Рішення від 20.04.2026 по справі 44/258-б

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2026Справа № 44/258-б (910/14225/25)

За позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (02121, м. Київ, вул. Світла, 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Щаслива, буд. 28, кв. 2)

про стягнення заборгованості за договором оренди майна в розмірі 429 458,24 грн. та повернення майна

В межах справи № 44/258-б

За заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Лях О.О. - представник

Від відповідача Гурез І.О. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 44/258-б за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на стадії процедури санації, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.02.2013.

17.11.2025 до Господарського суду м. Києва звернулось Дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" про стягнення заборгованості за договором оренди окремого індивідуально визначеного майна №34-15 від 06.06.2019 в розмірі 429 458,24 грн. та повернення майна.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.11.2025 прийнято позовну заяву Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" про стягнення заборгованості за договором оренди майна в розмірі 429 458,24 грн. та повернення майна до розгляду в межах справи № 44/258-б про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 02.02.2026.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.02.2026 розгляд справи відкладено на 06.04.2026.

12.03.2026 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

16.03.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.

19.03.2026 до Господарського суду м. Києва надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача.

У судовому засідання 06.04.2026 оголошено перерву до 20.04.2026.

У судовому засідання 20.04.2026 представник позивача надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

06.06.2019 між Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віраж груп +" (далі - орендар, відповідач) було укладено Договір окремого індивідуально визначеного майна № 34-15 (далі - договір).

За умовами п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, що обліковується на балансі філії «Києво-Святошинське ДЕУ» Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Розділом 3 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.95 (зі змінами та доповненнями) (далі - Методика розрахунку), і становить базовий місяць розрахунку - 'гривень 2019 року - 1676,38 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят шість гривень 38 коп.), крім того ПДВ - 335,28 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих Орендодавцем рахунків.

Орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача в розмірі 100 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до наданих балансоутримувачем рахунків.

Відповідно до п.4.2 договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок орендодавця орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає орендодавець (якщо такі надаються) та компенсацію податку на землю шляхом щомісячних перерахувань до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків та надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати.

Позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав, передавши відповідачу об'єкт оренди, визначений договором, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією акту приймання-передачі майна.

В свою чергу, відповідач взяті на себе зобов'язання, в частині своєчасної та повної орендної сплати за договором не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість на загальну суму 137 589,21 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно із ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, з огляду на те, що позивачем не були виставлені рахунки на оплату за договором, враховуючи, що згідно з п.3.1 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.

Крім цього, відповідач також звертає увагу суду на те, що згідно п. 2.5 договору для забезпечення виконання даного договору сторони встановили такий вид забезпечення як гарантійний платіж. Гарантійним платежем за цим договором є - грошова сума у розмірі трьох місячних орендних плат.

Отже, враховуючи відсутність виставлених позивачем рахунків та відсутності інформації про те чи був зарахований гарантійний платіж в загальну суму заборгованості, відповідач не погоджується із сумою боргу в розмірі 137 589,21 грн.

Позивач, в свою чергу, зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. На це звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №915/641/19. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити вартість наданих послуг.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

З наведеного слідує, що відповідач підписуючи договір засвідчив ознайомленість з порядком нарахування, сумою та строками оплати орендної плати.

Таким чином, наявність чи відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку внесення орендної плати.

Щодо суми гарантійного платежу позивач зазначає, що відповідний платіж не був внесений відповідачем.

Твердження відповідача, про те, що позивач продовжує нараховувати оренду плату, не дивлячись на умови п. 9.1 договору, а саме, що строк дії договору закінчився 06.05.2022 спростовується наступним.

Відповідно до п. 3.4 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою та іншими платежами, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на те, що відповідач не повернув орендоване майно, нарахування позивачем орендної плати після закінчення строку дії договору здійснюється відповідно до умов договору.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що оскільки позивачем не направлялося жодних заяв після 06.05.2022 про припинення орендних відносин між сторонами та повернення орендованого майна, відповідач розраховував на існування й надалі між сторонами орендних відносин за договором.

Однак при цьому, навіть якщо відповідач вважав продовженим строк дії договору, то орендна плата за період після 06.05.2022 останнім сплачена не була.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм законодавства та умов Договору оренди окремого індивідуально визначеного майна №34-15 від 06.06.2019 не здійснив сплату орендної плати, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 137 589,21 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про повернення майна за Договором оренди окремого індивідуально визначеного майна №34-15 від 06.06.2019 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку із невиконанням умов договору, 26.03.2024 позивачем на адресу відповідача було відправлено претензію № 01/510 від 26.03.2024 з вимогою про погашення заборгованості і повернення майна за Договором оренди окремого індивідуально визначеного майна №34-15 від 06.06.2019.

Відповідач на претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив, майно не повернув.

Пунктом 4.12 договору визначено, що у разі закінчення терміну дії цього договору, а також у разі дострокового припинення, орендар зобов'язаний протягом 10 (десяти) днів (після закінчення строку попередження) здати орендоване майно з оформленням акту приймання - передачі в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу і зі всіма виконаними в ньому поліпшеннями або відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової), орендованого майна з вини орендаря.

Згідно ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору, а саме, порушення обов'язку щодо внесення орендної плати, об'єкт оренди, що визначений Договором оренди окремого індивідуально визначеного майна №34-15 від 06.06.2019 підлягає повернення позивачу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 12 043,77 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 41 394,19 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає дані розрахунки обґрунтованими, такими, що не суперечить положенням договорів та нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно. У зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 12 043,77 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 41 394,19 грн. також підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 24 189,28 грн. та неустойки в розмірі 214 241,79 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.3. договору передбаченого, що у разі затримки внесення орендної плати, плати за утримання та інших платежів, обумовлених в т.ч. і додатковими угодами, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день такої затримки (включаючи день оплати).

Згідно із п.8.3 договору у випадку неповернення орендованого майна орендодавцеві в разі припинення дії договору орендар сплачує неустойку в розмірі 10% від розміру орендної плати за кожен день прострочення обов'язку з поверненням майна. Орендар сплачує неустойку в строк до повного повернення орендованого майна.

Відтак, здійснивши перевірку розрахунку пені та неустойки, наведеного позивачем в позовній заяві, суд вважає даний розрахунок обґрунтованим, таким, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства. У зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 24 189,28 грн. та неустойки в розмірі 214 241,79 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині нарахування неустойки в розмірі 214 241,79 грн. суд зазначає таке.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) до 30.06.2023.

Крім того, 24.02.2022 у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, указами Президента воєнний стан неодноразово продовжено, зокрема, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 40/2026 від 12.01.2026 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 03.02.2026 строком на 90 діб.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, з наведеного вбачається, що у пункті 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено пункт 19 розділу «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України».

Вищевказаний закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108, відтак, набирає чинності з 04.09.2025.

Таким чином, з 04.09.2025 поновлюються строки, перелік яких був визначений пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України.

За вказаних обставин, з урахуванням положень п. 12 та п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині нарахування неустойки в розмірі 214 241,79 грн. заявлені у межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності в частині нарахування неустойки задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Щаслива, буд. 28, кв. 2; код ЄДРПОУ 40062057) на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (02121, м. Київ, вул. Світла, 3; код ЄДРПОУ 33096517) заборгованість в розмірі 137 589 (сто тридцять сім тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати в розмірі 41 394 (сорок одна тисяча триста дев'яносто чотири) грн. 19 коп.; 3% річних в розмірі 12 043 (дванадцять тисяч сорок три) грн. 77 коп.; пеню в розмірі 24 189 (двадцять чотири тисячі сто вісімдесят) грн. 28 коп.; неустойку в розмірі 214 241(двісті чотирнадцять тисяч двісті сорок одна) грн. 79 коп.; судовий збір в розмірі 9 469 (дев'ять тисяч чотириста шістдесят дев'ять) грн. 87коп.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Щаслива, буд. 28, кв. 2; код ЄДРПОУ 40062057) повернути за актом приймання-передачі на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (02121, м. Київ, вул. Світла, 3, ідентифікаційний код 33096517) орендоване майно за договором оренди окремого індивідуально визначеного майна № 34-15 від 06.06.2019, а саме, трактор МТЗ-82, державний номер НОМЕР_1 (інвентарний № 5109)

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Копію рішення направити сторонам, керуючому санацією, Державному агентству відновлення та розвитку інфраструктури України та Київській обласній прокуратурі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.05.2026.

Суддя П.П. Чеберяк