вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" квітня 2026 р. Справа № 911/2103/25
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбрідж»
до Фізичної особи-підприємця Назарової Марії Володимирівни
про стягнення 23 063,44 гривень
за участю відповідачки Назарової М.В. (особисто)
Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" (далі - ТОВ "Брокбрідж"/позивач) до Фізичної особи-підприємця Назарової Марії Володимирівни (далі - ФОП Назарова М.В./відповідачка) про стягнення 123 063,44 гривень, з яких:
- 100 000,00 грн заборгованості за договором транспортного експедирування №13192 від 01.11.2024;
- нарахованих на вказану суму боргу загалом 23 063,44 грн пені, штрафів та інфляційного збільшення за прострочення оплати рахунку.
Господарський суд Київської області ухвалою від 02.07.2025 у справі №911/2103/25 залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбрідж» без руху та постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.
09.07.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ «Брокбрідж» надійшла заява, відповідно до змісту якої позивач, зокрема, виклав пункт 3 прохальної частини позову у такі редакції: «стягнути з Фізичної особи-підприємця Назарової Марії Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбрідж» пеню, договірну неустойку у розмірі 15% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, інфляційні збільшення по заборгованості в сумі 23 063,44 грн.
Господарський суд Київської області ухвалою від 10.07.2025 у справі №911/2103/25 прийняв до розгляду позовну заяву ТОВ «Брокбрідж», відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 28.07.2025, а також, зокрема:
- витребував у позивача оригінали електронних доказів на підтвердження викладених у позові обставин направлення відповідачці 28.01.2025 листа, у тому числі і рахунків на оплату, засобами електронної пошти та/або через сервіс «Вчасно»;
- зобов'язав позивача до 28.07.2025 надати суду паперову копію доданого до заяви про усунення недоліків документа «Завірена паперова копія електронного доказу Скріншот електронного листування .pdf.» у читабельному вигляді.
17.07.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ «Брокбрідж» надійшло клопотання, до якого позивач, на виконання вимог вказаної вище ухвали, долучив паперову копію електронного доказу «Скріншот електронного листування pdf.» у читабельному вигляді.
Господарський суд Київської області ухвалою від 28.07.2025 у справі №911/2103/25 відклав розгляд на 01.09.2025.
У судовому засіданні 01.09.2025 відповідачка особисто надала усні пояснення щодо суті спору.
Господарський суд Київської області занесеною до протоколу судового засідання ухвалою від 01.09.2025 у справі №911/2103/25 відклав розгляд цієї справи на 13.10.2025.
У судовому засіданні 13.10.2025 відповідачка повідомила про сплату заборгованості за договором транспортного експедирування №13192 від 01.11.2024 у розмірі 100 000,00 грн та намір подати докази такої оплати.
Господарський суд Київської області ухвалою від 13.10.2025 у справі №911/2103/25 перейшов до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, а також призначив підготовче засідання на 17.11.2025 та встановив сторонам строк до 17.11.2025 для подання: додаткових доказів по справі (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних доказів іншій стороні; заяв та клопотань, які відповідно до статті 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності).
У підготовчому засіданні 17.11.2025:
- відповідачка особисто повідомила суд про здійснення оплати 100 000,00 грн заборгованості за договором транспортного експедирування №13192 від 01.11.2024;
- представниця позивача, на підтвердження обставин сплати відповідачкою заборгованості за договором транспортного експедирування №13192 від 01.11.2024, надала суду платіжні інструкції від 10.10.2025 на суми 54 000,00 грн та 46 000,00 грн, які суд долучив до матеріалів справи.
Господарський суд Київської області занесеною до протоколу судового засідання ухвалою від 17.11.2025 у цій справі закрив підготовче провадження та призначив справу №911/2103/25 до судового розгляду по суті на 23.12.2025.
Водночас 17.11.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Назарової М.В. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції №96 від 10.10.2025 на суму 46 000,00 грн.
23.12.2025 судове засідання не відбулось через оголошення у відповідний день сигналу повітряної тривоги у зв'язку із загрозою ракетного обстрілу міста, а тому відповідною ухвалою від 23.12.2025 суд призначив судове засідання на 27.01.2026.
Відповідний висновок суду про призначення засідань на інші дату і час обґрунтований тим, що розпорядженням Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 "Про порядок дій при оголошенні повітряної тривоги" передбачено, зокрема, що у разі оголошення сигналу "повітряна тривога" судді та працівники апарату суду негайно мають залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття з метою збереження життя, здоров'я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів та працівників апарату суду.
Господарський суд Київської області ухвалою від 27.01.2026 у цій справі оголосив перерву до 03.03.2026.
У судовому засіданні 03.03.2026 відповідачка особисто заявила усне клопотання про зменшення розміру пені.
Господарський суд Київської області занесеною до протоколу судового засідання ухвалою від 03.03.2026 у цій справі оголосив перерву до 21.04.2026.
17.04.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ «Брокбрідж» надійшло клопотання, згідно якого позивач просив розглядати справу без участі його представника, а також виклав свою позицію в розрізі понесення збитків від невиконання відповідачкою грошового зобов'язання за спірних у цій справі правовідносин.
Господарський суд Київської області від 21.04.2026 у справі №911/2103/25 провадження за позовом ТОВ «Брокбрідж» (ідентифікаційний код 36698701) до ФОП Назарової М.В. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в частині вимоги про стягнення 100 000,00 грн заборгованості за договором транспортного експедирування №13192 від 01.11.2024 закрив.
У судовому засіданні 21.04.2026 після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частини рішення, яким
Між ТОВ "Брокбрідж" як експедитором та ФОП Назаровою М.В. як клієнтом в електронній формі з використанням сервісу електронного документообігу «Вчасно» укладено договір транспортного експедирування №13192 від 01.11.2024 (далі - договір №13192), до якого підписано замовлення №247734-1 від 29.11.2024 (далі - замовлення від 29.11.2024/доручення).
На підтвердження вказаних до позовної заяви та заяви про усунення недоліків позивачем додано:
- електронні файли (pdf, p7s) із наявними у них договором №13192 та накладеними на такий договір 22.01.2025 та 23.01.2025 електронними підписами, відповідно, представника ТОВ "Брокбрідж" та ФОП Назарової М.В.;
- копію підписаного ТОВ "Брокбрідж" та ФОП Назаровою М.В. замовлення від 29.11.2024 на загальну суму фрахту 6 160,00 дол. США, а також копію підписаного ТОВ "Брокбрідж" замовлення від 29.11.2024 на загальну суму фрахту 259 151,00 грн.
Так, пунктами 1.1., 3.2. та 4.2.4. договору №13192 сторони погодили, що згідно з умовами цього договору клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторське обслуговування, пов'язане з організацією перевезень вантажів клієнта морським, повітряним та автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, послуги складського зберігання, організацію митного оформлення вантажу клієнта, а також інші супутні послуги, відповідно до узгоджених сторонами заявок.
Рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 3 календарних днів з дати виставлення рахунку, якщо інше не узгоджено сторонами в заявці.
У випадку затримки розрахунків клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати. У випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедитору прострочену суму з урахуванням 15% річних. Штрафні санкції підлягають нарахуванню до моменту погашення клієнтом заборгованості.
Мотивуючи своє звернення до суду з позовом у цій справі та, відповідно, покликаючись на вказані вище обставини, ТОВ "Брокбрідж" зазначило, що заявку на загальну суму фрахту 6 160,00 дол. США укладено відповідно до умов договору на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування вантажу відповідачки - « 26 місць/36,73кбм/10829 кг», по маршруту Ningbo (Китай) - м. Київ, Україна, який під час надання послуг був змінений на Yiwu (Китай) - м. Вишневе, Україна.
Згодом, за доводами позивача, клієнту виставлено рахунок на оплату №247734-1 від 28.01.2025 на загальну суму 259 151,00 грн (далі - рахунок на оплату).
До позовної заяви додано копію вказаного рахунка на оплату, а також копії акта надання послуг №247734-1 від 30.01.2025 на суму 259 151,00 грн та міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №247734/1 із внесеними до такої накладеної відомостями, зокрема, про: товар - « 26 Packages Solar Panel, 10829 KG» отримувача - «FOP Nazarova Mariia»; місце і дату розвантаження товару - м. Вишневе 30.01.2025 (далі - CMR №247734/1).
Як зауважило ТОВ "Брокбрідж" у позові, паперові оригінали акта надання послуг №247734-1 від 30.01.2025 та заявки-замовлення №247734-1 від 29.11.2024 в гривневому еквіваленті в двох екземплярах, у тому числі рахунка на оплату №247734-1 від 28.01.2025, який був надісланий відповідачу попередньо в електронному вигляді 28.01.2025, вперше надіслано засобами поштового зв'язку ТОВ "Нова пошта" 05.02.2025 згідно ТТН 59001314515769, а отримано відповідачкою 10.02.2025, що підтверджується онлайн-трекінгом з сайту https:tracking.novaposhta.ua/#/uk/.
До позовної заяви додано копії оформленої ТОВ "Нова пошта" квитанції за 59001314515769 від 05.02.2025, а також скриншотів з вебсайту «tracking.novaposhta.ua/» щодо відстеження посилки за №59001314515769.
Усуваючи недоліки позовної заяви, ТОВ "Брокбрідж" вказало, що означена вище замовлення від 29.11.2024 підписано у вигляді скан-копії, яка має силу оригіналу до обміну паперовими оригіналами.
За доводами позивача, заявка №247734-1 датована 29.11.2024, що відповідає даті узгодження умов, попри те обмін підписаними сторонами скан-копіями цієї заявки в цифровій формі фактично відбувся пізніше і на скріншоті переписки в месенджері Viber чітко зафіксовано, що 23.01.2025 Назарова М.В. надіслала позивачу скан-копію підписаної нею заявки №247734-1 у форматі pdf.
До заяви про усунення недоліків позовної заяви додано скриншоти переписки в месенджері Viber та електронного листування.
Оригінали відповідних електронних доказів оглянуто судом в засіданні 28.07.2025.
У заяві про усунення недоліків позивач зазначив про те, що зі змісту доданого до означеної заяви скриншоту вбачається надіслання 28.01.2025 на електронну пошту відповідачки - mn0504137155@gmail.com, листа із вкладеними файлами, серед яких рахунок на оплату №247734-1 від 28.01.2025 у форматі pdf.
Також, як зауважив позивач, переписка велася між представником ТОВ "Брокбрідж" та відповідачкою особисто через вказаний у договорі контактний номер телефону, а рахунок на оплату було передано через декілька незалежних каналів, що унеможливлює будь-які сумніви щодо його дійсного отримання ФОП Назаровою М.В.
Отже, на переконання позивача, відповідачка зобов'язана була оплатити надані їй послуги 28.01.2025, попори те кошти перерахувала частково 06.03.2025, 16.05.2025 та 06.06.2025, відповідно, у сумах 119 151,00 грн, 20 000,00 грн та 20 000,00 грн, що загалом склало 159 151,00 грн.
На підтвердження обставин часткових розрахунків до позовної заяви додано копії платіжних інструкцій від 06.03.2025, 16.05.2025 та 06.06.2025 загалом на суму 159 151,00 грн.
З огляду на те, що решту коштів із виставленого рахунка на оплату відповідачка не сплатила позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення 100 000,00 грн боргу і нарахованих на цю суму пені, штрафу та інфляційних втрат, розрахунок яких наведено у позовній заяві.
Усуваючи недоліки позовної заяви, ТОВ "Брокбрідж" зазначило про те, що заявлені ним до стягнення з відповідачки, з-поміж суми боргу, пені та інфляційних втрат, 15% річних не є штрафом у розумінні ч. 2 ст. 549 ЦК України, а фактично становить відсоткову неустойку, яка розраховується пропорційно тривалості прострочення, тобто має характер, аналогічний річним процентам за користування грошовими коштами.
Позивач стверджує, що загальна сума нарахованих санкцій становить 23 063,44 грн, з яких 12 531,51 грн пені, 6 164,38 грн 15% річних, 4 367,55 грн інфляційних, які відповідно до змісту позовної заяви та заяви про усунення недоліків нараховано з 28.01.2025 по 26.06.2025 на 100 000,00 грн.
Згідно ж прохальної частини позову, у викладеній відповідно до заяви про усунення недоліків редакції, позивач просить стягнути, зокрема, пеню, договірну неустойку у розмірі 15% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, інфляційні збільшення по заборгованості в сумі 23 063,44 грн.
Під час розгляду цієї справи сторонами визнано доказово підтверджені обставини повного погашення відповідачкою 100 000,00 грн основного боргу відповідно до платіжних інструкцій від 10.10.2025.
З огляду на вказане вище, оскільки при зверненні до суду із відповідним первісним позовом позивачем заявлено до стягнення з відповідача, зокрема, 100 000,00 грн заборгованості, який в процесі розгляду спору у цій справі відповідачем погашено у повному обсязі та, відповідно, ухвалою від 21.04.2026 закрито провадження в частині означеної вимоги, розгляд справи надалі здійснювався судом в частині решти заявлених ТОВ "Брокбрідж" до стягнення з ФОП Назарова М.В. 23 063,44 грн пені, договірної неустойки у розмірі 15% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, інфляційні збільшення по заборгованості.
У судовому засіданні 03.03.2026 відповідачка особисто надала пояснення по суті спору та зауважила, зокрема, на таких обставинах:
- ФОП Назарова М.В. та інша, заснована нею юридична особа займаються оптовою торгівлею, відтак товар замовлявся до поставки обома господарюючими суб'єктами;
- оскільки товар для ФОП Назарової М.В. та заснованої нею юридичної особи не можна було доставити в одному контейнері, то відповідно до заявки від 03.12.2025 було замовлено доставку у додатковому контейнері ниток для вишивання, які є сезонним товаром, що мав бути поставлений контрагенту - магазини «Аврора», не пізніше 30.03.2025;
- менеджера позивача про такі обставини було повідомлено, попри те контейнер з нитками доставлено фактично у квітні 2025 року, тому магазини «Аврора» вже не приймали такий товар;
- лише у листопаді 2025 року від магазинів «Аврора» отримано замовлення на нитки, а відповідачка зазнала збитків у зв'язку з реалізацією ниток за нижчою ціною і у меншій кількості.
Попри вказане, за доводами відповідачки, вартість доставки товару як відповідачка, так і заснована нею юридична особа сплачували по мірі надходження коштів на рахунки, відтак станом на час звернення до суду із цим позовом сума боргу (100 000,00 грн) становила лише 15% від усієї суми та на час розгляду справи вказаний борг погашено повністю.
Також відповідачка заявила усне клопотання про зменшення розміру пені до 100 грн.
Представниця позивача у вказаному судовому засіданні зауважила, що обставини правовідносин ТОВ "Брокбрідж" та іншої, заснованої відповідачкою юридичної особи не входять до предмету позову цій справі, а послуги за договором були надані ще 30.01.2025.
Також представниця позивача заперечила проти відповідного клопотання відповідачки про зменшення штрафних санкцій.
На запитання ж суду стосовно понесення збитків від невиконання відповідачкою грошових зобов'язань за договором представниця позивача вказала, що відповідь надати не може оскільки не є ані бухгалтером ТОВ "Брокбрідж", ані керівником такого товариства.
Надалі згідно поданої заяви позивач, зокрема щодо можливих збитків, зауважив, що незалежно від їх наявності, прострочення виконання грошового зобов'язання спричиняє інфляційні втрати, а також впливає на виконання позивачем своїх зобов'язань, у тому числі у валюті, перед залученими у процесі транспортного експедирування третіми особами.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово відповідачки, суд дійшов таких висновків.
Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Приписами частин 1, 3 статті 929, частини 1 статті 932 ЦК України унормовано, зокрема, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 1, 11, 12, 13 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR).
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Приписами статей 73, 75, 86 ГПК України унормовано, зокрема, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Зокрема принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Зі змісту наявної в матеріалах справи копії CMR №247734/1 вбачається, що вантаж - « 26 Packages, Solar Panel, 10829 KG», доставлено 30.01.2025 до м. Вишневе, а відповідні обставини відповідачка під час розгляду цієї справи визнала, як і не заперечила того, що відповідну доставку вказаного вантажу (товару), як і вартість відповідних послуг у сумі 259 151,00 грн, погоджено сторонами у замовленні від 29.11.2024.
Водночас зі змісту наданих позивачем скриншотів з програми в мережі «Інтернет» для електронного листування вбачається, що 28.01.2025 на електронну пошту mn0504137155@gmail.com, найменовану як «Мария Назарова», позивачем направлено pdf-файли, зокрема один з найменованих як «№247734-1 рах. pdf» файл.
За результатами ж огляду у судовому засіданні оригіналу такого електронного листування між сторонами судом встановлено, що вмістом вказаного вище вайлу є виставлений відповідачці рахунок на оплату №247734-1 від 28.01.2025 на суму 259 151,00 грн.
Обставин отримання 28.01.2025 означеного рахунка на оплату відповідачка під час розгляду цієї справи не заперечила та не спростувала, як і не заперечила відповідачка отримання в подальшому вказаного рахунка, а також сформованого позивачем акта надання послуг від 30.01.2025 на суму 259 151,00 грн, засобами поштового зв'язку.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави для сумнівів у достовірності поданих позивачем роздруківок електронного доказу, зокрема зміст означеного електронного листування між сторонами надає суду можливість ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника, так і отримувача повідомлень, яким є відповідачка, а також суть повідомленого у таких електронних листах.
З огляду наведеного суд дійшов висновку, що підписання сторонами як договору №13192, так і замовлення від 29.11.2024 без будь-яких зауважень чи заперечень щодо вказаних у них умов та, надалі, здійснення в межах такого правочину і доручення перевезення вантажу із оформленням відповідного документа - CMR №247734/1, свідчить про належне виконання позивачем своїх договірних зобов'язань, що породжує для ФОП Назарової М.В. обов'язок по оплаті відповідно наданих послуг у сумі 259 151,00 грн і такий грошовий обов'язок згідно з пунктом 3.2. договору та замовленням від 29.11.2024 виник в день надіслання відповідачці рахунка на оплату - 28.01.2025, та підлягав виконанню протягом цього дня.
Посилання ж відповідачки на існування між створеною нею юридичною особою та позивачем договірних відносин з доставки іншого вантажу судом оцінюються критично як доказово не підтверджені і так, що не входять в предмет доказування за позовом у цій справі.
Наявність між сторонами інших домовленостей, відмінних від погоджених у замовленні від 29.11.2024, як обставини виконання/невиконання таких інших домовленостей однією із сторін жодним чином не спростовують наявності у відповідачки грошового обов'язку з оплати вартості послуг, наданих в межах замовлення від 29.11.2024.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Однак, як слідує з наявних в матеріалах справи доказів та не заперечується сторонами, ФОП Назарова М.В. у визначений строк не виконала обов'язок по оплаті відповідно наданих послуг у сумі 259 151,00 грн, а розрахунок проведено 06.03.2025, 16.05.2025, 06.06.2025 та остаточно - 10.10.2025, тобто під час розгляду цієї справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами частин першої та третьої статті 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ураховуючи вказане, наведені норми закону та встановлений судом вище момент виникнення обов'язку по сплаті вартості наданих послуг у сумі 259 151,00 грн, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно включено до періоду розрахунку сум пені, 15% річних та інфляційних втрат день, коли відповідачка не вважалася такою, що прострочила грошове зобов'язання, а саме 28.01.2025 - день, протягом якого відповідачка мала легальний час для виконання такого обов'язку.
Отже, суд здійснював обрахунок заявлених до стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат з 29.01.2025 по 26.06.2025 на 100 000,00 грн.
З огляду на вказане арифметично правильний розмір пені, 15% річних та інфляційних втрат, обрахований судом за правильно визначений період, складає, відповідно:
- 12 452,05 грн;
- 6 123,29 грн;
- 5 202,49 грн.
У розрізі вказаного та проведеного відповідно обрахунку судом враховано послідовну позицію суду касаційної інстанції, згідно якої у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2025 у справі №910/15075/23.
Також судом враховано, що найменовані позивачем у прохальні частині як «договірна неустойка» 15% річних за своєю правовою природою та методикою обрахунку є саме відсотками річних, що згідно зі ст. 625 ЦК України погоджені у іншому розмірі.
Такі зобов'язання є акцесорними і не носять забезпечувального характеру неустойки, що може існувати у формі штрафу та/або пені, право на нарахування та заявлення до стягнення якої позивачем вже реалізовано за позовом у цій справі.
Отже, суд висновує, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки:
- 12 531,51 грн пені є частково обґрунтованими у сумі 12 452,05 грн;
- 6 164,38 грн 15% річних є частково обґрунтованими у сумі 6 123,29 грн;
- 4 367,55 грн інфляційних втрат є повністю обґрунтованими, оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог у частині цієї вимоги.
Стосовно ж питання про зменшення розміру означеної вище пені, арифметично обґрунтована сума якої становить 12 452,05 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною ж 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Так, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними та конкретизуються судом у кожному конкретному випадку, а вказані норми направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником, оскільки засвоєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію.
У розрізі вказаного суд зазначає, що завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
До моменту порушення зобов'язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки.
Після ж порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Звідси, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи:
- з інтересів сторін, які заслуговують на увагу;
- ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання;
- наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам;
- поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зменшення ж розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного вище, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути як нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, так і несправедливим щодо боржника та третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, відтак у таких випадках має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Так, поряд із такою засадою цивільного законодавства свобода договору, частина перша статті 3 ЦК України також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.
Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, так і принципом справедливості, добросовісності та розумності.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, тоді як чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Звідси і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень.
Усе зазначене судом вище кореспондує усталеній та послідовній позиції Верховного Суду, відступів від якої станом на момент виникення спору та розгляду цієї справи Верховним Судом не зроблено.
Зі встановлених у зазначеній справі обставин слідує, що:
- станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом із усієї вартості послуг у сумі 259 151,00 грн відповідачка сплатила 159 151,00 грн, тобто 61% та решту суми боргу 100 000,00 грн погасила під час розгляду цієї справи;
- окрім вказаної суми боргу та відповідно заявленої суми неустойки (пені), предметом спору у цій справі є суми 15% річних та інфляційних втрат, які компенсують позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору;
- заявлена до стягнення позивачем пеня не є основним доходом останнього і не може впливати на його господарську діяльність, тоді як належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків/погіршення фінансового становища через порушення відповідачкою зобов'язань з оплати послуг суду не надано;
- розмір заявленої до стягнення пені у арифметично обґрунтованій сумі очевидно не може бути співмірним з незазначеним та доказово не підтвердженим розміром збитків позивача, що в такому випадку може бути рівним нулю.
Так, стосовно наявності/відсутності понесених позивачем збитків внаслідок прострочення відповідачкою строку оплати грошових коштів, суд звертає увагу, що ці обставини мають бути не просто теоретичними та безвідносними до спірних відносин, а такими, що виникли та існували в період прострочення.
Зокрема позивач не вказав жодних конкретних негативних наслідків та впливу, яких він зазнав в період відповідного прострочення, як і не надав позивач доказів на підтвердження існування таких негативних наслідків.
Ураховуючи наведене, доводи та інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги наявність зовнішніх обставин та можливий їх вплив на терміни виконання зобов'язання, які відповідачка добросовісно намагалася усунути в розумні строки без прояву з її боку грубої недбалості, а також неспівмірність розміру штрафу з непідтвердженим розміром майнових збитків позивача через порушення грошового обов'язку, суд дійшов висновку про зменшення в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України заявленої до стягнення та арифметично правильної суми неустойки - 12 452,05 грн, на 99%, тобто до 124,52 грн (1%).
Заперечення ж позивача щодо зменшення штрафу визнаються неспроможними з огляду на усе зазначене вище судом, а також те, що:
- штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;
- застосування до відповідачки пені у розмірі, заявленому позивачем до стягнення, не може відповідати критеріям розумності та справедливості, позаяк цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на вказаних засадах, як складових елементів принципу верховенства права;
- із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;
- відповідне зменшення пені є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання неустойки як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань;
- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено.
Суд також звертає увагу позивача на те, що попри визначення ч. 1 ст. 550 ЦК України права кредитора на неустойку незалежно від наявності у нього збитків конструкція ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість дослідження судом такої категорії як значне перевищення розміру збитків з метою зменшення розміру неустойки.
Означені норми права не є взаємно пов'язаними та не ставлять можливість дослідження судом значного перевищення розміру збитків виключно в залежність від предмету позову та заявлених кредитором вимог (чи заявлє він про стягнення збитків чи ні).
Крім того суд зазначає, що:
- в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій;
- в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Схожі висновки викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №755/10947/17 та у постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі cправа №922/3639/24.
Беручи до уваги наведене вище, суд висновує про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачки пені, договірної неустойки у розмірі 15% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, інфляційного збільшення по заборгованості у загальній сумі 23 063,44 грн та, відповідно, ухвалює стягнути з ФОП Назарової М.В. на користь ТОВ «Брокбрідж»:
- 124,52 грн пені;
- 6 123,29 грн 15% річних;
- 4 367,55 грн інфляційних втрат.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються судом на сторін пропорційно сумі арифметично обгрунтованих вимог - 22 942,89 грн (пеня, без урахування зменшення, 15% річних та інфляційні втрати), виходячи з розміру заявленої до стягнення загальної суми пені, 15% річних та інфляційних втрат - 23 063,44 грн.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Назарової Марії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбрідж» (04209, місто Київ, вул. Богатирська, будинок 11, ідентифікаційний код 36698701):
- 124 (сто двадцять чотири) грн 52 коп. пені,
- 6 123 (одну тисячу сто двадцять три) грн 29 коп. 15% річних;
- 4 367 (чотири тисячі триста шістдесят сім) грн 55 коп. інфляційних втрат,
- 3 012 (три тисячі дванадцять) грн 17 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 12.05.2026.
Суддя В.А. Ярема