65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" травня 2026 р. Справа № 916/787/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Букарова Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,
за позовом: Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (73000, м. Херсон, пл. Свободи, 1, код ЄДРПОУ 00022645),
до відповідача: Бериславської міської ради (74300, Херсонська обл., Бериславський р-н, м. Берислав, вул. 1 Травня, буд. 244, код ЄДРПОУ 04059906),
про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у здійсненні права власності.
За участю представників сторін:
від прокуратури - прокурор Кущ В.Г.;
від позивача - Афанасьєв О.В., самопредставництво;
від відповідача - Гончаров Д.І., самопредставництво.
Обставини справи.
Херсонська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації 05.03.2026 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Бериславської міської ради, в якій просить суд:
- Скасувати рішення державного реєстратора Бериславської міської ради Херсонської області Ємець Д.С. індексний номер рішення 56950031 від 05.03.2021 та проведену 01.03.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Бериславської міської ради (код ЄДРПОУ 04059906) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2305971165206;
- Усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 справу № 916/787/26 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Ухвалою суду від 10.03.2026 прийнято позовну заяву Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/787/26. Справу № 916/787/26 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.04.2026 об 11:00 год.
25 березня 2026 року до суду від Херсонської обласної державної адміністрації пояснення у справі.
Вказані пояснення з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
06 квітня 2026 року до суду від Бериславської міської ради надійшли пояснення у справі.
Вказані пояснення з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
Ухвалою від 07.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 916/787/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.05.2026 о 15:10 год. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 05.05.2026 о 15:10 год.
Прокурор у судовому засіданні 05.05.2026 надав пояснення, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник позивача у судовому засіданні 05.05.2026 надав пояснення, в яких позовні прокуратури підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.05.2026 надав пояснення, в яких позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у письмових поясненнях.
У судовому засіданні 05.05.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено присутніх учасників справи про час складення повного рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд
Матеріали справи свідчать, що Херсонською обласною прокуратурою, за результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Бериславської територіальної громади Бериславського району Херсонської області встановлено порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками державної власності, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Бериславського лісництва ДП «Каховське лісове господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення.
Згідно інформації з Державного земельного кадастру 11.12.2019 внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520684400:02:001:0153 площею 11,0917 га.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.03.2021 зареєстровано право власності Бериславської міської ради на земельну ділянку площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2305971165206.
Так, державним реєстратором Виконавчого комітету Бериславської міської ради Бериславського району Ємець Д.С. 05.03.2021 прийнято рішення № 56950031 про державну реєстрацію права комунальної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153, власник Бериславська міська рада та 01.03.2021 проведено державну реєстрацію права комунальної власності.
Підстава для реєстрації права власності - наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.11.2020 № 15 та акт-приймання передачі від 01.12.2020.
Цим наказом № 15 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Бериславській міській раді Бериславської територіальної громади Бериславського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3241,3458 га згідно із переліком, у якому зазначені кадастрові номери ділянок, місце їх розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні.
До цього переліку увійшла і ділянка площею 11,0917 га з кадастровим номером 6520684400:02:001:0153 (п. 100), частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення.
01 грудня 2020 року складено Акт приймання-передачі земельних ділянок на підставі наказу № 11 від 27.11.2020, відповідно до якого Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області передало із державної власності, а Бериславська міська рада Бериславської територіальної громади Бериславського району Херсонської області прийняла у комунальну власність Бериславської міської ради Бериславської територіальної громади Бериславського району Херсонської області земельні ділянки згідно з додатком.
На підставі матеріалів лісовпорядкування ДП «Каховське ЛГ» Бериславське лісництво 2015 року та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась.
Крім того, вивченням даних Державного земельного кадастру (шари «Лісовий кадастр»/«Ліси») встановлено, що земельна ділянка площею 11,0917 га з кадастровим номером 6520684400:02:001:0153 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.
Зазначені картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки також підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення.
Враховуючи зазначене, віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.
Таким чином, наказом від 27.11.2020 № 11 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області розпорядилося земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки розпорядження нею мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.
Вказане свідчить про те, що внаслідок передачі в комунальну власність Бериславській міській раді всупереч вимогам земельного законодавства України фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.
Прокурор вважає, що право комунальної власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано з порушенням вимог законодавства, останнє має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.
Також прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153.
Дані обставини стали підставою для звернення прокурора з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури підлягають задоволенню, з таких підстав.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Поняття “інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого поняття “інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Так, пунктом 3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов'язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Статтею 14 Конституції України та статтею 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства.
Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва суб'єкту господарювання не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. “а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), (п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16).
Отже, правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес».
Відповідно до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства є лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З огляду на зазначене, землі державного лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальша передача у користування суб'єкту господарювання порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно переданої приватній особі в користування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельних ділянок належністю їх до земель лісогосподарського призначення.
Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
За приписами ч. 5 ст. 122 ЗК України Херсонська обласна державна адміністрація є розпорядником земельних ділянок державної власності, що розташовані за межами населеного пункту.
При цьому. п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший “виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
“Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цьому інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
“Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Відповідно до ст. 319, ст. 386 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 15, ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.
Статтею 7 ЦК України встановлено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Враховуючи викладене, Херсонська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито.
Зокрема, прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» до Херсонської облдержадміністрації скеровано лист, де вказано про конкретні порушення законодавства під час передачі в комунальну власність Бериславській міській раді земельної ділянки лісогосподарського призначення та звернуто увагу на необхідність вжиття обласною державною адміністрацією, як розпорядником земель цієї категорії, заходів щодо повернення земельної ділянки.
Водночас, Херсонською обласною військовою адміністрацією повідомлено прокуратуру, що право постійного користування земельними ділянками ДП “Каховське ЛГ» не припинялось, земельні ділянки лісогосподарського призначення не вилучались. Про виявлені факти порушень порядку встановлення та зміни цільового призначення земель Херсонська обласна державна (військова) адміністрація не була обізнана.
Тобто, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави Херсонською обласною військовою адміністрацією (Херсонською обласною державною адміністрацією) будь-яких заходів, у тому числі щодо звернення до суду у розумний строк, вжито не було, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган не здійснює свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів з держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (п.п. 79-81) викладено висновок про застосування норм права (ч. 3, ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру»).
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення. законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Враховуючи бездіяльність Херсонської облдержадміністрації щодо повернення земель лісового фонду до земель державної власності у прокурора, відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Херсонської облдержадміністрації.
В порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» Херсонською обласною прокуратурою повідомлено Херсонську обласну військову адміністрацію (Херсонську облдержадміністрацію) щодо звернення до господарського суду Одеської області в її інтересах та 05.03.2026 звернувся до суду із цим позовом.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у даному випадку прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації і дотримано передбачений ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.
Щодо суті спору.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України , ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України).
Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Лісового кодексу України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Статтею 7 Лісового кодексу України встановлено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до п. 4 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно до п. 5 Розділу VІІІ “Прикінцеві положення» ЛК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово картографічними матеріалами лісовпорядкування.
За ст. 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Відповідно до ст. 48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII “Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.
Відповідно до матеріалів ВО “Укрдержліспроект», Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства та ДП “Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО “Укрдержліспроект» співставлення топографо-геодезичних та картографічних даних про земельні ділянки лісогосподарського призначення та спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення вказує, що земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520684400:02:001:0153 площею 11,0917 га частково накладається на землі кварталу 9 Бериславського лісництва ДП «Каховське лісове господарство», площа перетину 7,0918 га.
На підставі матеріалів лісовпорядкування ДП “Каховське ЛГ“ Бериславське лісництво 2015 року та п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась.
Крім того, згідно даних Державного земельного кадастру (шари “Лісовий кадастр»/“Ліси») встановлено, що земельна ділянка площею 11,0917 га з кадастровим номером 6520684400:02:001:0153 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.
Зазначені картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки також підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення.
Враховуючи зазначене, віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулось ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.
Суд погоджується з доводами прокурора про те, що наказом від 27.11.2020 № 11 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області розпорядилось земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки розпорядження нею мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.
Статтею 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон) встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Статтею 18 Закону унормовано, що у разі якщо державна реєстрація прав проводиться не в результаті вчинення нотаріальних дій або не на підставі документів, виданих (оформлених) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, або державна реєстрація прав проводиться не автоматично у випадках, визначених цим Законом, державний реєстратор обов'язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи щодо вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну чи припинення речових прав, обтяжень таких прав.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Частиною 1 ст. 26 вищевказаного Закону встановлено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону , на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом , порушенням цього Закону крім випадку визнання її вчиненою з та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
За таких обставин, приймаючи рішення про проведення державної реєстрації переходу прав з державної до комунальної власності державний реєстратор мав перевірити наявність речового права на майно у ГУ Держгеокадастру в Херсонській області, його реєстрацію (чи причини непроведення державної реєстрації виникнення права власності) та правоздатність відчужувача на передачу земельної ділянки.
Ураховуючи, що право комунальної власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано з порушенням вимог законодавства, останнє має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора Бериславської міської ради Херсонської області Ємець Д.С., індексний номер рішення 56950031 від 05.03.2021 та проведену 01.03.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Бериславської міської ради (код ЄДРПОУ 04059906) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2305971165206.
Відповідно до вимог статей 57, 59 Лісового кодексу України (станом на 27.11.2020) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої на час виникнення спірних відносин земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, могли вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим кодексом.
Частинами другою та дев'ятою статті 149 Земельного кодексу України було встановлено, що вилучення земельних ділянок, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.
Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучав земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для не лісогосподарських потреб.
Оскільки спірна ділянка та права на неї знаходиться на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (Постанова Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 № 183/1617/16).
Відповідно до пункту 5 статті 27 Лісового кодексу України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.
Згідно із пунктом 4 статті 31 Лісового кодексу України обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.
Вказане беззаперечно свідчить, що вилучена Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент її передачі в комунальну власність Бериславській міській раді та на цей час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП “Каховське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в комунальну власність для нелісогосподарських потреб мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.
Вказане свідчить про те, що внаслідок передачі в комунальну власність Бериславській міській раді всупереч вимогам земельного законодавства України фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
У разі протиправного вибуття об'єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном (земельною ділянкою) слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
У спорах стосовно земельних ділянок у складі земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирно володіти відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 19, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, п. “а» ч. 1 ст. 91 ЗК України ), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц.
З огляду на вищевикладене, особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об'єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону.
Усунення перешкод Херсонській обласній державній адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5. постанови Великої Палати Верховного суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Отже, надання у користування земельної ділянки лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (подібні висновки викладено у п. 71 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Зокрема, у цих постановах вказано, що заволодіння громадянами та юридичними особами титульними об'єктами всупереч вимогам законодавства є неможливим. Набуття прав на такі об'єкти має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. “а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), (п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Статтею 21 Земельного кодексу України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Власник земельної ділянки з обмеженим оборотом може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагати повернути таку ділянку (абзац п'ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/15).
У спорах стосовно земельних ділянок у складі земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирно володіти відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України).
Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. “а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги прокурора про усунення перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153.
Доводи відповідача, викладені ним у письмових поясненнях в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.
Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати прокуратури по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4844,80 грн покладаються на Бериславську міську раду.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати рішення державного реєстратора Бериславської міської ради Херсонської області Ємець Д.С., індексний номер рішення 56950031 від 05.03.2021 та проведену 01.03.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Бериславської міської ради (код ЄДРПОУ 04059906) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2305971165206.
3. Усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 11,0917 га кадастровий номер 6520684400:02:001:0153.
4. Стягнути з Бериславської міської ради (74300, Херсонська обл., Бериславський р-н, м. Берислав, вул. 1 Травня, буд. 244, код ЄДРПОУ 04059906) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, м. Херсон, вул. Михайлівська,33) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 5324,80 грн.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 12.05.2026.
Суддя Нікітенко С.В.