12 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/12697/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Офісу Генерального прокурора
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026
у справі за позовом Приватного підприємства «Дінекс-Трейд»
до: 1) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів;
2) Офісу Генерального прокурора;
3) Державної казначейської служби України
про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у розмірі 423 853,40 грн,
Офіс Генерального прокурора (далі - відповідач-2, скаржник) 27.04.2026 через Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.04.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/12697/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Від представника Приватного підприємства «Дінекс-Трейд» (далі - ПП «Дінекс-Трейд») 28.04.2026 через Електронний суд надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі №910/12697/25, у якому просить відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25, оскільки судові рішення у справі ухвалені з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, випадки передбачені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не можуть бути застосовані для касаційного оскарження судових рішень.
З матеріалів касаційної скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ПП «Дінекс-Трейд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (далі - Казначейство) на користь ПП «Дінекс-Трейд» 162 690,83 грн 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 01.06.2023 до 29.07.2024 та 261 162,57 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання за цей період.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/16672/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 та постановою Верховного Суду від 01.03.2023, стягнуто з Державного бюджету України через Казначейство на користь ПП «Дінекс-Трейд» 4 663 749,94 грн шкоди, завданої йому внаслідок спільних протиправних дій відповідачів-1, 2; посилаючись на прострочення сплати стягнутих за рішенням суду сум, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь інфляційних втрат у сумі 261 162,57 грн та 3% річних у сумі 162 690,83 грн від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 01.06.2023 до 29.07.2024.
Господарський суд міста Києва рішенням від 03.02.2026 у справі №910/12697/25, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.04.2026 залишив без змін, позов задовольнив; стягнув з Державного бюджету України через Казначейство на користь ПП «Дінекс-Трейд» 261 162,57 грн збитків внаслідок інфляції за період прострочення, 162 690,83 грн 3% річних з простроченої суми та витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 20 000,00 грн.
Оскаржувані рішення судів попередніх інстанції прийняті з мотивів того, що завдана відповідачами- 1, 2 шкода виникла за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення з державного бюджету через Казначейство, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, підлягає стягненню за період прострочення; в частині задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/12697/25 доведеністю понесених витрат.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора та заперечення ПП «Дінекс-Трейд» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частина перша статті 17 ГПК України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/12697/25 є стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у розмірі 423 853,40 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2025 рік - 1 514 000,00 грн).
Колегія суддів зауважує, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора викладає фактичні обставини справи, зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій, не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями, вважає їх незаконними, визначає підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України;
вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам відповідачів у спірних правовідносинах щодо необхідності застосування приписів частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у співвідношенні з частиною другою статті 19 Конституції України, частиною другою статті 4, частиною першою статті 26 та пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм; скаржник вважає, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень в частині стягнення витрат на правову допомогу порушили норми процесуального права, а саме: частини третю, четверту статті 126, частини п'яту, восьму статті 129, статтю 236 ГПК України; судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування вказаних норм права в аналогічних правовідносинах, викладених у справах №826/1216/16, №922/1964/21, №922/2321/20, №922/2685/19, №755/9215/15-ц, №910/4317/21, №904/4507/18, №905/1795/18, №922/445/19, №916/2102/17, №909/371/18, №922/928/18, №911/739/15, №915/237/18, що є застосовними у справі №910/12697/25;
також зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України); використання коштів державного бюджету за відповідною бюджетною програмою становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - громадян України; стягнення з Державного бюджету України штрафних санкцій без урахування приписів частини другої статті 4, частини першої статті 26 та пункту 9 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, пунктів 35 - 40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників № 845 порушує майнові права держави (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики є оціночним поняттям і означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Скаржник не наводить аргументованих обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний показник наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. При цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшла висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Поряд з цим Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо, до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
«Винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики» є оціночними чинниками і, враховуючи статус Верховного Суду, та у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, підстави заявлених позовних вимог, обставини справи, нормативно правове регулювання спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій урахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду цієї справи, які мали повну юрисдикцію.
Отже, Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся, справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьою статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Окремо Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 287 ГПК України не є тотожними з випадками можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Оскільки скаржником не доведено випадків за частиною третьою статті 287 ГПК України, які передбачають можливість оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то й відповідно Суд доходить висновку, що Офіс Генерального прокурора не дотримався вимог «подолання» «процесуальних фільтрів», як передумов які б могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже, скаржником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б з огляду на викладені мотиви свідчили про необхідність перегляду цієї справи у касаційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи вищезазначене, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов