29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 638/1300/21
провадження № 61-14131св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ігнатенка В. М.
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 січня 2022 року в складі судді Невеніцина Є. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2023 року в складі колегії судді: Триголова В. М., Дороша А. І., Лобова О. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради про захист прав споживачів,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просила: визнати дії відповідача зі списання коштів з банківського рахунку для соціальних виплат споживача банківських послуг ОСОБА_1 у сумі 6 582,11 грн протиправними; стягнути з відповідача суму безпідставно стягнутих коштів у сумі 6 582,11 грн, 3% річних та суми інфляції за прострочення безпідставно стягнутих коштів у розмірі 19 997,15 грн; відшкодувати завдані незаконним списанням коштів з банківського рахунку для соціальних виплат збитків у загальному розмірі 113 090,00 грн та завданих отриманням грошових коштів на погашення неіснуючої заборгованості за кредитним договором у розмірі
179 954 грн; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3 555 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07 лютого 2008 року між позивачем та
ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 97 200 дол. США. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 07 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 74,8 кв.м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , що належала їй на праві приватної власності. 15 вересня 2008 року між відповідачем та ПАТ «Акцент-Банк» укладено договір факторингу №1, відповідно до якого до АТ «А-Банк» перейшли у повному обсязі права вимоги до позивача, що випливають з кредитного та іпотечного договорів від 07 лютого 2008 року. 10 квітня
2012 року ПрАТ СК «Інгосстрах», відповідно до умов договору від 25 березня 2010 року, виплатила страхове відшкодування АТ «А-Банк» за договором
від 07 лютого 2008 року. Зазначене свідчить про відсутність заборгованості позивача перед відповідачем з 15 вересня 2008 року.
17 лютого 2011 року для здійснення соціальних виплат у зв'язку з народженням сина між позивачем та відповідачем укладено угоду, відповідно до якої позивачу надано соціальну картку, що підтверджується довідкою від 06 березня 2021 року.
01 вересня 2011 року на вказану соціальну картку, видану
АТ КБ «ПриватБанк», надійшли державні соціальні виплати на дитину
у розмірі 10 053,34 грн, 125,81 грн та 990,51 грн. 05 вересня 2011 року відповідачем без відома позивача списано з зазначеного соціального карткового рахунку грошові кошти у розмірі 5 584,82 грн та 0,64 грн на погашення кредиту.
20 вересня 2011 року на соціальну картку, видану АТ «КБ «ПриватБанк», надійшли державні соціальні виплати на дитину у розмірі 130,00 грн та
866,67 грн. 21 вересня 2011 року відповідачем без відома позивача списано з зазначеного соціального карткового рахунку грошові кошти у розмірі
498,35 грн на погашення кредиту.
18 жовтня 2011 року на соціальну картку, видану АТ КБ «ПриватБанк», надійшли державні соціальні виплати на дитину у розмірі 130,00 грн та
866,67 грн. 19 жовтня 2011 року відповідачем без відома позивача списано грошові кошти у розмірі 498,30 грн на погашення кредиту, із зазначеного соціального карткового рахунку, який позивач вважає закритим 15 вересня 2008 року.
Таким чином, із соціальної картки було стягнуто грошові кошти у розмірі 6 582,11 грн, цільове призначення яких - соціальна виплата на дитину, чим порушено права позивача, а також порушено права її дитини.
Також, як на підставу своїх вимог позивач посилалась на те, що 20 жовтня 2011 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач прийняла готівкою грошові кошти у розмірі 6 500,00 грн (безпроцентно до 31 грудня 2011 року включно) та за умови сплати 36 % річних у випадку прострочення зобов'язання. Позивач посилається на те, що така позика була вимушеною для неї, бо внаслідок незаконного привласнення відповідачем коштів соціальної допомоги на дитину, позивач залишилась без коштів на існування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 січня
2022 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано відомостей, що відкритий на її ім'я рахунок є рахунком із спеціальним режимом використання, відкритому в вищезазначеному порядку.
Тобто, рахунок позивача, з якого здійснювалось списання, не відноситься
до рахунків із спеціальним режимом використання, а є поточним
рахунком, призначеним для зберігання коштів і здійснення будь-яких
розрахунково-касових операцій, у тому числі для зарахування та виплати соціальної допомоги по безробіттю, на який можуть зараховуватися як власні кошти споживача, так і з інших джерел надходження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 вересня 2023 року ОСОБА_1 надіслала через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2023 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 січня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
20 грудня 2023 року справанадійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 25 грудня 2025 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів
від 02 березня 2026 року у зв'язку із перебуванням у відпустці суддів Фаловської І. М., Ситнік О. М. Карпенко С. О. та Сердюка В. В. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя -
Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Грушицький А. І., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішеньзаявник вказує застосування в оскаржуваній постанові норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі
№ 6-16цс15, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17, від 17 липня 2019 року у справі № 175/4576/14-ц,
від 11 вересня 2019 року у справі № 285/3013/16, від 01 вересня 2020 року
у справі № 216/3521/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/5300/16-ц.
Позиція інших учасників справи
23 листопада 2023 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат
Істамова І. В. засобами поштового зв'язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та просить залишити її без задоволення та оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що 07 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №HAD0GK01270081, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 07 лютого 2008 року по 04 лютого
2028 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі
97 200,00 дол. США на наступні цілі: у розмірі 80 000,00 дол. США на придбання нерухомості, а також у розмірі 17 200,00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Період сплати вважався з 5 по 10 число кожного місяця. У разі порушення термінів оплати на 120 календарних днів - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту, відсотків, винагороди, пені - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Для використання даного договору (п.8.2 договору) банк відкриває позичальникові рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді. Позичальник доручає банку провадити погашення заборгованості по даному кредитному договору в передбачені даним договором строки за рахунок коштів розміщених на рахунку, що відповідає платіжній картці, емітованій ПАТ КБ «ПриватБанк». Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку пред'явлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом. Забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір підписаний позивачем особисто та один з оригіналів договору отримано особисто останньою.
За договором факторингу № 2 від 15 вересня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснюється відступлення прав вимоги ЗАТ «Акцент-Банк» на отримання на свою користь від боржників платежів по кредиту, відсоткам, комісіям, винагородам, інших платежів, які існують у клієнта відповідно до умов договорів на дату укладення цього договору згідно з розрахунком (додаток №1 до цього договору).
Згідно з довідки від 29 лютого 2020 року заборгованості за кредитним договором від 07 лютого 2008 року немає, дата закриття кредиту 15 вересня 2008 року. За наданою випискою за картковим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2012 року банком здійснювалось списання відсотків за прострочений овердрафт.
За повідомленням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 16 квітня 2013 року в порушення умов договору ОСОБА_1 не погашала заборгованість за кредитним договором та відсотки за його користування.
Згідно з довідки від 06 березня 2021 року рахунок № НОМЕР_2 закрито та остаточно договір буде закрито після погашення заборгованості.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 листопада
2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до
ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, зустрічні позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 07 лютого 2008 року в розмірі 667 193,73 грн.
01 листопада 2007 року між ЗАТ «Акцент-Банк» як замовником та
ЗАТ «ПриватБанк» як виконавцем укладено договір № 1.07 про надання послуг (аутсорсинг), згідно з яким виконавець надає у розпорядження замовника своїх співробітників для надання послуг замовнику. За умовами вказаного договору сторони погодилися, що стягнення заборгованості з боржників замовника здійснюється як від його імені, так і від імені виконавця, а все отримане виконавцем, у тому числі й за рішенням суду, підлягає передачі замовнику. Додатковою угодою № 1 від 26 грудня
2007 року до договору № 1.07 надання послуг (аутсорсингу) від 01 листопада 2007 року визначено, які саме послуги обумовлені договором аутсорсингу. Відповідно до п. 1.4 вказаної додаткової угоди від 26 грудня 2007 року, до числа послуг включено надання виконавцем замовнику послуг щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, а саме, здійснення від свого або від імені замовника дій, спрямованих на погашення заборгованості, яка виникла на підставі кредитних договорів, стороною у яких є замовник, у зв'язку з чим виконавець може представляти інтереси замовника у судах всіх інстанцій з правами, які надані законодавством позивачу, в тому числі з правом подання позову, зміни предмета або підстав позову, включаючи право на укладення мирової угоди, отримання рішень, ухвал, постанов та їх оскарження. Для надання вказаних послуг замовник видає виконавцю довіреність, в якій детально відображає зміст повноважень та юридичних дій.
Також за змістом вказаного п. 1. 4 додаткової угоди від 26 грудня 2007 року замовник надає дозвіл виконавцю на свій розсуд визначати при стягненні заборгованості з боржника замовника як він має здійснювати стягнення: від імені замовника, чи від свого імені, але при цьому у випадку стягнення виконавцем в ході виконання цього договору з боржників замовника заборгованості на свою користь все отримане (як на добровільній підставі, так і за судовим рішенням або у виконавчому провадженні) підлягає передачі замовнику.
Строк дії вказаного договору аутсорсингу за пунктом 4.2 визначено сторонами до 01 листопада 2012 року. Додатковою угодою № 2
від 01 листопада 2012 року до договору № 1.07 від 01 листопада 2007 року, в пункт 4.2 внесено зміни та викладено у наступній редакції: «договір набирає чинності з дня його підписання сторонами на строк до 02 листопада
2013 року. У випадку, якщо не пізніше 1 місяця до закінчення дії договору жодна із сторін не повідомить про припинення його дії другу сторону, він вважається продовженим на тих же умовах на строк, який встановлено при укладенні договору».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що 15 вересня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк», правонаступником якого є АТ «А-Банк», було укладено договір факторингу №1, відповідно до якого до АТ «А-Банк» перейшли у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_1 , зокрема щодо кредитного та іпотечного договорів укладених між позивачем та відповідачем.
Крім того, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2012 року встановлено, що ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором № HAD0GK01270081 належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 08 квітня 2009 року остання має заборгованість у розмірі
86 676,79 доларів США. Також, рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2014 року в справі № 2011/17542/12 встановлено, що у ОСОБА_1 станом на 16 жовтня 2012 року за договором
№ HAD0GK01270081 утворилась заборгованість в загальному розмірі
153 019,12 доларів США.
У зв'язку із чим, відповідачем в межах умов договору аутсорсингу № 1.07 від 01 листопада 2007 року здійснювалися списання грошових коштів з рахунку позивача.
Так, згідно пункту 8.2 договору № HAD0GK01270081, який підписано позивачем, визначено, що позичальник доручає банку провадити погашення заборгованості по даному кредитному договору в передбачені даним договором строки за рахунок коштів розміщених на рахунку, що відповідає платіжній картці, емітованій АТ КБ «ПриватБанк». Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку пред'явлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом. Проте відомостей, щодо погашення заборгованості іншим способом матеріали справи не містять.
Згідно з частинами першою та другою статті 1071 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.
Згідно з пунктом 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», платник при укладенні договорів з банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.
Відповідно до пункту 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Отже, згідно умов додаткової угоди (аутсорсинг), від 01 листопада 2007 року № 1.07 ЗАТ «ПриватБанк» було наділено правом в інтересах ЗАТ «АкцентБанк» здійснювати списання заборгованості. Так, зважаючи на той факт, що договір факторингу № 2 укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ЗАТ «Акцент-Банк»
15 вересня 2008 року, а додаткова угода від 01 листопада 2007 року № 1.07 укладена між ЗАТ «Акцент-Банк» як замовником та ЗАТ «ПриватБанк» як виконавцем, що наділяла ПАТ КБ «ПриватБанк» повноваженнями здійснювати списання грошових коштів на погашення заборгованості діяла до 02 листопада 2013 року, відповідно ПАТ КБ «ПриватБанк» цілком законно здійснював відповідне списання. Про законність такого списання також свідчить те, що станом на 05 вересня 2011 року, 21 вересня 2011 року,
19 жовтня 2011 року -наявна у ОСОБА_1 заборгованість погашена не була.
Крім цього, як правильно зазначили суди, позивачем при зверненні до суду першої інстанції, не надано відповідних доказів, що свідчили б про те, що рахунок, з якого відповідач здійснив списання є рахунком із спеціальним режимом його використання.
Також апеляційний суд слушно зауважив, що матеріали справи не містять жодних відомостей, які б вказували на те, що під час відкриття рахунку,
з якого здійснювались списання відповідачем, позивач в заяві про відкриття поточного рахунку у рядку «Додаткова інформація» зазначила, що рахунок відкривається для зарахування соціальної допомоги. Клопотань про витребування інформації, що підтвердила б зауваження позивача, щодо спеціального режиму використання рахунку (рахунок для отримання соціальних виплат на дитину) до суду не заявлялось.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Посилання касаційної скарги на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 березня 2015 року у справі
№ 6-16цс15, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17, від 17 липня 2019 року у справі № 175/4576/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 285/3013/16, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/5300/16-ц є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 січня
2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня
2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
А. А. Калараш
В. В. Пророк