12 травня 2026 року м.Суми
Справа №577/272/26
Номер провадження 22-ц/816/1957/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),
суддів - Сізова Д. В. , Щербаченко М. В.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.
у присутності: представника відповідача - Домбровського С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» - адвоката Чешковського Володимира Анатолійовича на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року, ухваленого в м. Конотопі у складі судді Буток Т.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
15 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - АТ «Укрзалізниця»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п'яти середньомісячних заробітків в сумі 97686 грн 60 коп., додаткову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 58611 грн 96 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки в сумі 30990 грн. 00 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, яка станом на день подання позову становить 166824 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював у виробничому підрозділі Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 33 роки 2 місяці 29 днів, звідки звільнився 24 жовтня 2024 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України.
Роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 116 КЗпП України, оскільки з позивачем не проведено остаточного розрахунку в день звільнення, зокрема не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти, зокрема, одноразова матеріальна допомога в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, додаткова матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю, матеріальна допомога на оздоровлення за 2022, 2023 роки.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача наведені грошові кошти.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем ст. 116 КЗпП України, просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України - з 11 листопада 2024 року по 15 січня 2026 року (180 днів), у зв'язку з невиплатою наведених сум.
Позивач також посилався на те, що раніше, 09 червня 2025 року, він вже звертався до суду з аналогічним позовом, однак рішенням суду від 27 серпня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Разом з тим, після ухвалення 11 грудня 2025 року рішення Конституційного Суду України, яким визнано неконституційним положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо тримісячного строку звернення до суду про стягнення належних працівникові виплат, позивач вважав, що у нього виникли підстави для повторного звернення до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 97686 грн 60 коп. невиплаченої одноразової матеріальної допомоги, 58611 грн. 96 коп. невиплаченої додаткової матеріальної допомоги, 14886 грн 00 коп. невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 16104 грн 00 коп. невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, 119557 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1331 грн 20 коп. судового збору, загалом 308176 грн 96 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави 1737 грн 26 коп. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову та не врахував норми трудового законодавства і особливості правового регулювання трудових відносин у період воєнного стану.
Зазначає, що при звільненні працівника за власним бажанням остаточний розрахунок включає заробітну плату за фактично відпрацьований час, компенсацію за всі невикористані дні відпустки та інші виплати, передбачені законодавством. Водночас інші виплати можуть встановлюватися підприємством у колективному договорі відповідно до ч. 2 ст. 97, ст. 10, ч. 2 ст. 13 КЗпП України.
Виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію та на оздоровлення була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а була зумовлена обставинами непереборної сили, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Апелянт вказує, що у зв'язку з введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та прийняттям Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, трудові відносини регулюються з урахуванням установлених цим законом особливостей.
На підставі вказаного з березня 2022 року АТ «Укрзалізниця» призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Таким чином додаткові виплати, передбачені Колективним договором ДТГО «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, пролонгована на 2006-2025 роки (далі - Колективний договір) були призупинені відповідно до засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року.
Зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу № Ц-54/90) було частково відновлено виплату окремих виплат, передбачених колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплата якої здійснюється у хронологічній послідовності відповідно до часу виникнення зобов'язання.
На підставі цього рішення 05 вересня 2023 року та 06 грудня 2023 року директором з управління персоналом та соціальної політики АТ «Укрзалізниця» затверджено графіки виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, згідно яких працівникам, які вперше звільнилися з роботи у зв'язку з виходом на пенсію в березні 2022 року відповідні виплати провести у грудні 2023 року і т.д.
Аналогічне рішення було прийнято й щодо тих працівників, що звільнилися в 2023 році - рішення правління АТ «Укрзалізниця» 17 липня 2023 року (витяг з протоколу № Ц-85/44 від 17 липня 2023 року) та тих, що звільнилися в 2024 році - рішення правління АТ «Укрзалізниця» 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/62 від 14 жовтня 2024 року), відповідно до якого нарахування і виплата зазначеної допомоги здійснюватиметься в хронологічній послідовності згідно з затвердженими графіками, починаючи з листопада 2024 року.
На виконання протокольного рішення № Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв'язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті вчергове зупинено.
Звертає увагу суду на тимчасовість зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, яка полягає в тому, що у працівників АТ «Укрзалізниця» зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму військового стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця».
Апелянт також посилається на те, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 серпня 2025 року у справі № 577/3317/25, яке набрало законної сили, вже відмовлено у задоволенні аналогічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та відсутністю поважних причин його поновлення, у зв'язку з чим повторний розгляд спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є недопустимим.
Крім того, суд першої інстанції не врахував пропуск позивачем строку звернення до суду. Зазначає, що матеріалами справи встановлено, що позивач був обізнаний про невиплату матеріальної допомоги у день звільнення, оскільки це прямо зазначено в наказі про звільнення, копію якого він отримав 11 листопада 2024 року, що підтверджується його підписом. Відтак тримісячний строк, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, сплив 11 лютого 2025 року, тоді як із позовом позивач звернувся лише 15 січня 2026 року. Клопотання про поновлення строку та докази поважності причин його пропуску позивачем не подані.
Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач повідомлений про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява про проведення розгляду справи без його участі, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом (розпорядженням) № 88/ОС від 24 жовтня 2024 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 11 листопада 2024 року звільнено за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП.
Вказаним наказом постановлено виплатити йому після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразової матеріальної допомоги у розмірі п'яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 р.р., р.8 п.8.7 колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки зі змінами та доповненнями.
Виплатити шість прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 рік, за 2023 рік, передбачені п.3.9 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 15).
Між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Північно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2006-2010 роки, пролонгованого на 2011-2025 роки укладено колективний договір, в якому закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 10, 11).
Пунктом 8.8 Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків.
Крім того, цим пунктом передбачено, що у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі від 30 до 35 років - в розмірі 3 середньомісячних заробітків (а.с. 12).
Згідно копії витягу з колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2006 - 2010 роки, пролонгованого на 2011-2025 роки, локомотивне депо Конотоп Південно-Західної залізниці зобов'язані надавати працівникам депо один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви. Надавати працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви (а.с. 14).
Згідно копії повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 11 листопада 2024 року наданою виробничим підрозділом «Локомотивне депо Конотоп» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 18 559 грн 36 коп. та разові виплати в розмірі 14 000 грн 00 коп. (а.с. 16).
Згідно довідки про середню заробітну плату за два місяці, за вересень, жовтень 2024 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 16 546 грн 20 коп. (а.с. 17).
З розрахунку оплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року встановлено, що середня зарплата становить 19537 грн 32 коп., вихідна допомога - 156298 грн 52 коп. (а.с. 18).
Відповідно до витягу із протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплати яких були призупинені; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 36).
Згідно витягу із протоколу № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплати яких були призупинені; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з жовтня 2023 року, згідно з графіком погашення (а.с. 38).
Відповідно до витягу із протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 41, 42).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача порушено та відповідачем безпідставно не виплачено на його користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Відхиляючи доводи відповідача про призупинення виплати додаткових виплат на підставі витягу з протоколу правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, суд зазначив, що Закон України № 2136-ІХ набрав чинності 24 березня 2022 року, тоді як відповідне рішення прийнято 14 березня 2022 року, а тому положення цього Закону не можуть застосовуватися з огляду на вимоги ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі.
Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 пункт 1.1.4 зазначеного протокольного рішення у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано.
Суд також встановив, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні відповідні суми матеріальних допомог, які зазначені у наказі про його звільнення від 24 жовтня 2024 року.
Суд першої інстанції також визначив, що з відповідача підлягає стягненню розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 12 листопада 2024 року по 12 травня 2025 року (6 місяців) включно, який становить 119557 грн. 20 коп. (926,80 грн*129 робочих днів), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним.
Суд також встановив, що рішенням Великої Палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України.
В свою чергу, частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній як на час подання цього позову, так і наразі) передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).
Оскільки цей трудовий спір пов'язаний з виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні, в даному випадку трудові відносини між позивачем та відповідачем припинені, тому положення ч.1 ст.233 КЗпП України до звільненого працівника не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ч.2 ст.233 КЗпП України.
З врахуванням вимог частини 2 ст.233 КЗпП України суд першої інстанції зазначив, що строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено, оскільки відповідач не вручив йому письмового повідомлення про нараховані та не виплачені суми при звільненні. У справі, яка переглядається повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 не отримав, а тому, звернувшись до суду із позовом 15 січня 2026 року, позивач не пропустив строк, визначений приписами частини другої статті 233 КЗпП України.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками місцевого суду, викладеними в оскаржуваному рішенні, та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 серпня 2025 року у справі № 577/3317/25, провадження № 2/577/1191/25 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні відмовлено, оскільки позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.
В апеляційній скарзі представник відповідача, крім іншого, зазначає, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 серпня 2025 року у цій же справі вже відмовлено у задоволенні аналогічних позовних вимог з підстав пропуску строку звернення до суду. У зв'язку з наявністю рішення, ухваленого між тими самими сторонами, щодо того самого предмета та з тих самих підстав, представник відповідача вважає повторний розгляд спору недопустимим.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша ст.16 ЦК України).
Водночас повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності.
Відповідно до змісту пунктом 3 частини першої ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, предмет та підстави, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили, та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до частини четвертої ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що «Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі» (пункти 26, 27).
Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, предмет та підстави спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року в справі №522/8873/22, від 18 жовтня 2023 року в справі №404/6883/18 та інших.
Зміни суми вимог, перефразування, розширення викладу позовних вимог не свідчить про зміну предмета та підстав позову.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 серпня 2025 року в справі № 577/3317/25, провадження № 2/577/1191/25 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні відмовлено, оскільки позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску. Рішення набрало законної сили 30 вересня 2025 року.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі №577/272/26 до відповідача АТ «Українська залізниця» позивач ОСОБА_1 подав тотожний позов, тобто повторно пред'явив позов із тим же предметом та з тих же підстав, що розглянутий у справі №577/3317/25 між тими ж сторонами та рішення у якій набрало законної сили.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 серпня 2025 року в справі № 577/3317/25 та зміст оскарженого рішення в цій справі від 24 лютого 2026 року доходить висновку, що сторони, підстави та предмет позову в справі, яка переглядається, є тотожними із сторонами, предметом та підставами позову в справі №577/3317/25, в якій вже ухвалено судове рішення, що набрало законної сили.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, а саме, пункту 3 частини першої ст. 255 ЦПК України, за наявності судового рішення від 27 серпня 2025 року у справі №577/3317/25, яке наразі вступило в законну силу, та яким вирішений спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у цій справі № 577/272/26, ухвалюючи рішення 24 лютого 2026 року, помилково вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав повторно, хоча слід було закрити провадження у справі.
Позивачем в позовній заяві вказано про те, що ним подавалась позовна заява про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, але рішенням суду від 27 серпня 2025 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду встановлених ст. 233 КЗпП України. Проте позивач вважав можливим повторне звернення до суду з аналогічними вимогами, посилаючись на те, що у зв'язку з істотними змінами в законодавстві внаслідок постановлення 11 грудня 2025 року рішення Конституційного Суду України у справі №1-7/2024(337/24), у позивача з'явилася можливість знову звернутися для захисту своїх прав.
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Трудові відносини позивача з відповідачем припинені 11 листопада 2024 року, а тому відсутні підстави вважати, що позивач має необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних при звільненні виплат.
Отже зазначене рішення Конституційного Суду України стосується осіб, які перебувають у трудових правовідносинах та реалізують право на оплату праці як працівники. Натомість у даному випадку позивач на момент звернення до суду був звільнений, а спір виник щодо виплат при звільненні, у зв'язку з чим наведені положення рішення Конституційного Суду України на спірні правовідносини не поширюються.
До того ж слід зазначити, що за правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII.
Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Велика Палата Верховного Суду також висловлювалася щодо застосування статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» (постанови від 18 листопада 2020 року № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23 (провадження № 11-37заі24)), зазначивши про пряму (перспективну) дію рішень Конституційного Суду України.
Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, що виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Рішення Конституційного Суду України за загальним правилом не мають ретроактивної (зворотної) дії. Вказане рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за № 1-7/2024(337/24) не скасовує того факту, що протягом всього 2024 року та більшої частини 2025 року позивач був зобов'язаний дотримуватися встановлених ст. 233 КЗпП України строків.
Відповідно до змісту частини першої ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст.255 цього Кодексу.
Ураховуючи те, що набрало законної сили рішення суду від 27 серпня 2025 року у справі № 577/3317/25, ухвалене щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі від 24 лютого 2026 року та закриття провадження на підставі пункту 3 частини першої ст. 255 ЦПК України та частини першої ст.377 ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За вимогами ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 141,255,259,268,367-368,374,377,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» - адвоката Чешковського Володимира Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрити.
Компенсувати АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 4623 грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 12 травня 2026 року.
Головуючий - А. П. Сидоренко
Судді: Д. В. Сізов
М. В. Щербаченко