Дата документу 11.05.2026
Справа № 501/1616/25
2/501/167/26
11 травня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Петрюченко М.І.
за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеського району Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідачів:
1 ОСОБА_2
2 ОСОБА_3
предмет та підстави позову: про встановлення факту проживання сумісного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному майні
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_4
представник відповідачів - Волкогонов О.К.
ухвалив рішення про наступне та
І. Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.
ОСОБА_1 14.04.2025 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання сумісного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному майні, згідно якого просить суд:
- встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_5 , як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 24.03.2016 по 10.10.2019;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири загальною площею 72,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 15.03.2016 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.
Натомість, після розірвання шлюбу у 2016 році ОСОБА_1 та ОСОБА_1 продовжували проживати разом однією сім'єю, перебуваючи в сімейних стосунках (без реєстрації шлюбу), вести спільне господарство, проживаючи разом.
Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 18.09.2014 та НОМЕР_2 від 10.09.2019 у подружжя є спільні діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Подружжя 11.10.2019 знову уклало шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №497.
Позивачка стверджує, що перебувала з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 06.08.2014 по 24.03.2016 та з 11.10.2019, а також у період з 24.03.2016 до моменту укладення шлюбу вдруге проживали як одна сім'я та вели спільне господарство.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №110605528 від 15.01.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 .
Позивачка вказує, що протягом 2016-2019 років вона користувалась спільною квартирою та зареєстрована у ній з 06.12.2018. Також, вона вживала заходи щодо влаштування побуту сім'ї, приймала фінансову участь та здійснювала вклад у ремонт та облаштування квартири.
Згідно відповіді завідувача Ренійської державної нотаріальної контори Одеської області від 12.02.2025 №198/02-14 на заяву позивачки повідомлено, що задля розподілу майна в інших частках необхідно звернутись до суду.
На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Представник відповідачів надав до суду відзив на позов (а.с.62-65), просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці; сам по собі факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках, який підтверджений народженням дітей, не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначений період однією сім'єю, а придбане одне з них майно є спільною сумісною власністю; факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу; позивач не працювала, не отримувала дохід та факт придбання певних товарів та робіт не свідчать про те, що ці витрати були інвестицією в нерухоме майно, або вона набула частку в цьому майні, тощо.
Представник позивача 11.07.2025 надав до суду відповідь на відзив (а.с.166-178), просить суд задовольнити позов.
Представник відповідачів 21.07.2025 надав до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с.190-196), просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 14.04.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.43).
Ухвалою судді від 18.04.2025 відкрито провадження у справі (а.с.46-47).
Ухвалами суду від 12.09.2025 прийнято відзив представника відповідачів - адвоката Волкогонова О.К. на позовну заяву (а.с.213-214), закрито підготовче судове провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.215).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносини.
Судом встановлено, що згідно актового запису про шлюб від 04.04.2025 рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 15.03.2016 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано (а.с.16).
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 11.10.2019 уклали шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №497 (а.с.17).
Згідно витягів з реєстру територіальної громади:
- від 19.07.2024 вбачається, що 06.12.2018 місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18);
- від 09.08.2024 вбачається, що 07.08.2024 місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.19);
- від 14.08.2024 вбачається, що 06.12.2018 місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №110605528 від 15.01.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 .
Відповідно до копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 18.09.2014 та НОМЕР_2 від 10.09.2019 у подружжя є спільні діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.21-22).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 06.01.2024, актовий запис №97 (а.с.24-25).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №110605528 від 15.01.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с.35).
Згідно відповіді завідувача Ренійської державної нотаріальної контори Одеської області від 12.02.2025 №198/02-14 на заяву позивачки повідомлено, що задля розподілу майна в інших частках необхідно звернутись до суду (а.с.36).
Позивачка протягом 2016-2019 років позивачка користувалась спільною квартирою, вживала заходи щодо влаштування побуту сім'ї, приймала фінансову участь та здійснювала вклад у ремонт та облаштування квартири, що підтверджується копіями:
- договору на виготовлення корпусних меблів від 10.09.2018, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 із сумою у розмірі 2660 доларів США;
- листом магазину «Фантазія» від 30.05.2018 щодо установки дверей на суму 73 510 грн.;
- листом магазину «Фантазія» від 02.07.2018 щодо установки підвіконь на суму 2694 грн. в якому замовником вказана ОСОБА_1 ;
- листом магазину «Фантазія» від 06.07.2018 щодо обладнання дверей на суму 22476 грн.;
- актом приймання виконаних робіт №5515717 від 29.08.2018 до Договору №394046 від 28.08.2017 про надання телекомунікаційних послуг, згідно якого абонентом, що приймав замовлення вказано ОСОБА_1 ;
- реєстраційною карткою абонента у телекомунікаційній компанії «Tenet» із зазначенням особового рахунку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно нотаріальної засвідченої заяви свідка ОСОБА_9 від 23.03.2006, який обізнаний про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиві покази вбачається, що він є близьким другом ОСОБА_1 та був близьким другом ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . свідок підтверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю з мосменту укладення їх першого шлюбу з 06.08.2014 і фактично до моменту смерті ОСОБА_5 . Незважаючи, що повторно шлюб між ними було офіційно зареєстровано лише у 2019 році, у період з 2016 по 2019 роки вони продовжували проживати однією сім'єю, вели спільний побут та спільне господарство. ОСОБА_5 піклувався про ОСОБА_1 та їхнього першого сина, займався його вихованням і матеріальним забезпеченням, а також підтримував ОСОБА_10 під час її вагітності другою дитиною. Свідкові відомо, що протягом усього періоду їх спільного проживання ОСОБА_1 брала активну участь у веденні сімейного побуту, а також здійснювала фінансовий вклад у сім'ю, брала участь у ремонті та облаштуванні квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , тощо.
ІV. Оцінка Суду.
Предметом позову у справі, що переглядається, є встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у майні.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 359/8093/20, провадження № 61-9484св23).
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, необхідно віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою у разі відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
Згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).
Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
У даній справі судом встановлено, що згідно актового запису про шлюб від 04.04.2025 рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 15.03.2016 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано (а.с.16).
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 11.10.2019 уклало шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №497 (а.с.17).
Згідно витягів з реєстру територіальної громади:
- від 19.07.2024 вбачається, що 06.12.2018 місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18);
- від 09.08.2024 вбачається, що 07.08.2024 місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.19);
- від 14.08.2024 вбачається, що 06.12.2018 місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №110605528 від 15.01.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 .
Відповідно до копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 18.09.2014 та НОМЕР_2 від 10.09.2019 у подружжя є спільні діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.21-22).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 06.01.2024, актовий запис №97 (а.с.24-25).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №110605528 від 15.01.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с.35).
Згідно відповіді завідувача Ренійської державної нотаріальної контори Одеської області від 12.02.2025 №198/02-14 на заяву позивачки повідомлено, що задля розподілу майна в інших частках необхідно звернутись до суду (а.с.36).
Позивачка протягом 2016-2019 років позивачка користувалась спільною квартирою, вживала заходи щодо влаштування побуту сім'ї, приймала фінансову участь та здійснювала вклад у ремонт та облаштування квартири, що підтверджується копіями:
- договору на виготовлення корпусних меблів від 10.09.2018, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 із сумою у розмірі 2660 доларів США;
- листом магазину «Фантазія» від 30.05.2018 щодо установки дверей на суму 73 510 грн.;
- листом магазину «Фантазія» від 02.07.2018 щодо установки підвіконь на суму 2694 грн. в якому замовником вказана ОСОБА_1 ;
- листом магазину «Фантазія» від 06.07.2018 щодо обладнання дверей на суму 22476 грн.;
- актом приймання виконаних робіт №5515717 від 29.08.2018 до Договору №394046 від 28.08.2017 про надання телекомунікаційних послуг, згідно якого абонентом, що приймав замовлення вказано ОСОБА_1 ;
- реєстраційною карткою абонента у телекомунікаційній компанії «Tenet» із зазначенням особового рахунку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно нотаріальної засвідченої заяви свідка ОСОБА_9 від 23.03.2006, який обізнаний про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиві покази вбачається, що він є близьким другом ОСОБА_1 та був близьким другом ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . свідок підтверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю з моменту укладення їх першого шлюбу з 06.08.2014 і фактично до моменту смерті ОСОБА_5 . Незважаючи, що повторно шлюб між ними було офіційно зареєстровано лише у 2019 році, у період з 2016 по 2019 роки вони продовжували проживати однією сім'єю, вели спільний побут та спільне господарство. ОСОБА_5 піклувався про ОСОБА_1 та їхнього першого сина, займався його вихованням і матеріальним забезпеченням, а також підтримував ОСОБА_10 під час її вагітності другою дитиною. Свідкові відомо, що протягом усього періоду їх спільного проживання ОСОБА_1 брала активну участь у веденні сімейного побуту, а також здійснювала фінансовий вклад у смію, брала участь у ремонті та облаштуванні квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , тощо.
Суд визнає покази свідка достовірними і приймає їх в якості доказів, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Дані про його заінтересованість в результаті розгляду справи - відсутні, його покази об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в період з 24.03.2016 по 10.10.2019 спільно проживали однією сім'єю, мали спільний побут, взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, тому суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимог в цій частині.
Щодо вимоги позову в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на частину квартири загальною площею 72,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд керується наступним.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні норми є у статті 368 ЦК України.
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (спільного проживання).
Суд зауважує, що для позовів про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, належним способом захисту є вимоги про визнання права власності на частку у майні.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2023 року у справі № 537/5352/21, провадження № 61-5234св23.
Оскільки спірне майно набуте ОСОБА_5 під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_11 , воно належить їм на праві спільної сумісної власності.
Презумпцію спільності права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на вказане рухоме та нерухоме майно, яке набуте ними за час спільного проживання, відповідачі належними та допустимими доказами не спростували.
Тому позов в частині визнання права власності на частку у майні підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Також, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені та документально підтверджені вимоги позивача про стягнення судового збору.
За подачу позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 12771,83 грн, тому з урахуванням задоволених позовних вимог з відповідачів солідарно долі кожного на користь позивача підлягають стягненню понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 12771,83 грн.
Керуючись ст.ст.1220, 1222, 1269, 1270, 1272 ЦК України, ст.ст.10, 12, 89, 265, 280, 354 ЦПК України, Суд
Позов представника ОСОБА_1 - адвоката Врона О.О. до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному майні- задовольнити повністю.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) однією сім'єю з ОСОБА_5 , як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 24.03.2016 по 10.10.2019.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на частину квартири загальною площею 72,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 (РНОКПП невідоме) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) солідарно судовий збір у розмірі 12771,83 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко