30 квітня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу начальника Кривоозерського відділу Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_5 на вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Кумари Первомайського району Миколаївської області, зареєстрований в АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.
Ухвалено, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Біляївського районного суду Одеської області від 15 липня 2024 року, яким ОСОБА_6 визначено покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі та, остаточно призначити покарання за сукупністю вироків у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн та позбавлення волі на строк 5 років.
Ухвалено, на підставі ч. 3 ст. 72 КК України, покарання у виді штрафу виконувати самостійно.
Ухвалено, початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_6 , рахувати з моменту його затримання, тобто з 01.04.2024 р.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначення покарання - змінити, у зв?язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню та застосування закону, який не підлягав застосуванню.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 1 ст. 357 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Виключити із вироку посилання суду на призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.
Виключити із вироку посилання суду на самостійне виконання покарання у виді штрафу на підставі ч. 3 ст. 72 КК України.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання за оскаржуваним вироком, більш суворим покаранням за вироком Біляївського районного суду Одеської області від 15.07.2024 р., остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 5 років позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та доведеності вини обвинуваченого, вважає вирок незаконним та таким, що підлягає зміні у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Зазначає, що у постанові Об?єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.06.2020 у справі № 766/39/17 вказано, що, за змістом ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1-3 цієї статті (сукупність злочинів). Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків). Відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенні в постановах Верховного Суду.
Відзначає, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України, 14.03.2024 р., тобто до ухвалення стосовно нього вироку Біляївським районним судом Одеської області 15.07.2024 р., яким його засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі. Відтак, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд повинен був застосувати положення ч. 4 ст. 70, а не ст. 71 КК України, проте не застосував їх.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_6 14.03.2024 р. близько 13.35 год., перебуваючи в салоні автомобіля марки «MercedesBenzVito», реєстраційний номер НОМЕР_1 , розташованого на території домогосподарства по АДРЕСА_2 , до якого попередньо незаконно проник, з метою викрадення майна, у кармані водійських дверей, в середині гаманця виявив свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «FordTaurus», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на ім'я ОСОБА_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «MercedesBenzVito», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_8 , банківські картки за № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_8 , які є електронним платіжним документом потерпілої ОСОБА_8 , який надає доступ до її заощаджень, які ОСОБА_9 вирішив викрасти. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «FordTaurus», на ім'я ОСОБА_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «MercedesBenzVito», на ім'я ОСОБА_8 , банківські картки за № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_8 , обвинувачений ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що за ним ніхто не спостерігає та його дії є таємними, таємно викрав їх та залишив місце скоєння злочину.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 1 ст. 357 КК України, як викрадення офіційного документу.
Ухвалою суду від 30.10.2024 р., провадження за ч. 4 ст. 185 КК України закрито у зв'язку з декриміналізацією.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, відповідно до характеристики за місцем проживання скарг на нього не надходило, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку. Обставини обвинуваченим ОСОБА_6 не заперечувались, досліджувались за згодою учасників судового провадження, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України, апеляційному оскарженню та перегляду не підлягають.
Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 357 КК України, вірно та апелянтом не оспорюються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Покарання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 357 КК України, призначено відповідно до вимог ст. ст. 65-67 КК України, у межах санкції статті, та в цій частині також не оскаржується.
З приводу доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, в частині призначення обвинуваченому покарання за сукупністю кримінальних правопорушень апеляційний суд доходить наступного.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
За приписами ч. 3 ст. 72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України, принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.
У п. 22 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом повного або часткового їх складання заміна покарань провадиться за правилами, передбаченими ст. 72 КК України. Коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до самостійного виконання.
Вказаних вимог закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, суд першої інстанції не дотримався.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України, 14.03.2024 р., тобто до ухвалення стосовно нього вироку Біляївським районним судом Одеської області 15.07.2024 р., яким його засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі. Відтак, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді штрафу за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України, суд першої інстанції мав керуватися положеннями ч. 4 ст. 70 КК України, а не ч. 1 ст. 71 КК України, однак вказаних положень закону суд не дотримався.
Крім того, суд не врахував особливостей застосування ч. 3 ст. 72 КК України. Відповідно до цієї норми основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не складаються з іншими видами покарань у разі призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків, а виконуються самостійно. Разом із тим, такі положення не застосовуються у випадку, коли за сукупністю кримінальних правопорушень суд визначає остаточне покарання за принципом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Отже, застосування судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 положень ч. 3 ст. 72 КК України, щодо самостійного виконання покарання у виді штрафу є помилковим, оскільки остаточне покарання мало призначатися за принципом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене, суд ухвалив вирок всупереч вимогам ст. 370 КПК України, оскільки при призначенні покарання обвинуваченому неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. п. 1-3 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню та неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення в частині призначеного покарання.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
апеляційну скаргу начальника Кривоозерського відділу Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_5 задовольнити.
Вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року в частині призначення покарання, - змінити.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 1 ст. 357 КК України, з призначенням покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 09.12.2025 р., більш суворим покаранням, призначеним вироком Біляївського районного суду Одеської області від 15.07.2024 р., визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Виключити з резолютивної частини вироку посилання на призначення покарання за сукупністю вироків, на підставі ст. 71 КК України та посилання на самостійне виконання покарання у виді штрафу, на підставі ч. 3 ст. 72 КК України.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_6 , який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали суду.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3