вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"12" травня 2026 р. Cправа № 902/273/26
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК - Україна", 33009, Рівненська обл., місто Рівне, провулок Робітничий, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 37023086
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп", 21009, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44250761
про стягнення 23 167,14 гривень
До Господарського суду Вінницької області 06.03.2026 року надійшла позовна заява № б/н від 06.03.2026 (вх. № 302/26 від 06.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК - Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки № 77 від 24.12.2024 у розмірі 23167,14 гривень, з них: 16575,72 гривень основного боргу, 5099,26 гривень пені, 495,34 гривень 3% річних, 996,82 гривень інфляційних втрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
09.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про виправлення описки у назві відповідача у прохальній частині позовної заяви №б/н від 09.03.2026 (вх. № 01-30/2401/26 від 09.03.2026) з додатками.
Ухвалою від 12.03.2026 року судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/273/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).
24.04.2026 судом постановлено ухвалу та запропоновано сторонам надати суду первинні документи (видаткові накладні від 24.12.2024, від 25.12.2024, від 26.12.2024, № 980 від 30.12.2024, № 204 від 14.01.2025, зворотні накладні на повернення товару від 16.01.2025, від 17.02.2025, від 18.02.2025) зазначені сторонами у спільно підписаному акті звірки взаємних розрахунків за період 07.11.2024 - 31.01.2026.
29.04.2026 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 29.04.2026 (вх. № 01-30/4257/26 від 29.04.2026) про долучення документів на виконання вимог суду.
Ухвалу суду від 12.03.2026 року надіслано відповідачу до електронного кабінету у системі ЄСІТС та отримано останнім 12.03.2026 20:25, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Відзиву на позовну заяву, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Відповідно до вимог частини 13 статті 8, частини 5 статті 252 ГПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВПК - Україна" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки № 77 від 24.12.2024 у розмірі 23167,14 гривень, з них: 16575,72 гривень основного боргу, 5099,26 гривень пені, 495,34 гривень 3% річних, 996,82 гривень інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки, в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог не заявляв.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
24 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК - Україна" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 77 (далі - договір) (т. 1 а.с. 9-11).
Згідно з пунктами 1.1., 1.2. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (далі - продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки, видаткові та податкові накладні, тощо.
За умовами пункту 1.3. договору поставка продукції здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції кожної партії узгоджується сторонами шляхом оформлення замовлень на поставку продукції відповідно до умов, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 2.1. договору загальна сума договору дорівнює сумам усіх видаткових накладних на товар, поставлених за цим договором.
Згідно з пунктом 2.2. договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 60 календарних днів з дня прийняття продукції.
За змістом пункту 2.4. договору розрахунки між постачальником та покупцем вважаються здійсненими з моменту зарахування відповідних коштів на розрахункові рахунки сторін.
Згідно з пунктом 3.3. договору отримання товару покупцем здійснюється згідно видаткової накладної.
Відповідно до пункту 4.1. договору у разі невикористання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.
За умовами пункту 4.2. договору у випадку прострочення оплати покупцем поставленого товару останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості поставленого та неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення оплати товару.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2025 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, які допущені під час строку дії договору.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідно до видаткових накладних за період з 24.12.2024 по 22.01.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК - Україна" передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" прийнято товар за асортиментом та кількістю зазначених у видаткових накладних на загальну суму 36 979,44 гривень (т. 1 а.с. 19-21, 52-60).
Частину товару було повернуто відповідачем згідно накладних на повернення товару № ЖФ-0000028 від 16.01.2025 на суму 309,78 гривень, № ЖФ-0000038 від 17.02.2025 на суму 75,17 гривень, № ЖФ-0000039 від 18.02.2025 на суму 18,17 гривень наявних у матеріалах справи (т. 1 а.с. 60 зворот - 61 зворот).
Договір, видаткові накладні, накладні на повернення товару спільно підписано уповноваженими представниками позивача та відповідача без заперечень та зауважень та скріплені печатками сторін.
Відповідно до платіжної інструкції № 933 від 10.06.2025 відповідачем сплачено на користь 20000,00 гривень (т. 1 а.с. 21 зворот).
У зв'язку із невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 23167,14 гривень заборгованості, з яких: 16575,72 гривень основного боргу, 5099,26 гривень пені, 495,34 гривень 3% річних, 996,82 гривень інфляційних втрат у примусовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 77 від 24.12.2024 у розмірі 23167,14 гривень, з них: 16575,72 гривень основного боргу, 5099,26 гривень пені, 495,34 гривень 3% річних, 996,82 гривень інфляційних втрат.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Згідно з пунктом 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (далі - продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
За умовами пункту 2.2. договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 60 календарних днів з дня прийняття продукції.
Відповідно до пункту 2.4. договору розрахунки між постачальником та покупцем вважаються здійсненими з моменту зарахування відповідних коштів на розрахункові рахунки сторін.
Наявними у справі накладними підтверджується здійснення поставок позивачем товару та прийняття його відповідачем на загальну суму 36 979,44 гривень.
Вказані накладні спільно підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідач щодо наведених обставин не заперечив та їх не спростував.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач зобов'язання з оплати товару виконав частково у сумі 20000,00 гривень та згідно накладних на повернення товару відповідачем частково повернено продукцію відповідачу всього на суму 403,12 гривень.
Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, унаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
Cудом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.
Сторонами було складено та підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 07.11.2041-31.01.2026, згідно якого заборгованість відповідача станом на 31.01.2026 становить 16 575,72 гривень.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 16 575,72 гривень.
Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 16 575,72 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 16 575,72 гривень основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 099,26 гривень пені, 495,34 гривень 3% річних, 996,82 гривень інфляційних втрат.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
За змістом статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
За умовами пункту 2.2. договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 60 календарних днів з дня прийняття продукції.
Положеннями пункту 4.2. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати покупцем поставленого товару останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості поставленого та неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення оплати товару.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості за видатковими накладними від 30.12.2024, 07.01.2025, 10.01.2025, 14.01.2025 та 22.01.2025 у межах визначеного позивачем періоду у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 5 099,26 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем не враховано, що обов'язок з оплати товару за накладними від 07.01.2025, від 14.01.2025 та від 22.01.2025 в силу вимог статей 253-255 ЦК України настав відповідно 11.03.2025, 18.03.2025 та 25.03.2025 відповідно.
Також суд зауважує, що позивачем при здійсненні нарахування неустойки до розрахунку за видатковими накладними від 30.12.2024 прийнято суму заборгованості 9740,82 гривень, разом з тим за змістом накладної на повернення № ЖФ-0000039 від 18.02.2025 відповідачем повернено позивачу товар на суму 18,77 гривень згідно замовлення РН ЖФ-0000982 від 30.12.2024 та 10.06.2025 сплачено 20 000,00 гривень, які частково зараховано позивачем у рахунок погашення заборгованості за товар поставлений позивачем відповідачу згідно видаткових накладних від 30.12.2024. Таким чином, сума заборгованості відповідача за видатковими накладними від 30.12.2024 перед позивачем 10.06.2025 зменшилась до суми 9632,03 гривень (14373,66 гривень (заборгованість за попередній період за видатковими накладними від 24.12.2024, 25,12.2024, 26.12.2024) + 15277,14 гривень (заборгованість за видатковими накладними від 30.12.2024) - 18,77 гривень (сума поверненого товару за накладною на повернення № ЖФ-0000039 від 18.02.2025) - 20 000,00 гривень (сума сплаченої заборгованості за поставлений товар згідно платіжної інструкції № 933 від 10.06.2025) = 9632,03 гривень).
За змістом накладної на повернення № ЖФ-0000028 від 16.01.2025 відповідачем повернено позивачу товар згідно замовлення РН 0000204 від 14.01.2025 на суму 309,78 гривень, відтак сума заборгованості відповідача перед позивачем за видатковими накладними від 14.01.2025 становить 2927,82 гривень (3237,60 гривень (заборгованість за видатковими накладними від 14.01.2025) - 309,78 гривень (сума поверненого товару за накладною на повернення № ЖФ-0000028 від 16.01.2025) = 2927,82 гривень). Водночас, судом враховано, що позивачем прийнято до розрахунку нарахування пені за видатковими накладними від 14.01.2025 на суму заборгованості 2743,86 гривень.
Позивачем до розрахунку за видатковими накладними від 22.01.2025 прийнято суму заборгованості 3140,46 гривень, разом з тим згідно накладної на повернення № ЖФ-0000038 від 17.02.2025 відповідачем повернено позивачу товар на суму 75,17 гривень згідно замовлення РН ЖФ-0000336 від 22.01.2025. Таким чином, сума заборгованості відповідача за видатковими накладними від 22.01.2025 перед позивачем становить 3065,29 гривень (3140,46 гривень (заборгованість за видатковими накладними від 22.01.2025) - 75,17 гривень (сума поверненого товару за накладною на повернення № ЖФ-0000038 від 17.02.2025) = 3065,29 гривень).
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18) (пункт 83).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункти 91-93).
За умовами пункту 4.2. договору поставки сторонами не погоджено більш тривалий, ніж визначений частиною 6 статті 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій, тому у спірних правовідносинах перебіг строку нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.
Нарахування пені здійснено позивачем поза межами визначеного частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячного строку.
Здійснивши перерахунок пені з урахуванням дати виникнення прострочення з оплати товару, зазначеного позивачем розміру заборгованості та наявної заборгованості за видатковими накладними від 30.12.2024, 07.01.2025, 10.01.2025, 14.01.2025, 22.01.2025, помісячно у межах визначеного частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячного строку, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені становить 2 581,65 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 2 581,65 гривень, у задоволенні решти вимог про стягнення пені в сумі 2 517,61 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом враховано таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат та 3% річних здійсненого позивачем, розрахунок інфляційних втрат здійснено за період визначений позивачем за видатковими накладними від 30.12.2024, 07.01.2025, 10.01.2025, 14.01.2025, 22.01.2025. Сума нарахованих позивачем інфляційних втрат становить 996,82 гривень та 3% річних - 495,34 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних позивачем не враховано, що обов'язок з оплати товару за накладними від 07.01.2025, від 14.01.2025 та від 22.01.2025 в силу вимог статей 253-255 ЦК України настав відповідно 11.03.2025, 18.03.2025 та 25.03.2025 відповідно, а також не враховано сум наявної заборгованості за видатковими накладними з урахуванням зменшення заборгованості за накладними з повернення товару.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням дати виникнення прострочення з оплати товару, зазначеного позивачем розміру заборгованості та наявної заборгованості за видатковими накладними від 30.12.2024, 07.01.2025, 10.01.2025, 14.01.2025, 22.01.2025, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат складає 1 150,15 гривень.
Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 996,82 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних з урахуванням дати виникнення прострочення з оплати товару, зазначеного позивачем розміру заборгованості та наявної заборгованості за видатковими накладними від 30.12.2024, 07.01.2025, 10.01.2025, 14.01.2025, 22.01.2025, суд дійшов висновку, що сума нарахованих 3% річних становить 490,04 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково в сумі 490,04 гривень, у задоволенні решти вимоги про стягнення 3% річних в сумі 5,30 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 16 575,72 гривень основного боргу, 2 581,65 гривень пені, 996,82 гривень інфляційних втрат, 490,04 гривень 3% річних, у задоволенні решти позову слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 2117 від 06.03.2026 сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 372,46 гривень покладаються на відповідача та у сумі 289,94 гривень - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Рітейл Груп" (21009, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44250761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК - Україна" (33009, Рівненська обл., місто Рівне, провулок Робітничий, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 37023086) 16 575,72 гривень основного боргу, 2 581,65 гривень пені, 996,82 гривень інфляційних втрат, 490,04 гривень 3% річних та 2 372,46 гривень судових витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 517,61 гривень пені та 5,30 гривень 3% річних - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 289,94 гривень покласти на позивача.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 12 травня 2026 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи; 2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.