06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 676/3088/24
провадження № 51-4333км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 липня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024242060000105 від 26 березня 2024року, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Садове Новоушицького району Хмельницької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн.
Вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 26 березня 2024 року близько 15:30 ОСОБА_8 , знаходячись за адресою: вул. Івана Франка, 2, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька область, у ході словесного конфлікту із ОСОБА_9 , який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, стоячи попереду потерпілої, зовнішньою поверхнею кисті правої руки навідмаш наніс їй один удар в область обличчя справа, внаслідок чого спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, синяка в області внутрішніх відділів повік правого ока, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 28 липня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишив без задоволення, а вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2025 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· судами не було закрито кримінальне провадження за наявності для цього підстав;
· місцевий суд, був упередженим, належно не з'ясував обставини події, що характеризують об'єктивну та суб'єктивну сторону інкримінованого йому діяння, не встановив причини й умови, що сприяли вчиненню правопорушення;
· досліджений у ході судового розгляду відеоматеріал не доводить його причетність до умисного спричинення потерпілій ОСОБА_9 тілесних ушкоджень. Стверджує, що факт завдання останній ударів також не підтвердив жоден свідок. Звертає увагу Суду, що він знаходився спиною до ОСОБА_9 , тому остання могла отримати тілесні ушкодження під час їх спільного падіння, що навпаки підтверджується показаннями свідків та записами з бодікамери. Наголошує, що конфлікт з потерпілою стався внаслідок поведінки останньої, яка вчиняла дії з самовільного зайняття земельної ділянки;
· слідчі експерименти були інсценовані та проведені уповноваженими особами без дозволу всіх власників земельної ділянки;
· обвинувальний акт від 30 квітня 2024 року надійшов до місцевого суду з порушенням вимог статей 2, 94, 278 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України);
· суд апеляційної інстанції вийшов за межі матеріалів кримінального провадження, послався на обставини, які суперечать наявним у справі доказам, та здійснив розгляд за відсутності потерпілої, її представника та прокурора зі складу групи прокурорів Кам'янець-Подільської окружної прокуратури, а також без належної фіксації технічними засобами. Зауважує, що державний обвинувач в суді апеляційної інстанції не входив до складу групи прокурорів, а потерпіла ОСОБА_9 брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з автомобіля, що не передбачено вимогами КПК України;
· апеляційний суд за клопотанням сторони захисту повторно не переглянув відеозапис з бодікамери, на якій були зафіксовані інкриміновані події. Зауважує, що цей суд не розглянув і заперечення сторони захисту на ухвалу суду першої інстанції від 10 червня 2024 року про відмову у закритті кримінального провадження, а також скаргу від 03 квітня 2025 року на фальсифікаційні дії сторони обвинувачення;
· судами не вирішена доля наданого відділом ДЖКГ «Муніципальна інспекція» відеоматеріалу в порядку ст. 100 КПК України;
· рішення судів попередніх інстанцій є невмотивованими та не відповідають вимогам ст. 370 КПК України
Письмові заперечення на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників до Суду не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Представник потерпілої уважала доводи касаційної скарги безпідставними та просила залишити їх без задоволення
Засуджений і його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Суди обґрунтували свої рішення, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , даними протоколів проведення слідчого експерименту від 29 березня та 10 квітня 2024 року, висновку судово-медичної експертизи №158,висновку додаткової судово-медичної експертизи №180, листа Виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради №4/02-25-842 від 10 квітня 2024 року, листа начальника відділу муніципальної інспекції Департаменту ЖКГ з доданим до нього диском із відеозаписом за 26 березня 2024 року, протоколу огляду відеозапису від 26 квітня 2024 року.
Водночас доводи касаційної скарги засудженого є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції та які були ретельно перевірені цим судом.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд,доказування тих чи інших обставин кримінального правопорушення, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення правопорушення конкретною особою.
Зіставивши докази в їхньому взаємозв'язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, дані протоколів слідчих дій, відеозаписи з місця подій, експертний висновок та інші письмові докази, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.
Оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.
Змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_8 , будучи допитаним у суді першої інстанції, свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому проступку не визнав, однак не заперечував, що міг випадково, з необережності нанести удар потерпілій та, зокрема, зазначив, що 25 березня 2024 року дійсно перебував поряд із членами комісії виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради, яка оглядала спільну земельну ділянку з метою перенесення септику. У ході вказаного огляду він намагався прибрати сітку, яка була незаконно встановлена та заважала пройти. У цей час ОСОБА_9 , стоячи позаду, лівою рукою ударила його по голові зліва, а лівою ногою по лівій нозі. Після цього остання ударила його кулаком по голові в область скроні і правою ногою по правій нозі і в область нирок, потім схопила за куртку ззаду і почала тягнути на себе. Він відпустив сітку і почав падати, від чого викинув праву руку і за інерцією випадково наніс удар у обличчя ОСОБА_9 , яка хотіла вискочити з-під нього і попала під удар. Вони впали разом: ОСОБА_9 спиною на землю, а він на неї. Коли до них підбігли члени комісії, він піднявся, а потерпіла, почала його звинувачувати у побитті. Внаслідок ударів ОСОБА_9 відчував фізичний біль, проте через смерть батька не зміг вчасно пройти судово-медичну експертизу.
Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.
Так, потерпіла ОСОБА_9 , будучи допитаною у суді першої інстанції, пояснила, що у неї склалися неприязні відносини із ОСОБА_8 , який постійно вчиняє сварки із її матір'ю ОСОБА_18 26 березня 2024 року до місця проживання матері приїхала комісія із виконкому міської ради, яка розглядала питання щодо перенесення септику. Під час роботи комісії ОСОБА_8 вів себе агресивно, намагався зламати сітку, внаслідок чого поранив руку. Останній її ображав та виражався лайкою у її адресу. Згодом ОСОБА_8 наніс їй удар ногою у сідницю, а правою рукою навідмаш удар у голову, від чого вона впала. Далі ОСОБА_8 намагався нанести їй удари, проте члени комісії підбігли і відтягнули його від неї. Внаслідок ударів їй були спричинені тілесні ушкодження, та вона лікувалася амбулаторно.
В ході проведення слідчого експерименту від 29 березня 2024 року потерпіла ОСОБА_9 на місці події показала, яким саме чином їй були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_8 (т.2 а.с 29-33)
Водночас цей суд урахував і те, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи №158 у ОСОБА_9 , зокрема, були виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, синяка в області внутрішніх відділів повік правого ока, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та які могли утворитися внаслідок двох ударів тупими твердими предметами за умов та в термін, які були вказані потерпілою, тобто 26 березня 2024 року (т. 2 а.с 15-16).
Судами були враховані й показання свідка ОСОБА_16 (очевидця інкримінованих подій), який будучи безпосередньо допитаним у суді першої інстанції, підтвердив, що він як працівник муніципальної інспекції перебував у складі комісії виконавчого комітету міської ради, під час роботи комісії у нього на одязі була встановлена відеокамера з метою фіксації роботи комісії. Під час роботи комісії ОСОБА_8 поводив себе агресивно, кричав, погрожував усім членам комісії, на території ділянки він бачив частину конфлікту між донькою ОСОБА_18 та ОСОБА_8 , підтвердив, що бачив як останній наніс потерпілій удар, проте деталей не запам'ятав.
У своїх рішеннях суди зауважили, що свідок ОСОБА_16 у ході проведення слідчого експерименту 10 квітня 2024 року відтворив обставини заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , а саме механізм, спосіб та кількість нанесених ударів, послідовність дій, очевидцем яких він був (т.2, а.с. 48-51).
Також не залишився поза увагою судів і висновок додаткової судово-медичної експертизи№180 від 11 квітня 2024 року, відповідно до якого тілесні ушкодження в ОСОБА_9 могли утворитися за обставин, вказаних під час проведення слідчих експериментів із потерпілою ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_16 (т. 2 а.с. 66-67),
Разом з тим допитані під час судового розгляду в місцевому суді свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 показали, що вони, будучи у складі комісії виконавчого комітету міської ради, перебували на території проживання ОСОБА_18 та ОСОБА_17 . Під час роботи комісії ОСОБА_8 поводив себе агресивно, кричав, погрожував усім членам комісії. Коли члени комісії пішли на територію земельної ділянки, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відбувся конфлікт, моменту нанесення ударів вони не бачили, лише побачили, як згодом ОСОБА_9 лежала на землі, а на її обличчі були почервоніння. Водночас свідок ОСОБА_11 також додав, що коли ОСОБА_9 лежала на землі і на ній перебував ОСОБА_8 , то він підбіг до місця події та відтягнув ОСОБА_8 , який йому опору не чинив.
Крім того судом першої інстанції було досліджено відеозапис з місця події від 26 березня 2024 року, в результаті чого були встановлені обставини конфлікту та спричинення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а саме те, що ОСОБА_8 з 15 год. 30 хв. 10 сек. намагався прибрати сітку, та о 15 год. 30 хв. 48 сек. ОСОБА_9 здійснила поштовх коліном ззаду в його ногу. У відповідь ОСОБА_8 наніс удар по нозі ОСОБА_9 , а остання після цього нанесла удар у плече, зачепивши його по дотичній. Після цього ОСОБА_8 навідмаш правою рукою наніс удар у голову ОСОБА_9 , від чого її відкинуло назад. І тоді ж остання нанесла ОСОБА_8 удар ногою у тулуб, але той заблокував цей удар рукою та наніс удар рукою по руці ОСОБА_9 , а згодом наніс удар ногою у ногу. Пізніше на відеозаписі не було зафіксовано обставин конфлікту, а було зображено перебування ОСОБА_9 на землі, яка лежала на спині біля сітки. Водночас ОСОБА_8 перебував біля неї, його відтягували члени комісії. Останній був у схвильованому стані та висловлювався нецензурними словами (т. 2 а.с. 76).
Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказаний відеозапис, дійшли висновку про те, що ним спростовуються показання свідка ОСОБА_17 , яка, зокрема, зазначила, що ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження внаслідок падіння.
Зі свого боку апеляційний суд зауважив, що місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги такі показання, оскільки вони спростовуються сукупністю досліджених у ході судового розгляду доказів, і зокрема, даними відеозапису із бодікамери, яка була встановлена на одязі ОСОБА_20 . До того ж цей суд звернув увагу й на те, що свідок ОСОБА_17 перебувала у довготривалих неприязних відносинах із матір'ю потерпілої ОСОБА_9 , а ОСОБА_8 здавна представляє її інтереси у державних органах та установах, що, на переконання апеляційного суду, свідчить про особисту заінтересованість свідка в результатах судового розгляду.
Суди не залишили поза увагою й інший відеозапис, на якому також зафіксовано, як ОСОБА_8 намагався поламати металеву сітку (проміжок відеозапису з 25 хв. 24 сек.), потім і лайку ОСОБА_8 на адресу ОСОБА_9 , а згодом чути крики потерпілої, яка вигукувала: «Він мене ногою ударив», далі із відеозапису чути крики та видно, як ОСОБА_9 впала біля сітки на спину (т. 2 а.с. 141).
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли переконання, що показання потерпілої ОСОБА_9 щодо нанесення їй удару рукою у голову ОСОБА_8 , а також показання свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 та ОСОБА_14 щодо обставин конфлікту узгоджуються між собою, підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, зокрема відповідають об'єктивним даним висновків судово-медичних експертиз, та відеозаписам із бодікамери, яка була встановлена на одязі ОСОБА_20 , а також узгоджуються із даними протоколів слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_9 і свідка ОСОБА_20 . Вказані показання судами були визнані правдивими та такими, що підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Суди поставилися критично до показань обвинуваченого стосовно того, що він не завдавав потерпілій умисних тілесних ушкоджень, а отримати травми вона могла під час його падіння назад, оскільки дійшли висновку, що вони не знайшли підтвердження під час судового розгляду та спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами, зокрема, даними відеозапису із бодікамери, відповідно до якої ОСОБА_8 цілеспрямовано із значною силою наніс удару рукою у голову потерпілій ОСОБА_9 , від чого її відкинуло назад. Апеляційний суд з цього приводу слушно зауважив, що зазначений удар ОСОБА_8 наніс не під час падіння, а у ході обопільної бійки із потерпілою, коли вони були повернуті обличчям один до одного, тож він повною мірою усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його наслідки і бажав їхнього настання.
Зі свого боку колегія суддів касаційного суду звертає увагу, що згідно ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Отже суди у своїх рішеннях обґрунтовано зазначили, що хоча ініціатором бійки була саме потерпіла ОСОБА_9 та першою нанесла удар по нозі ОСОБА_8 , однак вказані обставини жодним чином не спростовують доведеності скоєння обвинуваченим проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
До того ж, всупереч доводам касаційної скарги про те, що суди були упередженими та надавали перевагу показанням потерпілої, необхідна зауважити, що як зазначалося вище, судами було враховано, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 склалися неприязні відносини, саме тому їхні висновки про винуватість останнього ґрунтувалися не тільки на показаннях потерпілої, а й на інших досліджених у ході судового розгляду доказах, адже, як слушно зауважив апеляційний суд, нанесення удару ОСОБА_8 в область голови (обличчя) ОСОБА_9 підтверджується крім її показань, зокрема і відеозаписом бодікамери, яка була встановлена на одязі ОСОБА_20 .
Не заслуговують на увагу й твердження сторони захисту щодо прояву зацікавленості суддів під час судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 , оскільки за наявності обґрунтованих сумнівів у їхній неупередженості, учасники судового провадження не були позбавлені права заявляти відводи суддям відповідно до вимог КПК України, однак, як свідчать матеріали кримінального провадження, таким правом ніхто з учасників судового розгляду не скористався.
За таких обставин колегія суддів погоджується з наведеними в оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_8 винуватим у вчиненні проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.
Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо посилань сторони захисту на низку істотних порушень вимог КПК України, допущених у ході кримінального провадження
Обґрунтовуючи доводи в цій частині, засуджений, зокрема, зазначає, що слідчі експерименти з потерпілою ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_16 були інсценовані та проведені без дозволу всіх власників земельної ділянки.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_9 у ході проведення слідчого експерименту 29 березня 2024 року на місці події показала, яким саме чином ОСОБА_8 спричинив їй тілесні ушкодження. Крім того, 10 квітня 2024 року органом досудового розслідування було проведено слідчий експеримент свідком зі свідком ОСОБА_16 , який відтворив обставини заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , а саме механізм, спосіб та кількість нанесених ударів, послідовність дій, очевидцем яких він був.
Варто зауважити, що всупереч доводам сторони захисту, як протоколи вказаних слідчих дій, так і матеріали справи в цілому, не містять будь-яких відомостей про інсценування слідчих експериментів. Більше того, як уже зазначалося вище, у ході проведення судово-медичних експертних досліджень, експертами було встановлено, що отримані потерпілою тілесні ушкодження могли утворитися саме за тих обставин, які під час слідчих експериментів зазначали ОСОБА_9 та ОСОБА_16 .
Крім того матеріалами справи також підтверджується і те, що дозвіл на проведення слідчого експерименту від 29 березня 2024 року на частині території домоволодіння по АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_18 як його власником, отже порушень вимог КПК України у цій частині органом досудового розслідування також допущено не було.
Крім цього безпідставними є доводи сторони захисту і про те, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 від 30 квітня 2024 року надійшов до місцевого суду з порушенням вимог статей 2, 94, 278 КПК України, оскільки жодна з указаних норм не регулює порядок складання, вручення та надсилання до суду обвинувального акта.
Водночас з матеріалів справи убачається, що місцевим судом 10 червня 2024 року було розглянуто клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності, яке останній у судовому засіданні підтримав частково та просив повернути обвинувальний акт прокурору, пославшись на те, що досудове розслідування було проведено необ'єктивно, формулювання обвинувачення викладено на підставі сфальсифікованих доказів та неправдивих показань потерпілої ОСОБА_9 .
За наслідками розгляду вказаного клопотання суд першої інстанції у той же день постановив ухвалу, якою відмовив у його задоволенні з підстав того, що обвинувальний акт складено відповідно до вимог КПК України, а наведені ОСОБА_8 доводи щодо фальсифікації доказів та його невинуватості у вчиненні кримінального правопорушення підлягають вирішенню відповідно до ст. 368 КПК України виключно у нарадчій кімнаті при ухвалені вироку за результатами судового провадження (т. 1 а.с. 56).
Водночас матеріали справи не містять відомостей про те, що сторона захисту зверталася до правоохоронних органів за фактами підробки будь-яких документів у кримінальному провадженні. Таких даних не було наведено засудженим та його захисником і у ході касаційного розгляду справи.
До того ж згідно із журналом судового засідання 07 квітня 2025 року місцевим судом була також розглянута і скарга ОСОБА_8 від 03 квітня 2025 року на дії органу досудового розслідування, доводи якої фактично зводилися до тверджень про відсутність достатніх доказів його винуватості. Отже суд першої інстанції, заслухавши думку учасників судового провадження, дійшов висновку про необхідність вирішення вказаної скарги у нарадчій кімнаті під час винесення остаточного рішення по суті.
Тож, як уже зазначалося вище, місцевий суд, з яким обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, за наслідками судового розгляду дійшов переконання про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому проступку, водночас судами попередніх інстанцій були враховані представлені ним аргументи, на які суди дали вичерпні відповіді в оскаржуваних рішеннях, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можна вважати слушними.
Не заслуговують на увагу й твердження касаційної скарги про відсутність технічної фіксації судового засідання 28 липня 2025 року в суді апеляційної інстанції, оскільки зазначене спростовується матеріалами кримінального провадження.
Так, з журналу вказаного судового засідання убачається, що його технічна фіксація була здійснена за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (vkz.court.gov.ua). У вказаному журналі судового засідання наявне унікальне посилання на цей технічний запис у централізованому файловому сховищі (т. 1 а. с. 235-239)
Згідно з вимогами пунктів 51-55 Положення до матеріалів справи в паперовій формі приєднується паперовий примірник протоколу (журналу) судового засідання з посиланням на відеозапис судового засідання. Відеозапис судового засідання автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі.
Пунктами 2, 4 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що після завершення фіксування та збереження технічного запису судового засідання в протоколі (журналі) цього засідання засобами підсистеми відеоконференцзв'язку автоматично формується вебпосилання на технічний запис, збережений в централізованому файловому сховищі. Підписаний протокол (журнал) судового засідання, який містить вебпосилання на технічний запис судового засідання у централізованому файловому сховищі, переноситься разом з кваліфікованим електронним підписом до автоматизованої системи діловодства суду та обліковується за відповідною судовою справою.
Отже зі змісту Положення та Інструкції убачається, що технічним записом судового засідання, який приєднується до матеріалів справи, фактично є журнал судового засідання із унікальним посиланням на цей запис у централізованому файловому сховищі.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, віддалене місцезнаходження (у централізованому файловому сховищі) носія інформації із записом судового засідання від паперового примірника матеріалів справи не може свідчити про те, що такий носій відсутній в матеріалах провадження.
Варто зауважити, що в процесі підготовки справи до касаційного розгляду Судом було вжито заходи для отримання доступу до централізованого файлового носія, на якому зафіксоване судове засідання від 28 липня 2025 року.
Під час прослуховування аудіозапису вказаного судового засідання, колегією суддів касаційної інстанції встановлено, що в ході апеляційного розгляду брала участь потерпіла ОСОБА_9 у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, що повністю узгоджується зі ст. 336 КПК України. Втім оскільки в ході судового розгляду виникли складнощі із налагодженням відеоконференцзв'язку остання повідомила, що не бажає брати участь у судовому засіданні, тому суд апеляційної інстанції прийняв рішення здійснювати апеляційний розгляд у її відсутність. У той же час сторони кримінального провадження, в тому числі й обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 , не заперечували проти продовження розгляду справи за відсутності потерпілої.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що питання про порушення прав учасника кримінального провадження може вирішуватися лише за ініціативою носія цього права (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 вересня 2024 року в справі № 361/1254/22).
Втім, як убачається з матеріалів провадження, потерпіла ОСОБА_9 не подавала будь-яких заяв щодо порушення її права на участь у судовому розгляді, а її представник, який також до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про апеляційний розгляд.
Також необхідно зазначити і те, що у ході цього ж судового засідання брала участь прокурор Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_21 , яка є прокурором вищого рівня по відношенню до прокурорів Кам'янець-Подільської окружної прокуратури, а тому в силу своїх повноважень, визначених їй абз. 4 ч. 4 ст. 36 КПК України, представляла державне обвинувачення у суді апеляційної інстанції. Тож хоча прокурор ОСОБА_21 і не входила в групу прокурорів по кримінальному провадженню стосовно ОСОБА_8 , ця обставина не нівелює її повноважень, визначених процесуальним законом.
Водночас колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень через невирішення судами долі одного з речових доказів, на чому в касаційній скарзі наполягає засуджений, оскільки це порушення не є істотним, тобто таким, що перешкодило або могло перешкодити судам ухвалити законні й обґрунтовані рішення, та не може бути єдиною підставою для скасування по суті правильних судових рішень. До того ж Суд ураховує можливість і право учасників провадження звернутися до суду із клопотанням для вирішення зазначеного питання у порядку виконання судових рішень відповідно до статей 534, 537, 539 КПК України.
За таких обставин доводи сторони захисту в цій частині також не заслуговують на увагу.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд проігнорував клопотання сторони захисту про повторний перегляд відеозапису з бодікамери
Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама собою незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
Водночас сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може бути підставою для їхнього обов'язкового повторного дослідження.
Разом з тим матеріали кримінального провадження не містять клопотання сторони захисту до суду апеляційної інстанції про повторне дослідження будь-якого з доказів, у тому числі й відеозапису з бодікамери. Такого клопотання не заявлялося стороною і під час судового засідання в апеляційному суді.
У той же час апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, слушно зазначив, що докази у справі були належним чином досліджені під час розгляду в місцевому суді, вони є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84 - 86 КПК України, оцінені цим судом згідно зі ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.
Решта доводів касаційної скарги сторони захисту також не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Водночас касаційна скарга не містить посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження.
Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 квітня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 липня 2025 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3