вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" травня 2026 р. Справа№ 911/2840/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2025 (повний текст складено та підписано 15.12.2025)
у справі № 911/2840/24 (суддя Колесник Р. М.)
за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
до Фізичної особи-підприємця Добровольського Володимира Валерійовича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства фінансів України
про стягнення 237 720, 28 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В жовтні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - позивач, АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи - підприємця Добровольського Володимира Валерійовича (далі - відповідач, ФОП Добровольський В. В.) про стягнення 252 720, 28 грн, з яких: 116 542, 98 грн заборгованості за тілом кредиту; 19 634, 32 грн заборгованості за процентами; 116 542, 98 грн заборгованості перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією.
Позов обґрунтовано неналежним виконання відповідачем умов кредитного договору №2562803498-КД-1 та додаткової угоди № 1 до кредитного договору у частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2840/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Добровольського Володимира Валерійовича на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк": 109 042 грн 98 коп. простроченої заборгованості за тілом кредиту; 11 336 грн 42 коп. заборгованості за процентами; 109 042 грн 98 коп. заборгованості перед державним бюджетом за сплаченою гарантією; 2 753 грн 07 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано доведеністю факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасної оплати кредитних платежів відповідно до графіків щомісячних платежів. Водночас, суд розмежував проценти за правомірне користування кредитом та проценти як міру відповідальності за порушення грошового зобов'язання і відмовив у задоволенні нарахованих банком 8 298,01 грн "звичайних" процентів на прострочені платежі. Суд визнав це помилковим, зазначивши, що проценти за користування можуть нараховуватися лише за період легального утримання коштів. Після прострочення або висунення вимоги про дострокове повернення правомірне користування припиняється.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2840/24, АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити, стягнути з ФОП Добровольського В. В. заборгованість за процентами у розмірі 8 298, 01 грн, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що:
згідно зі ст. 1048 ЦК України, проценти сплачуються за сам факт "користування кредитом";
суд першої інстанції помилково вказав, що прострочення чергового платежу автоматично припиняє право банку нараховувати відсотки за ст. 1048 ЦК України, проте, дата кінцевого повернення кредиту - 01.01.2025, тому проценти нараховані саме в межах цього строку та до моменту, коли банк офіційно заявив дострокового повернення всієї суми;
встановлений договором строк визначає лише часові межі нарахування відсотків, якщо платіж прострочено, обов'язок платити відсотки за користування в межах загального строку договору не зникає; оскільки кінцевий термін договору не настав, позивач мав повне право нараховувати відсотки на будь-яку суму залишку, навіть якщо вона прострочена;
скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків при прийнятті рішення чим допустив порушення прав позивача та прийняв частково необґрунтоване оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні стягнення заборгованості за процентами у розмірі 8 298, 01 грн.
Розгляд справи Північним апеляційним господарським судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у справі № 911/2840/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 (колегією суддів у складі: головуючої Ходаківської І. П., суддів Владимиренко С. В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2840/24, витребувано матеріали справи № 911/2840/24 з господарського суду Київської області, ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/798/26 від 03.03.2026 у справі № 911/2840/24, у зв'язку із перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 справу № 911/2840/24 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Євсіков О. О., Демидова А. М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 прийнято до провадження апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2840/24 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Євсіков О. О., Демидова А. М., розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 18.01.2022 між АТ КБ "Приватбанк" (позивач) та ФОП Добровольським В.В. (відповідач) укладено кредитний договір №2562803498-КД-1 (далі - кредитний договір) та додаткову угоду №1 до такого кредитного договору (далі - угода №1).
До позовної заяви додано копії вказаних кредитного договору та угоди разом з додатком до неї (графік платежів), а також протоколи створення та перевірки кваліфікованих та удосконалених електронних підписів, накладених сторонами під час підписання вказаних правочинів.
Так, відповідно пунктів А.1, А.2., А.3., А.6. та А.7 розміщених у розділі кредитного договору "Істотні умови кредитування", сторони погодили, зокрема, таке:
- вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія;
- ліміт цього договору: 622 101,50 грн;
- термін повернення кредиту 01.01.2025;
- за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,41% річних від суми залтишку непогашеної заборгованості;
- у випадку порушення позичальником грошового зобов'язання по сплаті кредиту позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 28,82% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом.
Відповідно до пунктів 1.1., 2.2.2., 2.2.3., підпункту а) пункту 2.3.1., пунктів 4.1., 4.2., 5.8., 6.1. та 6.2. кредитного договору АТ КБ "ПриватБанк" за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1. цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2. цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2. цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.
Позичальник зобов'язується: сплатити проценти за користування кредитом відповідно до пп. 4.1., 4.2., 4.3. цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені пп. 1.2., 2.2.16, 2.3.2. цього договору.
При настанні будь-якої з наступних подій, зокрема порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, банк, на свій розсуд, має право змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення.
За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з пп. 1.2., 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1. цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у пп. А.6., А.6.1. цього договору.
У разі порушення строків повернення кредиту позичальник сплачує банку проценти у розмірі, встановленому у п. 5.8. цього договору.
Сторони дійшли згоди, що в разі неповернення позичальником кредиту в строк, зазначений в п. А.3., п. 2.3.2 цього договору, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін в розмірі подвійних процентів за користування кредитом, базовий розмір яких передбачений пунктом А.6. цього договору. При цьому проценти за користування кредитом банком не нараховуються та не підлягають сплаті позичальником.
Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань.
Водночас згідно з підпунктами а), в), и) пункту 1 угоди №1 сторони, керуючись приписами Порядку надання фінансової державної підтримки суб'єктам малого та середнього підприємництва, затвердженого постановою КМУ від 24.01.2020 за №28 (надалі - Порядок), погодили, зокрема, таке:
- протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3 договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку, Програми фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємництва (далі - Програма) та умов цієї додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки;
- позичальник обізнаний про те, що його грошові зобов'язання перед банком зі сплати основної суми кредиту частково забезпечені гарантією відповідно до порядку надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році, затверджений постановою КМУ від 25.11.2020 №1151 (далі - Порядок надання державних гарантій);
- фінансова підтримка призупиняється у разі порушення позичальником більш ніж на 15 календарних днів зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту (частини кредиту) та/або компенсаційної процентної ставки. Фінансова державна підтримка відновлюється у разі погашення позичальником заборгованості за договором, здійснення банком та позичальником реструктуризації простроченої ним заборгованості за договором. За період призупинення позичальнику фінасова державна підтримка не надається.
Відповідно до пункту 2 угоди №1 сторони узгодили внести зміни в договір та викласти умови договору, що визначають порядок погашення кредиту та платність за його користування в наступній редакції, зокрема відповідно до підпунктів 2.1., 2.3., 2.7., 2.8., 2.13. та 2.17. визначили, що:
- за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку. Базова процента ставка за кредитом змінювана та становить на дату укладення цієї додаткової угоди розмір 14,41% річних;
- позичальник за умови належного виконання положень порядку та умов договору за користування кредитом сплачує банку компенсаційні проценти у розмірі 0% річних на період дії строку карантину та протягом 90 днів з дня його (їх) відміни, а після скасування - 7% річних;
- погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами в строки та розмірах, що зазначені в додатку 1 (графік погашення кредиту), що є невід'ємною чатиною цієї додаткової угоди;
- в разі відсутності більше ніж 6 місяців підряд на рахунку умовного зберігання Фонду необхідної суми коштів, що є фінансовою державною підтримкою, позичальник, за умови належного виконання порядку та умов цієї додаткової угоди, сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі базової процентної ставки, визначеної на дату сплати за формулою згідно з п. 2.1. цієї угоди;
- водночас позичальник за весь період відсутності на рахунку умовного зберігання Фонду необхідної суми коштів зобов'язується сплатити банку компенсацію процентів за кредитом, що розраховується, як різниця між базовою процентної ставкою та компенсаційною процентної ставкою;
- позичальник визнає та підтверджує, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов'язань позичальника по сплаті пені, нарахованої відповідно до пункту 2.11. цієї додаткової угоди);
- позичальнику забороняється подальше використання кредиту у разі існування за кредитом заборгованості зі сплати основного боргу та/або відсотків більше 1 дня.
04.10.2022 до кредитного договору сторонами внесено зміни шляхом укладення відповідного договору (далі - договір про внесення змін), копії якого разом з додатком до нього (графік погашення заборгованості), а також протоколи створення та перевірки кваліфікованих та удосконалених електронних підписів, накладених АТ КБ "Приватбанк" та ФОП Добровольським В.В. під час підписання вказаних правочину та додатку додано до позовної заяви.
Відповідно до підпунктів 1), 2), 3) пункту І, підпункту 2) пункту ІІ вказаного договору про внесення змін сторони дійшли згоди внести зміни до умов кредитування та встановити наступні додаткові умови, зокрема:
- позичальник підтверджує свої зобов'язання перед банком щодо погашення заборгованості за договором, яка складається з:
суми неповернутого кредиту - 591 214,66 грн;
суми нарахованих до 04.10.2022 і несплачених позичальником процентів за користування кредитом - 177,70 грн;
- право банку, у випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником будь-якого із зобов'язань, визначених пп. 1) п. ІІ цього договору про внесення змін, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення;
- при цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни/строки виконання яких не наступили, терміни/строки вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повенути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання.
Згідно графіку погашення заборгованості, який є додатком до договору про внесення змін, сторони погодили такі строки та суми погашення:
- 01.11.2022 та 01.12.2022 по 59,23 грн. процентів, а також 59,24 грн процентів - 01.01.2023;
- кожного першого числа місяців з лютого по липень 2023 року по 8 611,11 грн кредиту у кожну з дат;
- кожного першого числа місяців з серпня 2023 року по грудень 2024 по 29 974,89 грн кредиту у кожну з дат, а також 01.01.2025 - 29 974,87 грн.
Також 31.12.2020 між Міністром фінансів України Марченком Сергієм Михайловичем від імені держави, як гарантом, та АТ КБ "Приватбанк" як бенефіціаром укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13010-05/269 (далі - договір гарантії) у розділі І якого надано визначення, зокрема, таким поняттям:
- принципал - суб'єкт господарювання, якому надано кредит, включений до портфеля;
- портфель - сукупність всіх кредитів, зобов'язання за яким частково забезпечені гарантією;
- сума сплати за гарантією (ССГ) - сума, що визначається за відповідно вказаною формулою.
Відповідно до пунктів 2.1., 5.5., 6.1. та 13.14. договору гарантії гарант на умовах цього договору та в межах ліміту гарантії надає на користь бенефіціара безвідкличну гарантію з метою гарантування виконання принципалами частини своїх грошових зобов'язань перед бенефіціаром за кредитними договорами, включеними до портфеля.
Гарант на підставі вимог, отриманих від бенефіціара, з урахуванням інформації агента щодо перевірки вимог сплачує на рахунок бенефіціара ССГ згідно з вимогою раз на місяць (але не пізніше тридцяти календарних днів після отримання відповідної вимоги).
У разі здійснення гарантом виплати ССГ за будь-яким проблемним кредитом бенефіціар зобов'язується відобразити в обліку виникення заборгованості принципала перед бюджетом на суму здійсненої гарантом виплати ССГ та застосувати інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно за рахунок реалізації предмета забезпечення) за таким проблемним кредитом.
Цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ "ПриватБанк" стверджує, що ФОП Добровольський В.В. порушив умови кредитного договору. Позивач вказує, що після одержання кредитних коштів у сумі 620 000,00 грн відповідач перестав виплачувати щомісячні платежі згідно з графіком. На доведення цих обставин банк надав такі документи:
- платіжне доручення від 19.01.2022 на суму перерахованого банком відповідачу кредиту - 620 000,00 грн;
- розрахунок заборгованості за кредитним договором;
- виписки по рахунках;
- реєстр за портфелем кредитів станом на 30.04.2023 із внесеними до такого реєстру відомостями про укладений з відповідачем кредитний договір та надану суму кредиту;
- адресоване ФОП Добровольському В.В. повідомлення-вимогу позивача від 02.04.2024 (далі - вимога від 02.04.2024) та роздруківку про надіслання такої вимоги відповідачу на його електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно з вказаною вище вимогою від 02.04.2024 АТ КБ "ПриватБанк" повідомив ФОП Добровольського В.В. про те, що станом на дату вимоги заборгованість складає: кредит у сумі 330 927,64 грн; прострочений кредит у сумі 61 153,65 грн; проценти у сумі 29 421,04 грн та прострочені проценти у сумі 2 296,15 грн, відтак загальний розмір боргу складає 360 348,68 грн, з яких 63 449,80 грн простроченої заборгованості. Також банк зазначив, що у випадку непогашення простроченої заборгованості у термін до 02.05.2024 узгоджений договором строк (01.01.2025) буде вважатися таким, що настав 02.05.2024.
Станом на 02.05.2024 заборгованість відповідач не погасив, а тому АТ КБ "ПриватБанк" направив 07.08.2024 до Міністерства фінансів України та АТ "УКРЕКСІМБАНК", як агента, вимогу на сплату коштів за гарантією. 05.09.2024 Міністерством фінансів України перераховано суму сплати за гарантією у розмірі 121 867,98 грн.
На підтвердження вказаного до позовної заяви додано копії електронного повідомлення до Міністерства фінансів України та АТ "УКЕКСІМБАНК", від 07.08.2024 та доказів направлення банком такого повідомлення вказаним особам електронною поштою, а також копію адресованого відповідачу повідомлення про надсилання вимоги гаранту та доказів направлення цього повідомлення на електронну пошту відповідача - dobrota6@gmail.com.
Перерахування Міністерством фінансів України суми сплати за гарантією підтверджується випискою по рахунку р/р 29098020208753, у якій відображено, що 05.09.2024 Кабінет Міністрів України перерахував на погашення заборгованості 116 542,98 грн (призначення "перерахування коштiв зг. розпорядження 05.09.2024 №8306 погашення розп. МФУ 29.08.2024 №9962).
Також, позивачем надано платіжну інструкцію №1 від 05.09.2024 на підтвердження обставин часткового погашення заборгованості за рахунок 116 542,98 грн гарантії.
АТ КБ "ПриватБанк" зазначено також, що 21.10.2024 відповідачем частково здійснено оплату заборгованості у розмірі 15 000,00 грн, а тому, з урахуванням гарантійної виплати, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором станом на час розгляду справи склала 237 720,28 грн, з яких:
- 109 042,98 грн - заборгованість за тілом кредиту;
- 19 634,32 грн - заборгованість за процентами;
- 109 042,98 грн - заборгованість перед державним бюджетом за сплаченою гарантією.
При цьому, обґрунтовуючи вказані суми простроченої заборгованості відповідача за кредитом, АТ КБ "ПриватБанк" зазначив, що ці суми підтверджують та відображають додані до справи розрахунок заборгованості і банківські виписки (заборгованість перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією).
Пояснюючи наданий розрахунок заборгованості, АТ КБ "ПриватБанк" пояснив, що компенсація відсотків від Фонду розвитку підприємництва надавалася відповідачу виключно за умови вчасного внесення платежів за кредитом, у тому числі за його основною сумою.
Таким чином, на думку позивача, через систематичне порушення графіка платежів - зокрема, несплату по 17 222, 22 грн щомісяця у період з 01.02.2022 по 20.07.2022 - відповідач втратив право на компенсацію. Як наслідок, відсотки за цей час були нараховані у повному обсязі без компенсації від Фонду розвитку підприємництва.
За поясненнями банку, після проведення реструктуризації боргу 04.10.2022 та фіксації залишку кредиту в сумі 591 214, 66 грн, позичальник продовжував порушувати графік виплат. У зв'язку з цим, кошти, які надходили від відповідача з простроченням, банк розподіляв для покриття як основної суми боргу (зокрема простроченого тіла кредиту), так і нарахованих відсотків. Усі ці операції з розподілу платежів зафіксовані у відповідних колонках наданого суду розрахунку.
З огляду на такі обставини, за поясненнями банку з посиланням на доданий до позову розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором станом 31.01.2025:
- 02.05.2024 прострочену заборгованість не погашено, а тому залишок кредиту у розмірі 269 773,99 грн вийшов на прострочку, відтак після часткової сплати відповідачем коштів та станом на дату виплати державної гарантії сума боргу складала 233 085,96 грн, від якої і розраховано суму гарантії як 50 % вказаної заборгованості;
- процентiв на залишок поточної заборгованостi за кредитом всього нараховано - 207 656,25 грн;
- процентiв на залишок простроченоi заборгованостi за кредитом нараховано - 8 298,01 грн;
- сплачено процентiв всього - 196 319,94 грн, з яких компенсовано Фондом - 172 853,39 грн;
- до відповідача заявлено достроково суму неповернутого кредиту та відсотків, які були нараховані до настання дострокової вимоги;
- дострокове стягнення обумовлено несплатою відповідачем визначених позивачем у вимозі від 02.04.2024 сум заборгованості у повному обсязі, зокрема непогашено суми прострочених процентів.
Як встановлено судом першої інстанції, представник АТ КБ "ПриватБанк", коментуючи надані розрахунки та виписки, підтвердив, що підвищена (штрафна) ставка банком не застосовувалася. Щодо нарахування 8 298,01 грн процентів на прострочений борг, позивач пояснив, що вважає ці суми звичайними договірними відсотками за п. А.7 договору, а не мірою відповідальності за ст. 625 ЦК України.
Представник АТ КБ "ПриватБанк" пояснив, що з огляду на воєнний стан в Україні, банк застосував такий підхід: на прострочену заборгованість за тілом кредиту нараховувалися стандартні відсотки замість передбаченої договором подвійної ставки. Водночас позивач вважає, що проценти як міра відповідальності, згідно зі ст. 625 ЦК України можуть нараховуватися лише після остаточного завершення терміну дії кредиту, тому такі нарахування в межах позову не проводилися.
Стосовно умов укладених сторонами додаткових угод, зокрема в частині погодженої угодою №1 від 18.01.2022 нульової відсоткової ставки та відображених до сплати відповідачу у договорі про внесення змін від 04.10.2022 процентів у сумі 177, 70 грн з одночасним відображенням у розрахунку заборгованості інших сум боргу по процентах, позивач надав такі пояснення.
Оскільки банк не може видавати кредит під нульову ставку, у системі та розрахунку відображено нарахування процентів з відсотковими ставками, які мав компенсувати Фонд, тоді як позичальнику підлягали б відсотки за ставкою " 0". Умови Кредитного договору встановлюють пряму залежність між платіжною дисципліною позичальника та правом на пільгову ставку. Припинення внесення чергових платежів автоматично зупиняє участь Фонду в компенсації відсотків, що покладає на позичальника відповідальність за самостійне погашення нарахованих процентів. В договорі про внесення змін від 04.10.2022 сторонами зафіксовано 177,70 грн. процентів, необхідних до погашення саме позичальником.
Враховуючи вищевикладене, та з огляду на закриття провадження в даній справі в частині вимог про стягнення 7 500,00 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту та 7 500,00 грн. заборгованості перед державним бюджетом за сплаченою гарантією, АТ КБ "Приватбанк" підтримало позовні вимоги в частині стягнення з ФОП Добровольського В.В. 237 720, 28 грн, з яких:
- 109 042,98 грн - заборгованість за тілом кредиту;
- 19 634,32 грн - заборгованість за процентами;
- 109 042,98 грн - заборгованість перед державним бюджетом за сплаченою гарантією.
Міністерство фінансів України підтвердило, що станом на 26.09.2024 борг відповідача перед державним бюджетом становить 116 542,98 грн. Також, третя особа зазначила, що АТ КБ "ПриватБанк" надав достатні докази та належним чином обґрунтував право висувати регресну вимогу до позичальника у зв'язку зі сплаченою державною гарантією. З огляду на це, Міністерство фінансів висловило позицію про необхідність повного задоволення позову.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, тому, справу було вирішено місцевим господарським судом на підставі наявних матеріалів згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Місцевий господарський суд врахувавши обставини справи, норми ч. 1 ст. 560, ч. 1 ст. 569, статті 525, 526 Цивільного кодексу України, умови кредитного договору та всіх підписаних сторонами угод до кредитного договору, умови пунктів 6.2, 6.3 договору гарантії, встановив що відповідачем отримано кредитні грошові кошти, у зв'язку з чим це створило обов'язок для нього по своєчасному поверненню кредиту і оплаті процентів за користування цим кредитом. А оскільки відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо повернення кредитних платежів та сплати процентів за користування кредитом було прострочено, оплата Міністерством фінансів України позивачу суми державної гарантії зумовило обов'язок для відповідача відшкодувати сплачену суму гарантії перед державним бюджетом, а для Позивача створило право на регресну вимогу про стягнення суми оплаченої Міністерством фінансів України державної гарантії в розмірі 109042,98грн.
З огляду на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження повернення Відповідачем Позивачу залишку отриманого кредиту в розмірі 109 042,98 грн., підтвердження сплати процентів за користування кредитом, доказів погашення заборгованості перед державним бюджетом за виплаченою гарантією, а суми заборгованості за тілом кредиту та за відшкодуванням державної гарантії підтверджені матеріалами справи, відповідають фактичним обставинам та є арифметично коректними, суд першої інстанції дійшов висновку про підставність задоволення позовних вимог у цій частині позовних вимог, задовольнив позов та стягнув з ФОП Добровольського В.В.: 109 042,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту (тілом); 109 042,98 грн - заборгованість перед державним бюджетом за виплаченою гарантією.
При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в заявленому розмірі 19634,32грн. частково, та задовольнив її в розмірі 11336,42грн. відмовивши в стягненні в сумі 8298,01грн.
Оскільки рішення суду оскаржується АТ КБ "ПриватБанк" лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ФОП Добровольського В.В. заборгованості за процентами у розмірі 8298,01 грн., то колегія суддів здійснює апеляційний перегляд рішення саме в цій частині. В іншій частині оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку не переглядається відповідно до вимог ст. 269 ГПК України.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Приписами ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України унормовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Добровольський В. В. отримав від АТ КБ "ПриватБанк" кредитні кошти в обсязі 620 000,00 грн. Оскільки відповідачем порушувались умови кредитного договору щодо своєчасної оплати кредитних платежів та процентів, 02.04.2024 позивач пред'явив відповідачу повідомлення про погашення прострочених сум у термін до 02.05.2024. Відповідач виконав цю вимогу частково: суму основного боргу (61 153,65 грн.) було сплачено повністю двома платежами у квітні 2024 року. Водночас із нарахованих 29 421, 04 грн відсотків відповідач сплатив лише 13 094, 61 грн, у зв'язку з чим заборгованість за цим пунктом у розмірі 16 326,43 грн залишилася непогашеною.
З урахуванням платежів, здійснених відповідачем після 02.05.2024, а також часткового погашення тіла кредиту за рахунок державної гарантії від 05.09.2024, поточна заборгованість відповідача складає 109 042,98 грн.
Позивачем зазначено, що відповідачем отримано 620 000,00 грн кредитних коштів, повернуто 386 914,04 грн. в межах строку кредитування, а 116 542,98 грн. компенсовано за рахунок державної гарантії. Таким чином, сума неповернутого кредиту склала 116 542,98 грн. та на час звернення позивача до суду зменшилась за рахунок часткового зарахування 7 500,00 грн із сплачених відповідачем 21.10.2024 коштів у сумі 15 000,00 грн.
Місцевим господарським судом встановлено, що факт укладення кредитного договору та додаткових угод до нього підтверджує виникнення кредитних правовідносин між сторонами. Оскільки ФОП Добровольський В. В. фактично отримав кредитні кошти, у нього виникло зобов'язання щодо дострокового повернення залишку основного боргу в розмірі 109 042,98 грн, а також сплати нарахованих процентів за користування коштами.
Відповідно до частини 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З викладених норм матеріального права, у сукупності із наведеною раніше ч. 1 ст. 1048 ЦК України слідує, що приписами врегульовано відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, і такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Водночас абзац 2 частини 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, тоді як у випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання по поверненню кредиту, застосуванню підлягає ст. 625 ЦК України, як те унормовано частиною 1 ст. 1050 ЦК України.
Тобто законодавство встановлює як надання можливості правомірно користуватись отриманими коштами протягом певного часу до погодженого моменту їх повернення, одночасно зі сплатою коштів за таке користування - відсотків, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен повернути гроші, але неправомірно їх не повертає.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, як наслідок за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за легальне користування кредитом, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №917/682/20 та від 07.10.2021 у справі №918/153/21.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
Місцевий господарський суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 Цивільного кодексу України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, яка викладена в тому числі в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 та застосував її під час вирішення цього спору.
Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України, принцип "свободи договору" не є абсолютним. Хоча сторони мають право самостійно визначати умови своїх відносин, вони не можуть діяти всупереч закону. Свобода договору обмежена вимогами розумності, справедливості та самою суттю правовідносин. Сторони позбавлені права обирати на свій розсуд норму закону для регулювання своїх зв'язків, якщо така норма не відповідає реальній правовій природі їхніх відносин.
Існує чітка межа між відсотками як "платою за користування" та відсотками як "мірою відповідальності": до закінчення строку кредитування проценти нараховуються за статтею 1048 ЦК України як плата за наданий капітал; після закінчення строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове повернення право кредитора нараховувати проценти за "користування" припиняється, будь-які нарахування після цієї дати є мірою цивільно-правової відповідальності за статтею 625 ЦК України.
Твердження про те, що проценти за "користування" можуть нараховуватися до моменту фактичного повернення коштів (навіть поза межами строку кредитування), є помилковим. Це свідчить про змішування різних за своєю природою понять. Навіть якщо в договорі сторони погодили нарахування у тому ж розмірі, що і до прострочення, такі платежі за своєю суттю вже не є платою за кредит, а є процентами (мірою відповідальності), розмір яких може бути зменшений судом.
Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
У господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо.
Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем станом на 31.01.2025 заявлено до стягнення з відповідача 19 634,32 грн заборгованості за процентами та банком обраховано як: 207 656,25 грн + 8 298,01 грн - 196 319,94 грн = 19 634,32 грн, з яких:
- у колонці №8 розрахунку - 207 656,25 грн процентів, нарахованих за період з 20.01.2022 по 02.05.2024 на залишок поточної заборгованості за кредитом (непрострочене тіло кредиту);
- у колонці №9 розрахунку - 8 298,01 грн процентів, нарахованих на залишок простроченої заборгованості за кредитом (прострочені чергові платежі, винесені у колонку №4), яка існувала у такі періоди: з 02.07.2022 по 04.10.2022, з 03.07.2023 по 08.09.2023, з 01.12.2023 по 08.04.2024;
- у колонці №10 розрахунку - 196 319,94 грн загалом сплачених за весь період процентів, до яких включено відображені у колонці №11 розрахунку 172 853,39 грн компенсованих Фондом процентів.
З огляду на викладене, судом першої інстанції встановлено, що позивачем здійснено нарахування як на суми тіла кредиту, обов'язок по поверненню якого не настав, так і на чергові платежі, строки внеснення яких позичальник протягом усього строку кредитування порушував.
З огляду на викладене, суд першої інстанції суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем відсотків загалом у сумі 8 298,01 грн на прострочені суми чергових кредитних платежів.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення 8 298,01 грн нарахованих відсотків. Враховуючи неможливість поєднання плати за правомірне користування капіталом із правовим режимом прострочення грошового зобов'язання, вказана сума була нарахована позивачем всупереч вимогам статей 625 та 1048 ЦК України, що свідчить про безпідставність заявлених вимог.
Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що місцевий господарський суд відхилив доводи Позивача про договірну узгодженість права позивача на нарахування оспорюваних відсотків (зокрема згідно з пунктом А.7 договору), оскільки принцип свободи договору, закріплений у статтях 6 та 627 ЦК України, не є безумовним. Його межі визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності та розумності. Погоджені сторонами умови повинні відповідати не лише формальним вимогам цивільного законодавства, а й загальноправовим засадам верховенства права. Таким чином, наявність у договорі певної умови не означає її автоматичну законність, якщо вона порушує баланс інтересів сторін або сутність зобов'язання.
Сторони не наділені правом за власним вибором визначати норму закону для регулювання своїх відносин, посилаючись лише на свободу договору. Кваліфікація відносин має здійснюватися виходячи з їхньої справжньої правової природи. Оскільки після прострочення платежу характер відносин змінюється з кредитування на заборгованість, вони підлягають регулюванню нормами про відповідальність, а не про плату за користування.
Системний аналіз пункту А.7 кредитного договору у взаємозв'язку з пунктами 4.2 та 5.8 свідчить, що передбачене право банку на нарахування подвійних процентів (у розмірі 28,82%) за своєю суттю є мірою цивільно-правової відповідальності позичальника за порушення строків повернення кредиту.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії банку щодо нарахування "звичайних" відсотків на суми прострочених чергових платежів прямо суперечать сталій судовій практиці. Враховуючи, що проценти за користування можуть нараховуватися лише на легальне користування кредитними коштами (строк повернення яких ще не настав), намагання банку застосувати договірну свободу для обходу цієї заборони є помилковим. Будь-яке прострочення припиняє правомірне користування, а отже - унеможливлює нарахування плати за таке користування.
Аргументи позивача щодо правомірності нарахувань у межах загального строку кредитування ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону. Суд наголошує: заборона нараховувати проценти за "користування" за ст. 1048 ЦК України на прострочені суми стосується не лише дати остаточного повернення кредиту, а й кожного окремого випадку порушення графіка місячних платежів. Оскільки договором передбачено повернення коштів частинами, будь-яке прострочення чергового платежу автоматично припиняє правомірне користування цією частиною капіталу, що унеможливлює подальше нарахування звичайних відсотків на таку суму, навіть якщо загальний строк договору ще не сплив.
Крім цього, судом правильно наголошено стосовно питання нарахування процентів за легальне користування та як міри відповідальності, в тому числі згідно зі статтею 625 ЦК України, пославшись при цьому на аналогічну практику (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, постанови Верховного Суду від 20.07.2023 у справі №920/1142/20 та від 05.09.2023 у справі №904/8014/21, від 21.05.2024 у справі №922/856/23 та від 11.02.2025 у справі №908/627/23, від 11.06.2025 у справі №922/2553/24).
Так, відповідно до пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його завершення, позичальники повністю звільняються від відповідальності за прострочення грошових зобов'язань, тобто позичальник звільняються як від сплати процентів річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України, так і від будь-якої неустойки (штрафів чи пені). З матеріалів справи вбачається, що спірні 8298,01грн. процентів нараховано у періоди з липня 2022 по квітень 2024, тобто у період дії в Україні воєнного стану.
Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що обґрунтований розмір заборгованості за процентами складає 11 336,42 грн. Дана сума є результатом арифметичного розрахунку: від загального розміру відсотків, нарахованих на непрострочене тіло кредиту (207 656,25 грн), віднімається сума вже фактично сплачених та відшкодованих процентів (196 319,83 грн). Таким чином, позовна вимога про стягнення 19 634, 32 грн підлягає задоволенню лише частково - у розмірі 11 336, 42 грн.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з даними висновками місцевого господарського суду та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів зауважує, що застосовані судом першої інстанції правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які сформовані у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 є релевантними в контексті спірних правовідносин.
Інші наведені позивачем у апеляційній скарзі доводи колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги позивача.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2840/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова