума заборгованості за кредитом, 52380 грн - сума заборгованості по відсотках, 9000 грн - пеня (а. с. 20).
Відповідно до розрахунку заборгованості з 25.12.2024 по 08.06.2025 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» здійснило нарахування відсотків за 166 календарних днів за процентною ставкою 1,5%, що становить 44820 грн (а. с. 20 зв. - 22).
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 115200 грн.
Колегія суддів неповністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.
У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В апеляційній скарзі адвокат посилається на те, що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» відсоток за користування кредитом не міг перевищувати 1%. Апеляційний суд вважає такі доводи частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування».
Зокрема пунктом 5 Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено частинами 5, 6 відповідно до яких максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Національний банк України має право встановлювати додаткові вимоги до складових розрахунку денної процентної ставки з метою уникнення недобросовісних практик розрахунку денної процентної ставки.
Також Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 17 такого змісту: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
протягом перших 120 днів - 2,5%;
протягом наступних 120 днів - 1,5%».
У рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України роз'яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується в разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо в новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.
Згідно з п. 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Банкам протягом:
30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону щодо забезпечення можливості проведення Національним банком України інспекційних перевірок та надання йому інформації шляхом віддаленого доступу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;
90 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи, не зазначені в абзаці другому цього пункту, у відповідність з вимогами цього Закону.
Надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.
Отже, вказаними пунктами було визначено порядок дії новоприйнятих норм, як до кредитних договорів, укладених до набрання ними чинності, так і до кредитних договорів, укладених після набрання ними чинності.
Таким чином, надавачі фінансових послуг зобов'язані були протягом 30 днів починаючи з дня набрання Законом №3498-ІХ чинності, тобто з 24.12.2023, привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.
Кредитний договір між сторонами було укладено 13.06.2024, Закон України №3498-ІХ набрав чинності 24.12.2023.
Таким чином, максимальний розмір денної процентної ставки після 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%.
Згідно зі ст. 204, ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71-73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий споciб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається в резолютивній частині судового рішення.
З огляду на викладене, суд вважає що п. 1.5.1, 1.5.2 договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» №1659018 від 13.06.2024 щодо застосування процентної ставки в розмірі 1,5% та зниженої процентної ставки в розмірі 1,2% з 21.08.2024 є нікчемними.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» необхідно стягнути 64800 грн заборгованості за відсотками за період з 13.06.2024 по 07.06.2025 (18000 грн х 1% х 360 днів).
Доводи представника відповідача з приводу того, що з 21.08.2024 проценти взагалі не мали нараховуватися, оскільки умова договору про їх нарахування є нікчемною, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки положення ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», внесені згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, не вказують на нікчемність умов договору про надання споживчого кредиту, яким передбачається нарахування процентів за користування кредитом. Вказаною нормою установлено обмеження щодо розміру процентів за користування кредитом, який може нараховуватися кредитором за договором про споживчий кредит, з метою захисту прав споживача від надмірного фінансового навантаження. Умови договору є нікчемними лише в частині встановлення денної процентної ставки вище 1% після перехідного періоду в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення відсотків у повному обсязі, а тому рішення в частині стягнення відсотків необхідно змінити та стягнути на користь товариства 64800 грн заборгованості за відсотками.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішення в зазначеній частині не оскаржується.
Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (72%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 1744 грн 13 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції (2422 грн 40 коп. х 72%), та 4320 грн витрат на професійну правничу допомогу (6000 грн х 72%) (а. с. 74 зв., 75).
Представник відповідача просив стягнути з товариства 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (а. с. 142).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.
У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.
З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 6000 грн, понесені в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.
Тому пропорційно відмовленим позовним вимогам (28%) з позивача на користь відповідача потрібно стягнути 1380 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу позивача та відповідача в суді апеляційної інстанції, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 1000 грн, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.
Тому пропорційно задоволеним позовним вимогам (72%) з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 720 грн (1000 грн х 72%) та відповідно відмовленим позовним вимогам (28%) з позивача на користь відповідача потрібно стягнути 280 грн (1000 грн х 28%) витрат на професійну правничу допомогу, надану в апеляційному суді, а також 1017 грн 41 коп. (3633 грн 60 коп. х 28%) судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги (а. с. 167 зв., 176.
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на викладене, оскільки в порядку розподілу судових витрат з кожної зі сторін підлягає стягненню на користь іншої зазначена вище сума судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3806 грн 72 коп. (6784 грн 13 коп. - 2977 грн 41 коп.).
Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначив загальну суму, яка підлягає стягненню 123622 грн 40 коп. (заборгованість за кредитом і судові витрати), а тому рішення необхідно змінити повністю та стягнути з відповідача 82800 грн заборгованості за кредитом, з яких: 18000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 64800 грн - заборгованість за відсотками, а також 3806 грн 72 коп. - судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Кузнєцова Артема Сергійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 82800 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 13 червня 2024 року №1659018, 3806 грн 72 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 травня 2026 року.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: Я.Л. Петен
О.М. Черних