Справа № 441/20/24 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.
Провадження № 22-ц/811/2022/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
08 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 06 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, -
02 січня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1603 га кадастровий номер 4620981800:14:003:0028 для будівництва та обслуговування житлового будинку, що належить ОСОБА_1 згідно Державного акту ЯК №230780, виданого 05.07.2011 на підставі договору дарування ВРЕ №50368, посвідченого 15.03.2011 приватним нотаріусом Городоцького нотаріального округу Страшевською Х.Г., та зареєстрованого в реєстрі за № 288; визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частину вказаного вище будинку з надвірними і господарськими спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що вони з відповідачкою перебувають у шлюбі з 29.01.2005. За час шлюбу ними як подружжям, у спільну сумісну власність набуто майно в АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами, який побудований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва, кадастровий номер 4620981800:14:003:0028, площа 0,1603 га. Вказана земельна ділянка раніше належала йому на підставі Державного акту на праві власності на землю серії ЯЛ № 304345, а 15.03.2011 за договором дарування вказану земельну ділянку він подарував дружині ОСОБА_1 . Згодом, рішенням Галичанівської сільської ради №112 11.07.2011 надано дозвіл на будівництво на цій земельній ділянці індивідуального житлового будинку, господарських споруд та будівель. Будинок та господарські будівлі зведено, отримано будівельний паспорт, висновок про забудову земельної ділянки, готовність будинку складає до 100 %, підключено всі комунікації, проте на пропозицію оформити будинок у власність, відповідач відмовляється та розпочала висловлювати бажання розірвати шлюб. У зв'язку з такою поведінкою відповідача вважає за необхідне визнати майно спільним подружнім та визначити його частку в цьому майні з огляду на те, що всі документи відповідач оформляла на своє ім'я.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Визнано житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.
В праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку - відмовлено.
Визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки 0,1603 га (кадастровий номер 4620981800:14:003:0028) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 згідно Державного акту ЯК № 230780, виданого 05.07.2011 на підставі договору дарування ВРЕ № 50368, посвідченого 15.03.2011 приватним нотаріусом Городоцького нотаріального округу Страшевською Х.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 288.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати: судовий збір в розмірі 5977 грн 90 коп. та витрати понесені за експертизу в розмірі 18932,00 грн.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
Вважає, що висновки суду першої інстанції є необгрунтовані.
Зазначає, що суд не надав належної правової оцінки поданим доказам, зокрема доказам участі апелянта у фінансуванні будівництва житлового будинку, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Водночас вказує, що позивач не надав доказів, які б підтверджували його внесок у будівництво будинку, а зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, на яких саме доказах суд обгрунтував свої висновки.
Також зазначає, що з 2010 року ОСОБА_2 зловживав алкогольними напоями, у зв'язку з чим 15 березня 2011 року за домовленістю сторін подарував їй земельну ділянку площею 0,1603 га (кадастровий номер 4620981800:14:003:0028) у с. Дроздовичі Львівського району для будівництва та обслуговування житлового будинку. Ініціатива спорудження житлового будинку та його фінансування належала виключно їй. У період будівництва значні кошти витрачались на лікування ОСОБА_2 від алкогольної залежності, що підтверджується медичними документами, з яких убачається його неодноразове стаціонарне лікування з приводу алкогольної залежності та пов'язаних захворювань. Також наявна постанова суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Через зловживання позивача алкоголем сімейні відносини фактично припинилися, і він проживав окремо у своїх батьків та не брав участі у будівництві спірного будинку. Таким чином, будівництво здійснювалося відповідачем за участі її батьків і братів, які виконували будівельні роботи та надавали фінансову допомогу, що позивачем не заперечувалося. Вона виїжджала на заробітки за кордон та самостійно фінансувала спорудження будинку. Участі у фінансуванні чи виконанні будівельних робіт ОСОБА_2 не брав. Вказує також, що наведені обставини, на підтвердження яких можуть бути допитані свідки, судом першої інстанції належним чином не були досліджені. Крім того, саме вона вела всі необхідні юридичні дії для отримання документації, що слугували підставою для будівництва, що підтверджується низкою документів. До того ж, вказує, що у 2011 році на її ім'я КП «Городоцьке районне архітектурно-планувальне бюро» було виготовлено проєкт індивідуального одноповерхового житлового будинку з мансардним поверхом та технічний паспорт.
Відтак, у зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Також судом першої інстанції не враховано, що житловий будинок не зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності по наявних матеріалах справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до положень частина першої статті 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Судом встановлено, що сторони з 29.01.2005 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.13).
Під час перебування в шлюбі отримали дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку, господарських споруд та будівель по АДРЕСА_1 (а.с.40-64).
За результатами судової будівельно-технічної експертизи, ступінь готовності житлового будинку та літньої кухні по АДРЕСА_1 становить 97.0% готовності, ступінь готовності гаража 100%, криниця завершена будівництвом і використовується за функціональним призначенням (а.с.59,63, 132-137).
Згідно відомостей ВАТ «Львівобленерго», будинок по АДРЕСА_1 приєднано до електромереж (а.с.65-69).
Будинок зведено на земельній ділянці, кадастровий номер 4620981800:14:003:0028, власником якої згідно договору дарування є ОСОБА_1 (а.с.15-18).
Задовольняючи позов в частині визнання житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнаючи за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (без зазначення площі будинку (загальної та житлової), а також інших його індивідуальних ознак (будинок садибного типу) та на 1/2 частину земельної ділянки 0,1603 га (кадастровий номер 4620981800:14:003:0028) для будівництва та обслуговування житлового будинку, районний суд виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; житловий будинок споруджено за час перебування в шлюбі, відтак віднесення такого до спільного майна подружжя презюмується, оскільки матеріали справи не містять доказів спорудження такого виключно за кошти відповідачки.
Однак, з таким висновком колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
Відповідно до положень ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже, право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на належній їй земельній ділянці, якщо це не порушує права інших осіб.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просив визнати житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1603 га (кадастровий номер 4620981800:14:003:0028) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 згідно Державного акту ЯК № 230780, виданого 05.07.2011 на підставі договору дарування ВРЕ № 50368, посвідченого 15.03.2011 приватним нотаріусом Городоцького нотаріального округу Страшевською Х.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 288, спільним майном подружжя, та визнати за ним права власності на 1/2 частку у зазначеному майні.
Однак, ні у змісті позовної заяви, ні в позовних вимогах позивач не зазначає площу житлового будинку, який просить визнати спільним майном подружжя, хоча площу земельної ділянки, на якій такий розташований, зазначає.
На підтвердження позовних вимог позивач надав: - Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, з якого вбачається, що суб'єктом інвентаризації ФОП ОСОБА_3 (2883603414) за результатами проведеного технічного обстеження об'єкта житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_1 встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації; - технічний паспорт на будинок станом на 06 грудня 2023 року; - проект індивідуального одноповерхового з мансардним поверхом житлового будинку по АДРЕСА_1 ; - проект господарської будівлі; - рішення Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області № 112 від 11 липня 2011 року «Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на власній приватизованій земельній ділянці гр. ОСОБА_1 ».
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Крім того, усталеним є підхід, за якого набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва в інший спосіб, ніж той, який передбачений у статті 376 ЦК України (за рішенням суду), не допускається.
Враховуючи, що належних доказів того, що житловий будинок по АДРЕСА_1 97.0% готовності, з господарськими будівлями та спорудами, споруджений без відхилень від проекту забудови та без порушення Будівельних норм і правил матеріали справи не містять, колегія суддів приходить до висновку, що інформація про технічну інвентаризацію, проведена суб'єктом інвентаризації ФОП ОСОБА_3 ( 2883603414) за результатами проведеного технічного обстеження об'єкта житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_1 , якою встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації, а також технічний паспорт на будинок, не можуть підтверджувати його відповідність БНІП та відсутність відхилень від проекту, що згідно статті 376 ЦК України вважається самочинним будівництвом.
Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22, «вирішуючи спір щодо поділу такого особливого об'єкта цивільного обороту, як об'єкт незавершеного будівництва, суд не може підміняти компетентні органи, на які законом покладено обов'язок щодо прийняття збудованого об'єкта в експлуатацію» (п.118 постанови).
Хоча спірний об'єкт готовий на 100% (у справі, яка переглядалася Великою Палатою ВС), проте не введений в експлуатацію, ступінь готовності цього об'єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для його ідентифікації як житлового будинку (правова позиція ВП ВС, п.119 постанови).
Відтак, визнання судом права власності на новостворене нерухоме майно, на яке за законом право власності може виникнути лише з моменту завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію, на думку колегії суддів, суперечить порядку набуття права власності на новостворене майно, визначеному Цивільним Кодексом України.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до ухвалення судом незаконного рішення у справі.
З наведених мотивів, рішення суду слід скасувати, ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 08 травня 2026 року.
Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 06 травня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 08 травня 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра