65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4829/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н.В., розглянув заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (вх.№2-839/26 від 30.04.2026р.) про ухвалення додаткового рішення у справі №916/4829/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, офіс 4А/41, код ЄДРПОУ 36138418)
До відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК-С» (67668, Одеська обл., Одеський р-н, село Великий Дальник, вул. Соборна, буд. 2 А, код ЄДРПОУ 43278241); Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" (68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Болгарських ополченців, буд. 36-Б, код ЄДРПОУ 37197825)
про визнання недійсним договору
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.04.2026р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» ( далі -ТОВ) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «ЛІК-С», Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5150/2025/5724301 транспортного засобу від 05.11.2025 р., укладеного між ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" та ТОВ «ЛІК-С», та відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" права власності на транспортний засіб МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 - задоволено повністю.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу №5150/2025/5724301 транспортного засобу від 05.11.2025 р., укладений між ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" та ТОВ «ЛІК-С». Відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" права власності на транспортний засіб МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 .
Стягнуто з ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" на користь ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 651 грн 20 коп. Стягнуто з ТОВ «ЛІК-С» на користь ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 651 грн 20 коп.
30 квітня 2026р. до суду від ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» надійшла заява (вх.№2-839/26) про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 400 грн.
В обгрунтування заяви позивач посилається на наявність договору про надання правової ( правничої) допомоги №01 від 16.02.2023р., додатку до цього договору від 01.12.2025р., акту наданих послуг від 29.04.2026р.
Крім того, позивач звернув увагу на п.1.6 додатку до договору про надання правової ( правничої) допомоги №01 від 16.02.2023р., згідно якого додатково відшкодовуються витрати, повязані з отриманням інформації з єдиних та/або державних реєстрів, та надав копії квитанції №94ТМ-R9ET-7L2E від 29.12.2025р. на суму 115 грн, квитанції № BQB5-RTYA-D12E від 12.03.2026р. на суму 135 грн, платіжної інструкції №АКЕО-ЕХ1Н-2602-МВМ4 від 13.03.2026р. на суму 4 940 грн, платіжної інструкції №1МОР-8407-ТЕ83-4РЕЕ від 13.03.2026р. на суму 650 грн на підтвердження оплати вартості отримання витягів з ЄДРПОУ, ДРРП.
Також заявник послався на положення ст.ст.123, 126, 129, 244 ГПК України та навів судову практику з питань стягнення витрат на правничу допомогу.
05 травня 2026р до суду від ТОВ «ЛІК-С» надійшла заява про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, згідно якої відповідач зменшити розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката до 500 грн, посилаючись на те, що у позовній заяві позивачем було наведено попередній (орієнтовний ) розрахунок витрат на правничу допомогу, розмір якої становив 15 000 грн. Отже, заявлений у заяві про ухвалення додаткового рішення розмір витрат на правничу допомогу є у 2.5 рази більшим, ніж було заявлено спочатку, і таке збільшення не має обгрунтування.
Крім того, відповідач вважає, що навіть заявлений у попередньому розрахунку розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та таким, що не відповідає принципам співмірності та пропорційності, тобто не є співмірним із складністю справи.
Також, відповідач зауважив, що позивачем до матеріалів справи не надано акт наданих адвокатом послуг з надання правничої допомоги, а наданий Акт наданих послуг від 29.04.2026р. на суму 6400 грн лише свідчить про отримання адвокатом витягів з ЄДРПОУ, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ч.3 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Враховуючи зазначені положення законодавства, заява ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» про ухвалення додаткового рішення розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Розглянув матеріали справи, заяву ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
У силу положень п. 12 ч.3 ст. 12 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із положеннями ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою, другою ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Зокрема, відповідно до положень ч.4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Верховний Суд у додаткових постановах від 17.12.2021р. у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20), від 06.12.2023р. у справі №905/493/22, від 01.11.2023р. у справі №911/1340/22 зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.02.2024р. у справі №910/9714/22 зазначено, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Положення ст.ст. 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями ст. 221 ГПК України дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Суд вважає за необхідне зауважити, що першою заявою по суті спору, поданою ТОВ «АДАМА УКРАЇНА», є позовна заява, що надійшла до Господарського суду Одеської області 16.12.2025р., у якій позивачем наведено попередній (орієнтовний ) розрахунок суми судових витрат та зазначено, що очікується понести витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 р. у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21). Вказана позиція застосована також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024р. у справі №910/9714/22, додатковій постанові Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі №910/12005/22).
Суд зазначає, що в ході розгляду справи по суті, під час судових дебатів представником позивача було зроблено заяву про відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, та надання доказів на підтвердження протягом 5 днів після ухвалення судом рішення у справі.
Положення ч.8 ст.129 ГПК підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.
З матеріалів справи убачається, що 30.04.2026р. до суду від ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» надійшла заява (вх.№2-839/26) про стягнення з відповідачів судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 400 грн, отже, позивачем дотримано положення законодавства щодо строків подання такої заяви.
У ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що згідно з п. 12 ч.3 ст.2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
За змістом ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ;(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19, від 02.02.2023р. у справі №915/606/21.
Суд зазначає, що представником позивача у справі №916/4829/25 був адвокат Козачок Іван Петрович, що діяв на підставі ордеру серії АІ №2064900 від 01.12.2025р.. що був оформлений на підставі договору про надання правничої допомоги №1 від 16.02.2023р.
До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем додано копію договору про надання правової ( правничої) допомоги №01 від 16.02.2023р., укладеного між ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» (Клієнт) та адвокатом Козачок Іваном Петровичем (Адвокат),згідно п.1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором та/або додатками до договору.
Згідно розділу 4 договору отримання винагороди Адвокатом з надання правової допомоги відбувається у формі гонорару ( п.4.1); крім оплати гонорару Клієнт відшкодовує Адвокату всі витрати, понесені ним у зв'язку з виконанням договору. Такі витрати включають: видатки на міжнародний таабо міжміський зв'язок, витрати на факсимільний зв'язок, поштові витрати, фотокопіювання, транспортні та відрядні витрати, переклад документів на іноземні мови та з іноземних мов, витрати на оплату праці експертів, консультантів зі спеціальних питань, інші витрати, пов'язані з наданням правової допомоги ( п.4.4).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання доручення.
З матеріалів справи також вбачається, що 01.12.2025р. ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» (Клієнт) та адвокатом Козачок Іваном Петровичем (Адвокат ) укладено додаток до договору про надання правової ( правничої) допомоги №01 від 16.02.2023р., згідно п.1 якого, на додаток до послуг, передбачених п.1 договору, Адвокат надає Клієнту юридичні послуги такого змісту: юридичний супровід визнання недійсним правочину продажу транспортного засобу, укладеного між ТОВ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" та ТОВ«ЛІК-С» у суді першої інстанції. Під юридичним супроводом сторони розуміють юридичні послуги, що включають в себе в тому числі, але не обмежуючись : ознайомлення з документами, на підставі яких відбувся перехід права власності на транспортний захід, підготовка претензії та \ або вимоги у випадку необхідності, підготовка позовної заяви, представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції, участь у судових засіданнях у справі. у тому числі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, аналіз документів по суті справи (відзив. заперечення) та процесуальних документів відповідачів у випадку їх подання, підготовка та подання заяв по суті справи (відповідь на відзив) у випадку необхідності, підготовка та подання заяв і клопотань у випадку необхідності, підготовка та подання мирової угоди у випадку необхідності.
Згідно п.1.2 додатку гонорар Адвоката за послуги, визначені у п.1.1 додатку становить 15 000 грн.
Додатково до гонорару, визначеного у п.1.2 додатку, Клієнт оплачує гонорар у розмірі 15 000 грн виключно у випадку досягнення мети юридичного супроводу. Під метою «юридичного супроводу» сторони розуміють : прийняття судового рішення, яким буде задоволено позовні вимоги (визнано правочин недійсним та/або відновлено становище, яке існувало до порушення) або визнання позову відповідачами (відповідачем) та добровільне виконання позовних вимог після пред'явлення позову ( п.1.3 додатку).
Згідно п.1.6 додатку гонорар, визначений у п.1.2 додатку, таабо гонорар, визначений у п.1.3 додатку, не включають у себе витрати Адвоката, пов'язані з отриманням інформації з єдиних та/або державних реєстрів, яка потрібна для надання правової допомоги.
Позивачем до матеріалів справи надано Акт наданих послуг від 29.04.2026р., згідно якого сторони підтверджують надання Адвокатом Клієнту наступних послуг згідно додатку від 01.12.2025р. до договору про надання правової ( правничої) допомоги №01 від 16.02.2023р.: отримання Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань №36598852; отримання Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань №37079623; отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №467976152; отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №467975934.
За п.2 Акту загальна вартість послуг, вказаних в Акті, складає 6 400 грн.
Сторони підтвердили, що послуги надані в повному та належному обсязі, якісно та вчасно ( п.3 Акту).
Акт підписаний представниками обох сторін без зауважень.
Також, на підтвердження вартості понесених Адвокатом витрат на отримання зазначених вище Витягів та інформації, позивачем надано копії квитанції №94ТМ-R9ET-7L2E від 29.12.2025р. на суму 115 грн, квитанції № BQB5-RTYA-D12E від 12.03.2026р. на суму 135 грн, платіжної інструкції №АКЕО-ЕХ1Н-2602-МВМ4 від 13.03.2026р. на суму 4 940 грн, платіжної інструкції №1МОР-8407-ТЕ83-4РЕЕ від 13.03.2026р. на суму 650 грн, на загальну суму 6 400 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачем до матеріалів справи не надано акту приймання -передачі наданих Адвокатом Клієнту послуг з надання правничої допомоги з детальним переліком таких послуг.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові Об'єднаної Палати від 02.02.2024р. у справі №910/9714\24, зазначав, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до положень ч.4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, згідно з положеннями ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У ч.5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст. 126 та ч.ч.5-7,9 ст. 129 ГПК України.
Також, відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 р. у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21); при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021р. у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №775/9215/15ц); суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 р.у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 р. у справі №916/2102/17, від 25.06.2019р. у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019р. у справі №922/928/18, від 30.07.2019р. у справі №911/739/15 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18).
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023р. у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті наведеного вище подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
У даній справі слід зауважити, що відповідач - ТОВ «ЛІК-С» надав до суду заяву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, згідно якої просив зменшити розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката до 500 грн, посилаючись на те, що у позовній заяві позивачем було наведено попередній (орієнтовний ) розрахунок витрат на правничу допомогу, розмір якої становив 15 000 грн. Отже, заявлений у заяві про ухвалення додаткового рішення розмір витрат на правничу допомогу є у 2,5 рази більшим, ніж було заявлено спочатку, і таке збільшення не має обгрунтування.
Крім того, відповідач вважає, що навіть заявлений у попередньому розрахунку розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та таким, що не відповідає принципам співмірності та пропорційності, тобто не є співмірним із складністю справи.
Також, відповідач зауважив, що позивачем до матеріалів справи не надано акт наданих адвокатом послуг з надання правничої допомоги, а наданий Акт наданих послуг від 29.04.2026р. на суму 6400 грн лише свідчить про отримання адвокатом витягів з ЄДРПОУ, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які не стосувалися відповідачів у даній справі.
Суд погоджується з позицією відповідача щодо відсутності підстав для стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн за відсутності акту приймання-передачі наданих Адвокатом Клієнту послуг, адже, як вже зазначалося вище факт надання послуг має посвідчуватися належним та допустимим доказом.
Щодо стягнення додаткового гонорару у розмірі 15 000 грн, який фактично є «гонораром успіху», суд дійшов наступного висновку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 17.01.2024р. у справі №906/462/22.
За таких обставин, зважаючи на положення ст. 126 ГПК України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, суд дійшов висновку, що «гонорар успіху» не був необхідним у зв'язку з розглядом даної справи.
При цьому, суд звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022р. у справі № 911/2737/17).
Враховуючи все викладене вище, заява ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» підлягає частковому задоволенню, у частині стягнення з відповідачів витрат адвоката у розмірі 6 400 грн, понесених у зв'язку із отриманням інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст.ст. 123 - 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» ( вх.№2-839/26 від 30.04.2026р.) про ухвалення додаткового рішення у справі №916/4829/25 задовольнити частково.
2. Ухвалити додаткове рішення у справі №916/4829/25.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО - ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АГРОСТАР" (68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Болгарських ополченців, буд. 36-Б, код ЄДРПОУ 37197825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, офіс 4А/41, код ЄДРПОУ 36138418) витрати на правничу допомогу у розмірі 3 200 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК-С» (67668, Одеська обл., Одеський р-н, село Великий Дальник, вул. Соборна, буд. 2 А, код ЄДРПОУ 43278241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, офіс 4А/41, код ЄДРПОУ 36138418) витрати на правничу допомогу у розмірі 3 200 грн.
5. У задоволенні решти заяви відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 12 травня 2026р. у зв'язку із перебуванням судді Рога Н.В. у черговій щорічній відпустці до 11.05.2026р.
Суддя Н.В. Рога