Справа № 127/21130/25
Провадження № 22-ц/801/962/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.
Доповідач:Сало Т. Б.
11 травня 2026 рокуСправа № 127/21130/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Панасюка О.С., Шемети Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2026 року, ухвалене суддею Дамчук О.О. в м. Тульчині, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором №200497069 від 06 квітня 2016 року у загальному розмірі 48049,40 грн, яка складається з: суми заборгованості - 30669,73 грн; суми інфляційних втрат - 14 616,87 грн; суми 3% річних - 2762,80 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено угоду №200497069 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, укладеного на умовах повернення, платності та строковості, банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 10200 грн із встановленим строком користування з 06 квітня 2016 року по 06 квітня 2021 року, а позичальник зобов'язався повернути отримані кошти у визначений договором строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Позивач також зазначає, що 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору відступлення прав вимоги №7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року. Зазначені обставини підтверджуються постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», у тому числі й за вказаним кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів. Витяг з додатку 1 до договору від 15 червня 2020 року № 7_БМ про відступлення прав вимоги містить, зокрема, відомості про суму заборгованості станом на дату укладення договору.
23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління Національного банку України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактичне управління банком перейшло до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншій особі на підставі договору відступлення прав вимоги. Набувач права вимоги набуває всіх прав та обов'язків кредитора щодо позичальника, вимоги до якого передані відповідно до договору відступлення прав вимоги, разом із правами за договорами забезпечення виконання таких зобов'язань. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачено передачу програмного забезпечення, за допомогою якого здійснюється нарахування заборгованості за тілом кредиту, відсотками та штрафними санкціями, а також детального алгоритму такого нарахування. Це зумовлено тим, що у разі відступлення права вимоги за вже існуючою заборгованістю фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має права нараховувати відсотки, комісії чи неустойку, передбачені умовами кредитного договору.
Таким чином, банк, правонаступником якого є позивач, належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, натомість відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними у повному обсязі та у визначений договором строк. Станом на 24 березня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 30 669,73 грн, з яких: 10 160,50 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 20 509,23 грн - заборгованість за відсотками.
Зазначена заборгованість визначена станом на дату укладення договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року та зафіксована у додатку до договору - реєстрі кредитних договорів.
Вказане стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №200497069 від 06.04.2016 у розмірі 30 669,73 коп. (тридцяти тисяч шістсот шістдесяти дев'яти тисяч) гривень 73 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1546,20 грн. (одна тисяча п'ятсот сорок шість) гривень 20 коп. та у відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 4468,07 грн. (чотирьох тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 07 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також просить вирішити питання судових витрат.
У скарзі зазначає, що орієнтовно в травні-червні 2016 року його дружина ОСОБА_2 через банківську касу внесла 10 000 грн з метою погашення кредиту відповідно договору від 06 квітня 2016 року №200497069. Враховуючи значний термін часу, який сплинув з дати внесення коштів, квитанція чи будь-який інший документ, який би міг підтвердити цю банківську транзакцію, у нього відсутній. У той же час, у позовній заяві зазначається, що сума первинного кредиту непогашена. З метою отримання підтверджуючих відомостей щодо погашення кредиту, до Національного банку України 07 жовтня 2025 року було подано адвокатський запит і згідно відповіді від 07 жовтня 2025 року, документи ПАТ «Банк Михайлівський» за 2013-2016 роки знищені. Таким чином, відповідач не має можливості подати докази виконання кредитного зобов'язання. Позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості відповідача за договором та правильності її розрахунку, відсотків, інфляційних витрат. Із заяви (оферти) №200497069 неможливо зробити висновок про розмір та дату надання кредиту відповідачу, дату сплати заборгованості за кредитом чи відсутності сплати за кредитом, неможливо встановити розмір процентів та порядок їх нарахування. Згідно розрахунку заборгованості основна сума заборгованості за договором становить 30 669,73 грн, однак не зрозуміло, з чого складається дана заборгованість. Виписка по рахунку не містить всіх необхідних відомостей для здійснення достовірного розрахунку можливої заборгованості. Позивач стверджує про наявність у нього прав вимоги, які підтверджені постановою суду. Хоча постанова Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16 і містить посилання на те, що позивач набув право вимоги за усіма правами кредитора за основними договорами згідно договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, в той же час жодного переліку, які саме права вимоги були набуті та до яких саме договорів, вказане судове рішення не містить. Сам по собі витяг з реєстру кредитних договорів до договору факторингу не є достатнім і беззаперечним доказом переходу прав вимоги та існування заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 06 квітня 2016 року підписано кредитний договір № 200497069, відповідно до умов якого кредит останньому надано на умовах повернення, платності, строковості. Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 10200,00 грн, строк кредиту з 06 квітня 2016 року по 06 квітня 2021 року, розмір процентної ставки 0,0001% річних, комісія за видачу кредиту 1,5%, а відповідач зобов'язувався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Згідно заяви (оферти) № 200497069 від 06 квітня 2016 року:
Максимальний кредитний ліміт становить 50 000 грн.
Кредитний ліміт: 10 200 гривень, при цьому встановлений розмір за рішенням Банку може бути змінений, про що Клієнт буде повідомлений, шляхом направлення SMS-повідомлення або в порядку, передбаченому Умовами по картках.
На дату укладення Договору про Картку доступний розмір кредитного Ліміту для безпосереднього використання Клієнтом становить 10 000,00 грн.
Максимальна ставка по ліміту 58,8% річних.
Реальна процентна ставка по кредиту (в процентному виразі, із розрахунку, що кошти будуть використовуватись в повному обсязі максимального кредитного Ліміту протягом всього строку його дії) 90,19 %.
Абсолютне подорожчання кредиту (в грошовому виразі із розрахунку, що кошти будуть використовуватись в повному обсязі максимального кредитного Ліміту протягом всього строку його можливої дії) 24 793,16 грн.
Підтвердженням укладення договору є: заява (оферта) № 200497069 від 04 квітня 2016 року; анкета 2630165 від 06 квітня 2016 року; заява про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підпису від 06 квітня 2016 року; довідка про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту, Тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка/Зарплатна, Реквізити для зарахування виплат; договір добровільного страхування життя держателів платіжних карток ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» №NSK 200447069; розписка про отримання кредитної картки від 06 квітня 2026 року (а.с. 116-122).
Згідно довідки про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту, Тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка/Зарплатна, встановлено, що:
Строк кредитування - 5 років.
Обсяг щомісячного платежу - Мінімальний платіж: 3% від фактично використаного кредиту в розрахунковому періоді на розрахункову дату, а також комісійні винагороди та плати, додаткові нарахування за договором згідно тарифів Банку, але не менше 50 грн та не більше суми існуючої заборгованості за договором.
Процентна ставка за кредитом - 58,8% річних, нараховується на залишок заборгованості по кредиту.
Пільговий період користування кредитними коштам по операціям, які здійсненні в торгівельній мережі, протягом якого нараховуються проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою 0,001% річних до 90 днів.
Орієнтовна сукупна вартість кредиту (в грошовому виразі грн) - 24793,16 грн.
Вказані документи містять особистий підпис позичальника ОСОБА_1 ..
У подальшому, 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги №7_БМ, у відповідності до якого ПАТ «Банк Михайлівський» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №200497069 від 04 квітня 2016 року (а.с. 113-114).
Згідно із п. 2 договору про відступлення прав вимоги, ТОВ «Діджи Фінанс» набуває усі права кредитора до боржників в день настання відкладальної обставини відповідно до п. 16-1 цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання ПАТ «Банк Михайлівський» у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору.
На виконання вимог п. 4 договору про відступлення прав вимоги № 7_БМ від 20 липня 2020 року, ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило на користь ПАТ «Банк Михайлівський» ціну договору на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону) - №UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15 червня 2020 року, переможцем яких стало ТОВ «Діджи Фінанс», у розмірі 5 307 308,39 грн. (а. с. 126).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги (додаток № 1) до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200497069 від 04 квітня 2016 року в сумі 30 669,73 грн, з яких: 10 160,50 грн - заборгованість за кредитом; 20 509,23 грн - заборгованість за відсотками, (порядковий номер 31865) (а.с.123-124).
Згідно розрахунку суми заборгованості за кредитним договором №200497069 від 04 квітня 2016 року, інфляційних втрат та 3% річних, основна сума заборгованості за договором з 14 березня 2022 року до 14 березня 2025 року становить 30 669,73 грн (а.с. 27).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16 (набрала законної сили 01 липня 2021 року), апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2021 року задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2021 року скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, а саме: зобов'язано ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2 до договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Зобов'язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2 та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року № 1 та додатках до нього (а.с. 8-23).
Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №66483131 від 29 грудня 2022 року, виконавче провадження з примусового виконання наказу №910/11298/16 від 12 липня 2021 року, виданого Господарським судом міста Києва про зобов'язання ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський», згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2, закінчено у зв'язку виконання вимог виконавчого документа приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А. А., в повному обсязі (а. с. 24).
Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №66491947 від 17 січня 2023 року, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А. М., виконавче провадження з примусового виконання наказу № 910/11298/16 від 12 липня 2021 року, виданого Господарським судом міста Києва про зобов'язання ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський», згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2, закінчено згідно заяви стягувача за вхідним № 23 від 17 січня 2023 року, в якій зазначено, що станом на 23 грудня 2022 року боржником фактично у повному обсязі виконано умови виконавчого документа (а. с. 25).
Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним договором становить 48 049,40 грн, яка складається з: суми заборгованості - 30 669,73 грн; суми інфляційних втрат - 14 616,87 грн; суми 3% річних - 2 762,80 грн.
Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення коштів та сплати процентів не виконав, ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, звернулося до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.
З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконав, в передбачений у договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 160,50 грн та за відсотками в розмірі 20 509,23 грн.
Що стосується нарахування позивачем втрат від інфляційних процесів в сумі 14 616,87 грн та трьох відсотків річних в сумі 2 762,80 грн за прострочення сплати боргу, то суд вважав, що вони стягненню не підлягають, оскільки згідно розрахунку заборгованості період простроченого зобов'язання становить з 14 березня 2022 року по 14 березня 2025 року. Тоді як відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення і такі платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
У ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує факту укладення 06 квітня 2016 року з ПАТ «Банк Михайлівський» кредитного договору №200497069 та отримання кредитних коштів.
Однак зазначає, що орієнтовно в травні-червні 2016 року його дружина ОСОБА_1 через банківську касу внесла 10 000 гривень з метою погашення кредитного договору. Зважаючи на значний термін часу, який сплинув з дати внесення коштів, жодного розрахункового документу на підтвердження вказаної обставини не збереглося.
Встановлено, що ТОВ «Діджи Фінанс» разом із позовною заявою було надано виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року, сформовану 27 січня 2025 року о 10:06 представником банку ПАТ «Банк Михайлівський» - «Gurina».
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (у редакції, чинній на момент формування виписки). Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Відповідно до пунктів 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.
Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.
Таким чином, банківська виписка по особовому рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості.
Апеляційний суд, дослідивши надану позивачем виписку вважає, що вона відповідає визначеним статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пунктом 63 згаданого Положення від 04 липня 2018 року №75 вимогам, підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, а відтак є належним та допустимим доказом у справі.
Вказані положення не вимагають, щоб на виписці був підпис уповноваженої особи, про що вказує апелянт, а лише зазначено, що вона повинна містити або особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, складанні виписки з рахунку клієнта чи печатку банку.
У виписці зазначено, що вона складена представником ПАТ «Банк Михайлівський «Gurina», тобто ідентифікація особи, яка брала участь у складанні виписки, є можливою.
Вказана виписка не підтверджує доводи скаржника з приводу внесення ним коштів на погашення заборгованості.
Ставлячи під сумнів, як доказ, вказану виписку, ОСОБА_1 клопотань про призначення експертизи (технічної, судово-економічної, тощо) не заявляв.
Лист Національного банку України від 15 жовтня 2025 року №14-0005№79042 стверджує про те, що меморіальні та касові документи, платіжні доручення за 2016 рік ПАТ «Банк Михайлівський» були вилучені та знищені в установленому законом порядку у зв'язку із закінченням строку їх зберігання.
Враховуючи вказане, доводи відповідача про сплату ним коштів є ніщо іншим, як припущенням.
Тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15).
У цій справі ОСОБА_1 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, як і не спростував розмір заборгованості.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стверджує про те, що позивачем не зазначено детального розрахунку заборгованості.
Як зауважив суд першої інстанції, факт отримання відповідачем кредиту за договором №200497069 від 06 квітня 2016 року в сумі 10 200,00 грн підтверджується матеріалами справи. Крім того, позивач пред'явив вимогу про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 20 509,23 грн, яку набув на виконання договору про відступлення прав вимоги № 7_БМ від 20 липня 2020 року.
20 липня 2020 року відбулась переуступка прав вимоги за кредитним договором № 200497069 від 06 квітня 2016 року та позивач отримав від банку виписку по особовому рахунку боржниці (в електронних документах поданих до суду) та електронний реєстр боржників у яких були визначені дані Боржника, РНОКПП, номер кредитного договору, дата укладення кредитного договору, дата закінчення кредитного договору, сума кредиту, вид кредиту, загальний залишок заборгованості, заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за доходами, у зв'язку з чим суд першої інстанції розцінив витяг з реєстру боржників та виписку по рахунку належними доказами на підтвердження існування суми заборгованості.
Тобто ТОВ «Діджи Фінанс» заявило до стягнення розмір заборгованості, яку товариство набуло на підставі договору про відступлення права вимоги.
Апелянт стверджує про ненадання судом першої інстанції оцінки тому, що у файлі щодо договору факторингу «окремі сторінки додатку.pdf» відсканованими є лише перша та остання сторінка, що вказує на наявність аргументованих сумніві щодо достовірності зазначених у цьому документі відомостей.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно вказав, що данні реєстру боржників містять персональні данні щодо інших осіб, які не стосуються умов даної справи, та відповідно є охоронюваною законом конфіденційною інформацією.
Доводи апеляційної скарги за своїм змістом не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.С. Панасюк
Т.М. Шемета