ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4670/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу адвоката Русевої Ольги Миколаївни
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2026, прийняте суддею Погребною К.Ф., м. Одеса, повний текст складено 19.02.2026,
у справі №916/4670/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ"
до відповідача: адвоката Русевої Ольги Миколаївни
про стягнення 244 210,62 грн
У жовтні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" звернулося з позовом до адвоката Русевої Ольги Миколаївни, в якому просило стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у загальній сумі 244210,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором оренди №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 29.10.2024 відкрито провадження у справі №916/4670/24.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.02.2026 у справі №916/4670/24 (суддя Погребна К.Ф.) частково задоволено позов; стягнуто з адвоката Русевої Ольги Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" основний борг у сумі 60877,63 грн, неустойку у сумі 179203,45 грн, судовий збір у сумі 3601,22 грн та витрати на правову допомогу у сумі 12000 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання адвокатом Русевою Ольгою Миколаївною своїх зобов'язань за договором оренди №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідачки основної заборгованості з орендної плати, а також штрафних санкцій (пені, штрафу) та компенсаційних нарахувань (50% річних, інфляційних втрат). Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, оскільки умовами вищенаведеного договору оренди сторони передбачили інший процент річних, а саме: 50%.
Не погодившись з прийнятим рішенням, адвокат Русева Ольга Миколаївна звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2026 у справі №916/4670/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зокрема, скаржниця наголошує на тому, що, з огляду на перебування останньої у довготривалих правовідносинах з попереднім власником об'єкта оренди, вона не мала наміру на укладення договору оренди №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 з позивачем, який до того ж не підтвердив наявності у нього права власності на об'єкт оренди, і не приймала від Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" відповідне приміщення у користування за актом приймання-передачі об'єкта б/н від 01.02.2022, тим більше, що зазначені вище договір оренди та акт приймання-передачі не підписувались адвокатом Русевою Ольгою Миколаївною, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з неї основної заборгованості з орендної плати разом зі штрафними санкціями та компенсаційними нарахуваннями. Крім того, апелянт стверджує про неможливість користування орендованим приміщенням з вини позивача.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3328 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (244210,62 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою адвоката Русевої Ольги Миколаївни ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 30.03.2026 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 14.04.2026.
В межах визначеного апеляційним господарським судом строку Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" подано відзив на апеляційну скаргу б/н від 01.04.2026 (вх.№1084/26/Д1 від 01.04.2026), який підлягає залишенню без розгляду з огляду на те, що від імені позивача він підписаний адвокатом Маклашевською Альоною Олександрівою, належні у розумінні процесуального закону докази на підтвердження наявності у якої повноважень на представництво інтересів вказаного товариства у Південно-західному апеляційному господарському суді у матеріалах справи відсутні та позивачем до суду апеляційної інстанції не надані, натомість до вказаного відзиву додано копію ордеру на представництво даним адвокатом інтересів іншої юридичної особи, а не Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ".
Крім того, колегія суддів вбачає, що до апеляційної скарги адвокатом Русевою Ольгою Миколаївною додано клопотання б/н від 11.03.2026 (вх.№1087/26 від 13.03.2026) про призначення у справі №916/4670/24 комплексної експертизи щодо підписів на договорі оренди №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 та акті приймання-передачі об'єкта б/н від 01.02.2022, яке обґрунтоване впевненістю скаржниці у тому, що вона не підписувала зазначені документи.
З огляду на те, що апеляційний перегляд повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення, які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити і скаржницею при цьому не доведено наявності підстав для неврахування під час апеляційного розгляду справи наявного у матеріалах справи висновку експерта №2768/34-25 від 03.11.2025, складеного Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної у цій справі Господарським судом Одеської області за клопотанням відповідачки, а також враховуючи відсутність сукупності передбачених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України умов для призначення у справі судової експертизи, яка повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тим більше, що призначення експертизи є правом суду, а не його обов'язком, і суд в межах своєї компетенції може надати правову оцінку доводам сторін, які ґрунтуються на праві та не потребують використання спеціальних знань, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання адвоката Русевої Ольги Миколаївни про призначення експертизи б/н від 11.03.2026 (вх.№1087/26 від 13.03.2026).
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" є власником нежитлової будівлі бізнес-центру, що складається з 16-ти поверхової будівлі загальною площею 12101,4 кв.м за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12-А (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 44423151101), про що свідчать договір купівлі-продажу нерухомого майна №154 від 25.01.2022 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №296196370 від 25.01.2022.
01.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" ("Орендодавець") та адвокатом Русевою Ольгою Миколаївною ("Орендар") укладено договір оренди №01022022-БЦ-18 (далі - договір №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає Орендарю у тимчасове платне користування на умовах оренди нежитлове приміщення №1307 загальною площею 62,2 кв.м, яке розташовано на 13-му поверсі нежитлової будівлі бізнес-центру, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Гагаріна, буд. 12-А ("об'єкт"), а Орендар зобов'язується прийняти об'єкт, оплачувати орендну плату і понад орендну плату оплачувати Орендодавцю за обслуговування та утримання об'єкта, передбачені цим договором.
Згідно з пунктом 1.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 об'єкт оренди передається Орендарю у тимчасове платне користування на умовах оренди для використання його під офіс.
Відповідно до пункту 2.1 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 право користування об'єктом виникає у Орендаря з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкта, який є невід'ємним додатком до цього договору.
Пунктом 2.6 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 передбачено, що повернення об'єкта здійснюється Орендарем протягом 10 календарних днів від дати припинення строку оренди і оформлюється актом повернення об'єкта. При цьому Орендар на дату припинення строку оренди зобов'язується припинити фактичну експлуатацію об'єкта (тобто ведення на об'єкті будь-якої господарської діяльності). Не пізніше спливання зазначеного у даному пункті строку (строку повернення об'єкта) Орендар зобов'язаний як звільнити приміщення об'єкта, так і забезпечити відсутність на об'єкті майна, товарів та інших матеріальних цінностей, що належать Орендарю та третім особам, пов'язаним з Орендарем договірними відносинами, а також забезпечити приведення (відновлення) об'єкта в первинний технічний стан. Оформлення повернення об'єкта здійснюється комісією, складеною з представників сторін. Сторони призначають своїх представників у вказану комісію не пізніше, ніж за три дні до дати припинення строку оренди.
В силу підпункту 3.2.4 пункту 3.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 Орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату, а також відшкодовувати Орендодавцю понад орендну плату всі понесені ним витрати на утримання об'єкта згідно з пункту 4.6 цього договору.
З моменту укладання цього договору і до закінчення строку його дії розмір погодженої сторонами щомісячної орендної плати за 1 кв.м складає 455,29 грн, що згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ, діючим на 00 годин 01 хвилину даті, що передує даті підписання цього договору (1 долар США = 28,7839 грн), еквівалентно 17 доларам США (базова орендна ставка). Загальна сума щомісячної орендної плати за об'єкт складає 28318,91 грн, що еквівалентно 1057,40 доларам США (пункт 4.1 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022).
За умовами пункту 4.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 сторони погоджують наступний механізм щомісячного визначення розміру орендної плати з моменту прийняття об'єкта в оренду (від дати підписання акта приймання-передачі об'єкта) і до закінчення строку дії цього договору. У разі зміни офіційного курсу долара США, встановленого НБУ, по відношенню до узгодженого сторонами курсу долара США (встановленому НБУ, діючому на 00 годин 01 хвилину дати, передуючої даті підписання цього договору - 1 долар США = 28,7839 грн) розмір орендної плати за 1 кв.м, що підлягає оплаті Орендарем Орендодавцю за даним договором, визначається шляхом множення базової ставки, вказаної у пункті 4.1 цього договору, на курс долара США, встановлений НБУ, діючий на 00 годин 01 хвилину дати виставлення рахунку (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022).
У пункті 4.5 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 вказано, що всі розрахунки з оплати орендної плати проводяться Орендарем шляхом щомісячних перерахувань на поточний рахунок Орендодавця, вказаний у договорі, не пізніше 5 числа поточного (розрахункового) місяця на підставі виставлених рахунків.
Положеннями пункту 4.8 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 визначено, що всі розрахунки проводяться в національній валюті України - гривні. В тому випадку, якщо останній передбачений для здійснення відповідного платежу день приходиться на неробочий, то останній день розрахунку переноситься на перший наступний за ним робочий день.
Відповідно до пункту 4.9 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 у разі прострочення сплати вищезгаданих платежів Орендар несе відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством.
В силу пункту 5.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 за порушення строків внесення платежів, передбачених цим договором, Орендар на вимогу Орендодавця сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 50% річних. У разі затримки оплати на строк більше 10 (десяти) календарних днів, Орендар на вимогу Орендодавця додатково сплачує штраф у розмірі 25% від загального розміру щомісячної орендної плати.
Пунктом 8.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкта. Строк оренди за даним договором обчислюється з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкта і спливає 31.03.2022. Сплив строку оренди не звільняє сторін від виконання своїх зобов'язань за даним договором.
На підставі акту приймання-передачі б/н від 01.02.2022, підписаного на виконання умов договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, відповідачці було передано об'єкт оренди за вказаним договором.
На виконання договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" виставило відповідачці рахунок на оплату №111 від 01.02.2022 на суму 29943,70 грн (за лютий місяць 2022 року) та рахунок на оплату №194 від 01.03.2022 на суму 30933,93 грн (за березень місяць 2022 року).
14.02.2024 позивач надіслав адвокату Русевій Ользі Миколаївні претензію №1 від 14.02.2024, в якій, посилаючись на неналежне виконання останньою взятих на себе зобов'язань за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, вимагав погасити заборгованість з орендної плати у загальному розмірі 60877,63 грн та повернути об'єкт оренди.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до адвоката Русевої Ольги Миколаївни про виселення відповідачки з нежитлового приміщення №1307 загальною площею 62,2 кв.м, яке розташоване на 13-му поверсі нежитлової будівлі бізнес-центру за адресою: м. Одеса, пр-т Гагаріна, буд. 12-А (справа №916/2375/24).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.07.2024 у справі №916/2375/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" до адвоката Русевої Ольги Миколаївни; виселено адвоката Русеву Ольгу Миколаївну з нежитлового приміщення №1307 загальною площею 62,2 кв.м, яке розташоване на 13-му поверсі нежитлової будівлі бізнес-центру, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Гагаріна, буд. 12-А.
На виконання вищенаведеного рішення, яке набрало законної сили 30.08.2024, місцевим господарським судом видано наказ про його примусове виконання №916/2375/24 від 30.08.2024.
09.09.2024 головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свешніковим Іллею Андрійовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №75980942 з виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/2375/24 від 30.08.2024.
30.09.2024 головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свешніковим Іллею Андрійовичем складено акт б/н, в якому зазначено, що в ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №75980942 адвоката Русеву Ольгу Миколаївну було виселено з нежитлового приміщення №1307 загальною площею 62,2 кв.м, яке розташоване на 13-му поверсі нежитлової будівлі бізнес-центру, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Гагаріна, буд. 12-А, з усім належним їй майном, у зв'язку з чим вимоги виконавчого документа виконано у повному обсязі.
У матеріалах справи також міститься висновок експерта №2768-34-25 від 03.11.2025, який виготовлений Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами судово-технічної експертизи документів, призначеної ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 у даній справі, та відповідно до якого:
-підписи від імені адвоката Русевої Ольги Миколаївни у договорі оренди №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, розміщені у розділі "Орендар" у графі "О.М. Русева" та на кожному аркуші в нижньому правому куті, виконані самою Русевою Ольгою Миколаївною;
-підпис від імені адвоката Русевої Ольги Миколаївни в акті приймання-передачі об'єкта до договору оренди №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, розміщений у розділі "Орендар" у графі "О.М. Русева", виконаний самою Русевою Ольгою Миколаївною.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з адвоката Русевої Ольги Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" заборгованості у загальній сумі 244210,62 грн, з яких: 60877,63 грн - основний борг, 61117,29 грн - пеня, 79893,43 грн - 50% річних, 4793,60 грн - 3% річних, 22309,27 грн - інфляційні втрати та 15219,40 грн - 25% штрафу, нараховані у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції послався на доведеність позивачем факту неналежного виконання адвокатом Русевою Ольгою Миколаївною своїх зобов'язань за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідачки основної заборгованості з орендної плати, а також штрафних санкцій (пені, штрафу) та компенсаційних нарахувань (50% річних, інфляційних втрат). Поряд з цим, місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, оскільки умовами вищенаведеного договору оренди сторони передбачили інший процент річних, а саме: 50%.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не повністю погоджується висновками Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 є договором найму (оренди) нерухомого майна.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини перша, п'ята статті 762 Цивільного кодексу України).
Отже, договір №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
В силу узгоджених сторонами умов пункту 4.5 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 відповідачка зобов'язалася сплачувати на користь позивача орендну плату шляхом щомісячних перерахувань на поточний рахунок останнього, вказаний у цьому договорі, не пізніше 5 числа поточного (розрахункового) місяця, на підставі виставлених рахунків.
Визначаючи розмір орендної плати, сторони у пунктах 4.1, 4.2 (з урахуванням підпункту 4.2.1) узгодили, що з моменту укладання цього договору і до закінчення строку його дії розмір погодженої сторонами щомісячної орендної плати за 1 кв.м складає 455,29 грн, що згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ, діючим на 00 годин 01 хвилину даті, що передує даті підписання цього договору (1 долар США = 28,7839 грн), еквівалентно 17 доларам США (базова орендна ставка). Загальна сума щомісячної орендної плати за об'єкт складає 28318,91 грн, що еквівалентно 1057,40 доларам США (пункт 4.1 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022). Поряд з цим, у разі зміни вищенаведеного курсу розмір орендної плати за 1 кв.м, що підлягає оплаті відповідачкою позивачеві за даним договором, визначається шляхом множення базової ставки, вказаної у пункті 4.1 цього договору, на курс долара США, встановлений НБУ, діючий на 00 годин 01 хвилину дати виставлення рахунку.
Позивач на виконання договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 виставив відповідачці рахунок на оплату №111 від 01.02.2022 на суму 29943,70 грн (за лютий місяць 2022 року) та рахунок на оплату №194 від 01.03.2022 на суму 30933,93 грн (за березень місяць 2022 року).
Між тим, колегією суддів встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" при виставленні рахунку на оплату №111 від 01.02.2022 (за лютий місяць 2022 року) не було враховано положення пункту 4.1 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, в якому чітко визначено, що сума орендної плати на момент укладення цього договору і виставлення рахунку (вказані дати збігаються - 01.02.2022) відповідно до діючого на той момент курсу становить 28318,91 грн, а не 29943,70 грн, як помилково визначено позивачем у вказаному рахунку на оплату.
Крім того, з рахунку на оплату №194 від 01.03.2022 (за березень місяць 2022 року) вбачається, що позивачем визначена орендна плата у сумі 30933,93 грн, проте, беручи до уваги те, що курс долара США, встановлений НБУ та діючий на 00 годин 01 хвилину на дату виставлення рахунку, тобто станом на 01.03.2022, становив 29,25 грн за 1 долар США, з урахуванням підпункту 4.2.1 пункту 4.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, відповідна плата мала становити 30928,95 грн (розраховано наступним чином: 29,25 грн/долар США х 17 доларів США/кв.м х 62,2 кв.м = 30928,95 грн).
Отже, загальний розмір орендної плати за лютий-березень місяці 2022 року за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 згідно з узгодженим сторонами у цьому договорі порядком розрахунку останньої повинен складати 59247,86 грн (розраховано наступним чином: 28318,91 грн за зобов'язаннями лютого місяця 2022 року + 30928,95 грн за зобов'язаннями березня місяці 2022 року = 59247,86 грн).
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачкою до місцевого господарського суду не подано доказів перерахування позивачеві орендної плати за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022.
За таких обставин, враховуючи наведені норми права та узгоджені сторонами умови договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів здійснення відповідачкою сплати орендних платежів, що зумовлює існування у останньої відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних про стягнення з адвоката Русевої Ольги Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" основного боргу у розмірі 59247,86 грн.
Щодо тверджень скаржниці про відсутність у неї основної заборгованості за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 з огляду на те, що вказаний договір та складений на його виконання акт приймання-передачі об'єкта б/н від 01.02.2022 нею не підписувались, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалося вище, згідно з висновком експерта №2768-34-25 від 03.11.2025, виготовленим Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатами судово-технічної експертизи документів, призначеної ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 у цій справі, підписи від імені відповідачки у вищезазначених договорі та акті приймання-передачі виконані самою Русевою Ольгою Миколаївною.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 98 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Беручи до уваги відсутність у матеріалах справи та неподання відповідачкою до місцевого господарського суду жодного доказу на підтвердження того, що висновок експерта №2768-34-25 від 03.11.2025, виготовлений Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатами судово-технічної експертизи документів, призначеної ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 у цій справі, складено з порушенням вимог законодавства або доказів, якими би спростовувалась достовірність зазначеного висновку експерта, а також інших обставин, з якими закон пов'язує можливість відхилення висновку експерта як доказу у справі, апеляційний господарський суд наголошує на відсутності підстав для неврахування зазначеного висновку експерта при вирішення цього спору.
Сама лише незгода відповідачки з фактом укладення договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження відповідних заперечень не може вважатися достатньою підставою для звільнення її від виконання взятих на себе договірних зобов'язань. Верховний Суд неодноразово наголошував, що принцип обов'язковості договору, закріплений у статті 629 Цивільного кодексу України, є однією з фундаментальних засад приватного права, а тому особа, яка вчинила правочин та фактично вступила у відповідні правовідносини, не може уникати виконання зобов'язань шляхом подальшого заперечення власної участі у їх виникненні без надання переконливих доказів протилежного. Висновок судового експерта №2768-34-25 від 03.11.2025, який підтвердив виконання підписів у договорі та акті приймання-передачі саме Русевою Ольгою Миколаївною, відповідачкою у встановленому законом порядку не спростований та сумнівів у своїй достовірності не викликає, у зв'язку з чим є належним і достатнім доказом на підтвердження факту укладення сторонами відповідного договору з подальшою фактичною передачею об'єкта оренди у користування відповідачці за вищенаведеним актом.
Таким чином, доводи адвоката Русевої Ольги Миколаївни щодо не підписання нею договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 та акту приймання-передачі об'єкта б/н від 01.02.2022 відхиляються судом апеляційної інстанції внаслідок їх недоведеності.
Посилання скаржниці на перебування останньої у довготривалих правовідносинах з попереднім власником об'єкта оренди колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки обставини наявності або відсутності у відповідачки договірних відносин з іншими особами жодним чином не впливають на необхідність виконання нею взятих на себе зобов'язань за укладеним з позивачем договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022. При цьому доводи апелянта про відсутність наміру укладати договір саме з Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" не спростовують факту виникнення між сторонами орендних правовідносин, оскільки відповідно до статей 202, 205, 638 Цивільного кодексу України вирішальне значення для встановлення факту укладення правочину має не суб'єктивне подальше ставлення сторони до його наслідків, а погодження сторонами істотних умов договору та вчинення дій, спрямованих на його виконання. Наявність підписаного сторонами договору та акта приймання-передачі, підтверджена судовою експертизою, свідчить про належне волевиявлення сторін та виключає довільне заперечення відповідачкою юридичних наслідків власних дій.
Доводи адвоката Русевої Ольги Миколаївни про недоведеність факту наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" права власності на об'єкт оренди за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 є безпідставними та спростовуються наявними у матеріалах справи договором купівлі-продажу нерухомого майна №154 від 25.01.2022 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №296196370 від 25.01.2022, згідно з якими позивач є власником всієї нежитлової будівлі бізнес-центру, в якій розташоване приміщення, передане в оренду відповідачці на підставі вищенаведеного договору.
Твердження відповідачки про неможливість користування орендованим приміщенням з вини позивача Південно-західним апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки на підтвердження останніх адвокатом Русевою Ольгою Миколаївною до місцевого господарського суду не подано жодного належного та допустимого у розумінні процесуального закону доказу, який би свідчив про відсутність у скаржниці доступу до приміщення чи неможливість його використання за цільовим призначенням. Верховний Суд у своїй усталеній практиці виходить з того, що звільнення наймача від обов'язку сплачувати орендну плату відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України можливе виключно за умови доведення ним фактичної неможливості використання майна з причин, за які він не відповідає, причому тягар доказування відповідних обставин покладається саме на орендаря. Саме по собі посилання на наявність певних перешкод без підтвердження їх належними доказами не відповідає вимогам статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а саму відповідачку визначено такою, що прострочила виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №758/1303/15-ц).
Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування процентів річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу. Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і процентів річних є мінімальною гарантією, яка надає кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Отже, проценти річних та інфляційні нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями.
У пункті 5.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 сторонами узгоджено, що за порушення строків внесення платежів, передбачених договором, Орендар на вимогу Орендодавця сплачує останньому 50% річних від суми заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 зазначила, що особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Сторонами при укладанні договору, враховуючи принцип свободи договору, змінено розмір відсотків річних, що визначений у законі, та встановлено нарахування 50% річних замість 3% річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Крім того, суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов'язання.
Колегією суддів враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами пункту 5.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 за порушення строків внесення платежів, передбачених цим договором, Орендар на вимогу Орендодавця сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення. Крім того, у разі затримки оплати на строк більше 10 (десяти) календарних днів, Орендар на вимогу Орендодавця додатково сплачує штраф у розмірі 25% від загального розмірі щомісячної орендної плати.
Враховуючи вищевикладене, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідачки заборгованості з орендної плати за договором №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 за лютий місяць 2022 року у розмірі 28318,91 грн та за березень місяць 2022 у розмірі 30928,95 грн, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду здійснила власний розрахунок компенсаційних нарахувань (50% річних та інфляційних втрат) в межах заявленого позивачем періоду, а також штрафних санкцій (пені в межах граничного шестимісячного строку нарахування останньої та штрафу), внаслідок чого дійшла висновку про те, що з адвоката Русевої Ольги Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" підлягають стягненню інфляційні втрати у загальній сумі 21694,17 грн (10689,93 грн за зобов'язаннями лютого місяця 2022 року за період з лютого місяця 2022 року по серпень місяць 2024 року та 11004,24 грн за зобов'язаннями березня місяця 2022 року за період з березня місяця 2022 року по серпень місяць 2024 року), 50% річних у загальній сумі 77723,03 грн (37716,58 грн за зобов'язаннями лютого місяця 2022 року за період з 06.02.2022 по 30.09.2024 та 40006,45 грн за зобов'язаннями березня місяця 2022 року за період з 06.03.2022 по 30.09.2024), штраф у загальній сумі 14811,97 грн (7079,73 грн за зобов'язаннями лютого місяця 2022 року та 7732,24 грн за зобов'язаннями березня місяця 2022 року) і пеня у загальній сумі 9831,59 грн (4298,27 грн за зобов'язаннями лютого місяця 2022 року за період з 06.02.2022 по 06.08.2022 та 5533,32 грн за зобов'язаннями березня місяця 2022 року за період з 06.03.2022 по 06.09.2022).
При цьому апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача 3% річних у загальній сумі 4793,60 грн, адже, як зазначалося вище, умовами пункту 5.2 договору №01022022-БЦ-18 від 01.02.2022 сторони передбачили інший процент річних, а саме: 50%, які також заявлені до стягнення в межах цієї справи, у зв'язку з чим правові підстави для додаткового стягнення 3% річних відсутні. Враховуючи, що саме 50% річних заявлені позивачем до стягнення та підлягають застосуванню як погоджений сторонами розмір відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, одночасне додаткове стягнення 3% річних призвело б до подвійного застосування одного й того самого виду компенсаційної відповідальності, що суперечить правовій природі процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, та фактично означало б повторне нарахування процентів за один і той самий період прострочення. За таких обставин, одночасне стягнення як 50% річних, так і 3% річних за один і той самий період прострочення є юридично недопустимим.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, судове рішення повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2026 у справі №916/4670/24 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з адвоката Русевої Ольги Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" 1629,77 грн основного боргу, 1862,90 грн інфляційних втрат, 1753,44 грн 50% річних, 407,43 грн штрафу та 51118,92 грн пені з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи у суді першої інстанції, та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу адвоката Русевої Ольги Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2026 у справі №916/4670/24 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з адвоката Русевої Ольги Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" 1629,77 грн основного боргу, 1862,90 грн інфляційних втрат, 1753,44 грн 50% річних, 407,43 грн штрафу та 51118,92 грн пені скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" до адвоката Русевої Ольги Миколаївни задовольнити частково.
Стягнути з адвоката Русевої Ольги Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" 59247,86 грн основного боргу, 77723,03 грн 50% річних, 21694,17 грн інфляційних втрат, 14811,97 грн штрафу, 9831,59 грн пені, 2747,37 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 9000 грн витрат на правову допомогу.
У задоволенні решти позову відмовити".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" на користь адвоката Русевої Ольги Миколаївни 1373,69 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.05.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук