11 травня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/3036/26
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 відповідно до пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини), у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 .
В обгрунтування поданої заяви зазначено, що позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 20.01.2026, що являється учбовим комбінатом. З метою здійснення постійного догляду за своїм батьком, позивач 12.02.2026 звернувся із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак, відповідач листом № 812/7911 від 24.02.2026 відмовив у задоволенні рапорту, у зв'язку із відсутністю правових підстав для звільнення з військової служби. Позивач вважає протиправною відмову відповідача від 24.02.2026 у звільненні його з військової служби та такою, що суперечить нормам чинного законодавства.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому не погоджувався із поданим позовом та просив відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначив, що позивачем до поданого рапорту про звільнення не було доданого жодного медичного документу, що міг би підтвердити потребу у постійному сторонньому догляді батька, також не було долучено акту ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою встановлення інших осіб першого та другого ступеню споріднення. Щодо стягнення судових витрат то відповідач вважає їх необгрунтованими та неспівмірними.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідача поданий позивачем рапорт з доданими до нього документами, рішення, прийнятого за наслідками його розгляду та документи (відомості), які стали підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби.
30.04.2026 (згідно вхідного штампу суду) від представника позивача за допомогою системи «Електронний суд» надійшла заява про стягнення судових витрат із відповідача та долучено до них підтверджуючі документи.
05.05.2026 (згідно вхідного штампу суду) від представника відповідача за допомогою системи «Електронний суд» надійшли заперечення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 02.02.2026 № 708.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 встановлено, що батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки Данинського старостинського округу Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області № 6-6 від 26.01.2026 встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .
Згідно довідки серії МСЕ-ЧНВ № 412023 ОСОБА_3 (мати позивача) є особою з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність з дитинства.
Відповідно до довідки серії 12ААГ № 464359, ОСОБА_2 встановлено І групу інвалідності з 08.07.2020, безстроково, висновок про умови та характер праці: потребує постійного стороннього догляду.
Згідно рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 22.08.2025 ОСОБА_1 надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 .
12.02.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». До рапорту надав наступні документи: довідка Данинського старостинського округу № 6-6 від 26.01.2026; копія паспорта ОСОБА_1 ; копіяч витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_1 ; копія паспорта ОСОБА_3 ; копія витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_3 ; копія довідки медико-соціальної експертної комісії серії МСЕ-ЧНВ № 412023; копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ; копія паспорта ОСОБА_2 ; копія витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_2 ; Копія довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 464359; копія рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичними особами, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Листом від 24.02.2026 № 812/7911 відповідач відмовив у задоволенні рапорту, у зв'язку із відсутністю правових підстав для звільнення з військової служби. Так у листі заначено, що до рапорту не додано документи, які підтверджують відсутність у громадянина ОСОБА_2 (батько) інших членів сім'ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення або у разі наявності таких осіб, документи, які підтверджують потребу таких осіб у постійному догляді, відповідно до пункту 26 додатку 19 Інструкції.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2).
За нормами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Приписами частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що початком проходження військової служби вважається: 1)день відправлення у навчальну частину (центр) з ІНФОРМАЦІЯ_2 (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2 або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, для громадян України, які добровільно прибули до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2 або Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, обов'язковою умовою для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості або якщо такі члени сім'ї самі потребують необхідного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_2, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в тому числі, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення (пункт 225 Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем в ході судового розгляду, позивачем подано рапорт.
Згідно з встановленими у справі обставинами, позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення його з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 464359 є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду.
Водночас, відповідач обґрунтовує відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби тим, що в поданих документах наявна інформація про іншого родича I ступеня споріднення, не доведено відсутність інших осіб II ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ним.
Досліджуючи зміст документів, які наявні в матеріалах справи і які були подані позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби, суд встановив, що для підтвердження обставин відсутності у ОСОБА_2 (батька позивача), який є особою з інвалідністю І групи, інших, окрім позивача - сина ОСОБА_1 , членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ним постійний догляд надано: довідка Данинського старостинського округу № 6-6 від 26.01.2026; копія паспорта ОСОБА_1 ; копіяч витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_1 ; копія паспорта ОСОБА_3 ; копія витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_3 ; копія довідки медико-соціальної експертної комісії серії МСЕ-ЧНВ № 412023; копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ; копія паспорта ОСОБА_2 ; копія витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_2 ; Копія довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 464359; копія рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичними особами, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Також, щодо наявної інформації про іншого родива I ступеня споріднення, не доведено відсутність інших осіб II ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ним, суд зазначає таке.
Пунктом 14.1.263. Податкового кодексу України передбачено, що до першої ступеня споріднення особи відносяться її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Так, відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_5 .
Згідно довідки серії МСЕ-ЧНВ № 412023 ОСОБА_3 (мати позивача) є особою з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність з дитинства.
Згідно висновку Верховного Суду у постанові від 27.02.2025, справа № 380/16966/24, зазначено, що поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини.
Отже, дружина ОСОБА_2 не може здійснювати догляд за ним через стан здоров'я та похилий вік.
Однією з фундаментальних функцій батьківства є утримання та догляд за дітьми. Україна, подібно до багатьох інших країн, має законодавство, яке встановлює обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Стаття 51 Конституції України визначає, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Отже, як наслідок у батька позивача відсутні інші особи I та ІІ ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ним, оскільки є такими, що мають статус особи з інвалідністю.
Суд зазначає, що умову звільнення військовослужбовців з військової служби, яка викладена в абзаці 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII - "за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення", слід тлумачити не лише як їх фізичну відсутність, але й як об'єктивну неможливість виконання такими членами сім'ї першого чи другого ступеня споріднення обов'язків по здійсненню постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, з будь-яких інших об'єктивно існуючих причин.
Здійснюючи аналіз наведеної норми Закону №2232-XII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 справа №380/16966/24 виснував, що "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.
Застосовуючи подібний підхід до аналізу положень абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, на підставі яких подано рапорт позивачем, дослідивши додані до нього документи, суд приходить до переконання, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю I групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд. Відтак, відмова у звільненні позивача з військової служби є протиправною.
Доводи відповідача, що наявна інформація про іншого родича I ступеня споріднення, не доведено відсутність інших осіб II ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача суд вважає необґрунтованими, оскільки попри обов'язок, на який посилається відповідач, у даному спірному випадку є обставини, які унеможливлюють здійснення такого догляду, що підтверджено позивачем доданими до рапорту документами.
Суд зазначає, що у змісті позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправною відмову щодо звільнення з військової служби за пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зважаючи на повноваження суду, закріплені у статті 245 КАС України, суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню саме шляхом визнання протиправною відмову відповідача щодо звільнення позивача з військової служби за пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , як інвалідом 1 групи, який потребує постійного догляду.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про зобов'язання відповідача звільнити з військової служби військовослужбовця позивача відповідно до пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини), у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями частини 4 статті 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Виходячи із обставин цієї справи судом зроблено висновок про протиправну відмову відповідача щодо звільнення позивача з військової служби за пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , як інвалідом 1 групи, який потребує постійного догляду. А тому, беручи до уваги те, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до повноважень відповідача і в межах судового розгляду суд не може пересвідчитись у виконанні як заявником так і відповідачем усіх визначених законом умов, необхідних для прийняття такого рішення, на переконання суду належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача та додані до нього документи про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги серії СВ № 1130899 від 18.03.2026; акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 01.05.2025 додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 01.05.2025; додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 01.02.2026; договір про надання правової допомоги від 01.02.2026 укладеного між адвокатом Серкіним Костянтином Юрійовичем та ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред'явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Водночас, суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).
З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на те, що предметом даного спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 4000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1331,20 грн.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн та судовий збір у розмірі 665,60 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військову частину НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , як інвалідом 1 групи, який потребує постійного догляду.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 з доданими до нього документами про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Повний текст рішення виготовлено 11 травня 2026 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА