вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
про відмову в забезпеченні позову
"11" травня 2026 р. Cправа № 902/624/26
Суддя Господарського суду Вінницької області Матвійчук В.В., розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ - АВТОСЕРВІС" (вул. Симиренка, буд. 36, м. Київ, 03134)
до: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області (вул. Антона Листопада, буд. 2-А, м. Вінниця, 21036)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" (вул. Оболонська, буд. 25, м. Київ, 04071)
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 08.05.2026 (вх. № 688/26 від 08.05.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ - АВТОСЕРВІС" з вимогами до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" про визнання недійсним Договору про надання послуг № 30/26 від 17.04.2026, укладеного між відповідачами за результатами проведення публічної закупівлі, оголошеної в електронній системі закупівель Prozorro за ідентифікатором № UA-2026-03-18-011860-a на закупівлю послуг за кодом ДК 021:2015: 50110000-9 - "Послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання", а також про застосування наслідків недійсності правочину.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
08.05.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 08.05.2026 (вх. № 01-43/19/26) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ - АВТОСЕРВІС" про вжиття заходів забезпечення позову.
Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛ - АВТОСЕРВІС" заяву № б/н від 08.05.2026 (вх. № 01-43/19/26) про забезпечення позову, суд враховує таке.
Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що за результатами публічної закупівлі, оголошеної в електронній системі закупівель "Prozorro" за ідентифікатором № UA-2026-03-18-011860-a, між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" укладено Договір про надання послуг № 30/26 від 17.04.2026.
У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛ - АВТОСЕРВІС" зазначає, що вказаний Договір є недійсним, оскільки його укладенню передували, на думку позивача, неправомірні рішення замовника під час проведення процедури публічної закупівлі.
Також позивач вказує, що на даний час спірний Договір виконується сторонами, а його умови передбачають оплату наданих послуг протягом 10 днів після підписання сторонами актів наданих послуг.
На переконання заявника, подальше виконання Договору та здійснення оплати за рахунок бюджетних коштів може призвести до повного виконання оспорюваного правочину ще до вирішення спору по суті, що, у випадку задоволення позову, ускладнить або унеможливить застосування наслідків недійсності правочину.
У зв'язку з цим позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього судового рішення та позбавити судовий захист ефективності.
Водночас, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить із такого.
Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В силу приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", судам при здійсненні судочинства необхідно застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Слід зазначити, що згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту мас бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення ГПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до статті 136 ГПК України Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові № 6-605цс16 від 25.05.2016, в якій, зокрема, Верховний Суд України вказав, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника), а у постанові Верховного Суду України № 6-2552цс16 від 18.01.2017 зазначається, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно із статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги про визнання недійсним Договору про надання послуг № 30/26 від 17.04.2026, укладеного між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО" за результатами проведення публічної закупівлі, оголошеної в електронній системі закупівель Prozorro за ідентифікатором № UA-2026-03-18-011860-a на закупівлю послуг за кодом ДК 021:2015: 50110000-9 - "Послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання", а також вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, суд враховує правові висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при вирішенні спору.
За таких обставин у даному випадку підлягає дослідженню питання, чи може невжиття заявлених позивачем заходів істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також чи матиме позивач можливість захистити свої права в межах цього судового провадження без необхідності повторного звернення до суду.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такі заходи не будуть перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 916/2364/20).
Відповідно до ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину у випадку коли такий правочин недійсним судом не визнаний.
Необхідно зазначити, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона до вчинення дій є фактично забороною відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання умов Договору, який недійсним не визнаний, свідчить про втручання суду у господарські відносини, зокрема, до блокування господарської діяльності відповідачів, що є недопустимим і, за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв'язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 15.01.2020 у справі № 910/14150/19, від 16.04.2020 у справі № 910/18680/19).
Крім того, у пункті 12 ч. 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України міститься імперативна норма, згідно з якою не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Тобто обмеженню підлягають заходи забезпечення, які будь-яким чином можуть вплинути на торги, щодо проведення яких прийнято рішення.
У вказаній нормі встановлюється обмеження для суду вживати заходи забезпечення позову, які полягають або мають наслідком, зокрема, зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/11552/20).
Частина 5 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлює заборону на втручання громадян і громадських організацій та їх спілок у процедуру закупівлі/спрощену закупівлю.
Поряд з цим, втручання судових органів у свободу договору та свободу підприємницької діяльності не може бути пояснене лише запровадженням громадського контролю за публічними закупівлями і посиланням на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дотримання та реалізацію, яка декларує право на ефективний засіб юридичного захисту.
Суд також враховує, що частина 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України забороняє вжиття заходів забезпечення позову, які полягають у припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера або інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави чи територіальної громади.
При цьому укладення договору за результатами процедури закупівлі є складовою та завершальною стадією відповідної закупівельної процедури.
З огляду на це, заявлені позивачем заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії на виконання Договору про надання послуг № 30/26 від 17.04.2026, а саме: підписувати наряди-замовлення на надання послуг, акти приймання-передачі транспортних засобів та їх складових частин, акти наданих послуг, здійснювати оплату послуг, подавати платіжні документи до органів Казначейства, проводити взаєморозрахунки та оприлюднювати в електронній системі закупівель Prozorro інформацію про виконання договору, фактично спрямовані на втручання у реалізацію результатів публічної закупівлі та виконання Договору, укладеного за її результатами.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам частини 12 статті 137 ГПК України, у зв'язку з чим заява № б/н від 08.05.2026 (вх. № 01-43/19/26) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ - АВТОСЕРВІС" про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви № б/н від 08.05.2026 (вх. № 01-43/19/26) Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ - АВТОСЕРВІС" про вжиття заходів забезпечення позову.
Примірник ухвали надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий господарський суд.
Ухвала підписана 11.05.2026.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи