ЄУН: 336/9296/25
Провадження №: 2/336/548/2026
12.05.26
іменем України
12 травня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/9296/25 (провадження № 2/336/548/2026) за позовною заявою Запорізької митниці до ОСОБА_1
про стягнення матеріальної шкоди, -
за участю:
представника позивача - Ничипорук О.М.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Вельможка О.О.
встановив:
24 вересня 2025 року представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди. Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 320601,85 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 з 28.11.2023 призначено на посаду державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці, шляхом укладення контракту про проходження державної служби відповідно до наказу Запорізької митниці від 27.11.2023 № 379-о «Про призначення на посаду ОСОБА_1 ». Між Митницею та ОСОБА_1 укладено Договір від 28.11.2023 про повну матеріальну відповідальність.
Наказом Запорізької митниці від 31.01.2024 № 5-АГ «Про організацію роботи службових транспортних засобів» (чинного на час дорожньо-транспортної пригоди визначено перелік матеріально-відповідальних осіб, за якими закріплюються службові транспортні засоби та які несуть за них повну матеріальну відповідальність).
За відповідачем згідно з даним наказом митниці від 31.01.2024 №5-АГ закріплено службовий транспортний засіб марки Ореl модель Соrsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер кузова НОМЕР_2 , що обліковано за інвентарним номером 1015100049.
Зазначений транспортний засіб отримано Державною митною службою України (далі - Держмитслужба), як гуманітарна допомога, зареєстровано 26.10.2023 в регіональному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ на тимчасовий реєстраційний облік (тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_3 ) та передано в користування Запорізькій митниці згідно з наказом Держмитслужби від 29.09.2023 № 153-АГ «Про розподіл транспортних засобів», повідомленням (авізо) від 16.10.2023 № 107-108 й актом приймання-передачі основних засобів від 20.10.2023 № 22/16/164. Даний транспортний засіб перебуває на балансі Запорізької митниці.
12 червня 2024 року на перехресті пр. Соборного, буд. 148 та вул. Української в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen Polo з номерним знаком НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 та службового транспортного засобу Запорізької митниці Ореl Соrsa-E з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Внаслідок ДТП службовий транспортний засіб Ореl Соrsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_5 , зазнав значних механічних пошкоджень.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 27.09.2024 залишено без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024, якою провадження у справі № 331/3999/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, через відсутність в її діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15.08.2025 залишено без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2025, якою провадження у справі № 331/7188/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 38 КУпАП.
Встановлені обставини ДТП не потребують доказуванню.
Моторне (транспортне) страхове бюро України в рамках консультативної інформації листом від 03.06.2025 № 4-03/14014 повідомило митницю, що виникнення цивільно-правової відповідальності при заподіянні шкоди у недоговірних відносинах регламентується главою 82 (ст.ст. 1166-1208) Цивільного кодексу України. З огляду на висновки, зазначені в постановах Верховного Суду, постанова у справі про адміністративне правопорушення є преюдиційним фактом. Така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Відповідальним за ДТП є лише водій ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 32.2 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на день виникнення страхового випадку), страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив ДТП.
Внаслідок порушення покладених на нього обов'язків відповідач заподіяв митниці матеріальну шкоду у сумі 320601,85 грн., що визначена висновком судового експерта від 20.06.2025 № 4326 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику (колісний транспортний засіб) Ореl Соrsa-E з номерним знаком НОМЕР_1 в результаті ДТП.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
21 жовтня 2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погодився з позовними вимогами та просив відмовити. Відповідач вказує, що він не є особою на яку може бути покладена повна матеріальна відповідальність та посилається на норми КЗпП України щодо відшкодування матеріальної шкоди.
14 листопада 2025 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якій не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити позовні вимоги.
19 березня 2026 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 160000,00 грн., оскільки позивачем здійснено ремонт транспортного засобу вартість якого склала 160000,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідач та його представник не погодилися з позовними вимоги з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши усні пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.11.2023 призначений на посаду державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці, шляхом укладення контракту про проходження державної служби відповідно до наказу Запорізької митниці від 27.11.2023 № 379-о «Про призначення на посаду Тишка Володимира» (а.пр. 10, 161-162 т.1).
28 листопада 2023 року між Запорізькою Митницею та ОСОБА_1 укладено Договір про повну матеріальну відповідальність (а.пр. 12, 165 т. 1).
Наказом Запорізької митниці від 31.01.2024 № 5-АГ «Про організацію роботи службових транспортних засобів» (чинного на час дорожньо-транспортної пригоди визначено перелік матеріально-відповідальних осіб, за якими закріплюються службові транспортні засоби та які несуть за них повну матеріальну відповідальність) (а.пр. 18-20, 174-176 т. 1).
За відповідачем згідно з даним наказом митниці від 31.01.2024 №5-АГ закріплено службовий транспортний засіб марки Ореl модель Соrsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер кузова НОМЕР_2 , що обліковано за інвентарним номером 1015100049.
Зазначений транспортний засіб отримано Державною митною службою України (далі - Держмитслужба), як гуманітарна допомога, зареєстровано 26.10.2023 в регіональному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ на тимчасовий реєстраційний облік (тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_3 ) та передано в користування Запорізькій митниці згідно з наказом Держмитслужби від 29.09.2023 № 153-АГ «Про розподіл транспортних засобів», повідомленням (авізо) від 16.10.2023 № 107-108 й актом приймання-передачі основних засобів від 20.10.2023 № 22/16/164. Даний транспортний засіб перебуває на балансі Запорізької митниці (а.пр. 13-16, 166-172 т. 1).
12 червня 2024 року на перехресті пр. Соборного, буд. 148 та вул. Української в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen Polo з номерним знаком НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 та службового транспортного засобу Запорізької митниці Ореl Соrsa-E з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Внаслідок ДТП службовий транспортний засіб Ореl Соrsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_5 , зазнав значних механічних пошкоджень.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 27.09.2024 залишено без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024, якою провадження у справі № 331/3999/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, через відсутність в її діях події і складу адміністративного правопорушення (а.пр. 34 зворотна сторінка -40, 197-202 т. 1).
Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024 у справі №331/3999/24, яка набрала законної сили, встановлено, що водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_6 , здійснювала поворот ліворуч із крайньої лівої смуги руху проїзної частини пр. Соборного в напрямку вул. Української на дозволений для неї зелений сигнал світлофора із додатковою секцією у вигляді стрілки саме в той момент, коли водій автомобіля Opel Corsa, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 здійснював рух в крайній лівій смузі руху проїзної частини пр. Соборного в напрямку пл. Пушкіна (Вернадського) в порушення вимог ПДР України (правил дорожнього руху) на заборонний для нього червоний сигнал світлофору, внаслідок чого на перехресті пр. Соборного та вул. Української відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 27.09.2024 у справі №331/3999/24, яка набрала законної сили, встановлено, що відповідно до абз.3 п.п.б п.8.7.3. ПДР України, водій ОСОБА_2 мала перевагу в русі перед усіма іншими транспортними засобами, яким у цей час було дозволено рух. Крім того, відповідно до п. 16.5 ПДР України, у разі завершення водієм ОСОБА_2 маневру повороту ліворуч, водій ОСОБА_1 повинен був дати можливість завершити поворот водієві ОСОБА_2 .
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15.08.2025 залишено без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2025, якою провадження у справі № 331/7188/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 38 КУпАП (а.пр.40 зворотна сторінка - 42, 203-205 т. 1).
Щодо скоєння ДТП державним інспектором відділу адміністративно-господарської діяльності митниці Тишком В.П. проведено внутрішню перевірку відповідно до наказу Запорізької митниці від 16.07.2025 № 144 «Про проведення фактичної перевірки».
За результатами фактичної перевірки складено Акт від 27.08.2025 № 7.20-4/7.20/4721. Комісія дійшла висновків про порушення відповідачем пункту 3.20 Порядку використання службових транспортних засобів загального, спеціального (спеціалізованого) призначення, затвердженого наказом Держмитслужби від 07.10.2020 № 440 та посадової інструкції державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності, затвердженої начальником Запорізької митниці від 01.11.2023, оскільки ДТП сталася з його вини, так як він проїхав на заборонений для нього червоний сигнал світлофора та не надав можливість завершити поворот водієві іншого транспортного засобу, чим були порушені вимоги абз.3 п.п. б п.8.7.3. та п.16.5 Правил дорожнього руху.
Внаслідок порушення покладених на нього обов'язків заподіяв митниці матеріальну шкоду у сумі 320 601,85 грн., що визначена висновком судового експерта від 20.06.2025 № 4326 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ (колісний транспортний засіб) Opel Corsa реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті ДТП.
Оскільки митницею здійснено ремонт транспортного засобу марки Ореl Соrsa-E з номерним знаком НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер кузова НОМЕР_2 , на підставі Договору про закупівлю від 28.10.2025 № 48-25 та сплачено за ремонт даного транспортного засобу кошти у сумі 160000,00 грн. згідно з рахунком-фактурою від 19.12.2025 №48-25/12.25, актом виконаних робіт від 19.12.2025 № 48-25/12.25, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.12.2025 № 669, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 160000,00 грн. (а.пр. 19, 22-30 т. 2).
Позивач вважав, що, оскільки відповідач несе повну матеріальну відповідальність за зберігання та цілісність ввірених йому матеріальних цінностей, то він має право вимагати відшкодування за рахунок відповідача завданих збитків у межах фактичних витрат, пов'язаних з ремонтом транспортного засобу.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77 ЦПК України).
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Судом встановлено, що спірні правовідносини стосуються відшкодування відповідачем матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП у розмірі 160000,00 грн.
У преамбулі до КЗпП України вказано, що Кодекс визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Згідно зі ст. 1 КЗпП України Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Положеннями ч.ч. 1, 4 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Дія цього Кодексу та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, визначені Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».
Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
Приписами статті 134 КЗпП України визначено випадки у яких працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Так, статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.
Звертаючись до суду із позовом, позивач свої вимоги, у тому числі, обґрунтовував наявністю укладеного між сторонами договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність послався на п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.
Оцінюючи вказаний договір, суд дійшов до висновку про його нікчемність, оскільки він суперечить вимогам законодавства з огляду на таке.
Приписами статті 135-1 КЗпП визначено, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та 1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є Постанова Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці та соціальним питанням від 28 грудня 1977 року N 447/24 «Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність».
Згідно із листом Мінекономіки від 26.04.2024 № 4706-05/30662-09 Перелік № 447/24 на даний час є чинним.
Як роз'яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року N 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1статті 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КзпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
Також у правовому висновку, викладеному у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі N 686/12599/17, зазначається, що під час розгляду справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з роботодавцем, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суди повинні перевірити, чи належить відповідач до працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі № 947/39286/23.
Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій форму тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним.
Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.
Отже, договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у тільки з працівниками визначених категорій.
Згідно з переліком посад і робіт, затверджених постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року N 447/24, посада, яку обіймає ОСОБА_1 , як державний інспектор відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці, не відноситься до категорії посад працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Судом не встановлено обставин для притягнення відповідача до відповідальності у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству, внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У правовому висновку Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі №6-16цс12 зазначено, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Отже, договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними.
Таким чином, сам по собі факт укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п.1 ч.1 ст.134 КЗпП.
Законодавством у якості однієї з гарантій трудових прав найманих працівників визначено обмеження їхньої відповідальності за спричинену роботодавцю шкоду (глава ІХ КЗпП України), а тому укладення договорів про повну матеріальну відповідальність на вільний розсуд самого роботодавця і будь-яким працівником суперечитиме таким законодавчим гарантіям.
На підставі досліджених доказів та у відповідності із встановленими фактичними обставинами справи, надаючи оцінку правовій природі та юридичній силі укладеного між сторонами договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, суд вважає, що такий договір не може бути підставою для матеріальної відповідальності ОСОБА_1 , який обіймає посаду державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці, оскільки договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особою, яка не включена до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, а тому такий договір є недійсним.
Що ж стосується посилання позивача на те, що відповідач є державним службовцем, а тому відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про державну службу» зобов'язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 обіймає посаду державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці та є державним службовцем на якого поширюється дія Закону України «Про державну службу», зокрема в частині положень, які регулюють матеріальну відповідальність державних службовців.
Так, відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про державну службу» Державний службовець зобов'язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків.
Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків.
У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини.
Отже, для притягнення державного службовця до матеріальної відповідальності необхідно встановити: - неналежне виконання державним службовцем посадових обов'язків; - факт заподіяння шкоди; - причинний зв'язок між неналежним виконанням посадових обов'язків і заподіяною шкодою; - вину державного службовця.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Для встановлення наявності чи відсутності в діях/бездіяльності державного службовця дисциплінарного проступку, визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, призначається дисциплінарне провадження.
Закон України «Про державну службу» та Порядок N 1039 визначають, що у межах дисциплінарного провадження особа має право надати свої пояснення щодо предмету дисциплінарного провадження, оскільки це є гарантією дотримання права на захист особи, яка притягається до дисциплінарної відповідальності.
В межах дисциплінарного провадження державний службовець має і інші права, як гарантія об'єктивного та неупередженого розгляду відносного нього справи, зокрема право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи, право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.
Лише в межах дисциплінарного провадження дисциплінарні комісії можуть зробити висновок про наявність вини державного службовця, ступеня такої вини з урахуванням тяжкості вчиненого проступку, обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було складено акт про результати фактичної перевірки від 27.08.2025 року, в якому встановлено, що державний інспектор відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці Тишко В.П. згідно з ч. 3 ст. 65 Закону України «Про державну службу» не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, оскільки на момент скоєння ДТП минув понад один рік (а.пр. 31-34, 194-196 т. 1), тобто закінчився строк притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Вчинення відповідачем дисциплінарного проступку не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями такої посадової особи та заподіяною шкодою. В даному випадку доведенню має підлягати та обставина, що саме протиправні дії чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки які виникли у потерпілої особи безумовним наслідком такої поведінки особи.
Отже, лише службовим розслідуванням можливо встановити чи був у діях відповідача умисел на здійснення ним службової бездіяльності, і якщо такий мав місце, якими саме діями чи бездіяльністю така була вчинена.
В акті про результати фактичної перевірки від 27.08.2025 року стосовно ОСОБА_1 відсутні висновки про наявність умислу в невиконанні або неналежному виконанні ним посадових обов'язків.
Доводи представника позивача, що вина ОСОБА_1 підтверджується постановами суду та актом про результати фактичної перевірки від 27.08.2025 року, в якому зафіксовано факт завдання шкоди, сума шкоди підтверджується рахунком-фактурою, актом виконаних робіт, платіжною інструкцією на заявлену позивачем суму 160000,00 грн., не заслуговують на увагу, оскільки матеріальна відповідальність державних службовців для можливості її застосування настає за наявності умислу в невиконанні або неналежному виконанні ними посадових обов'язків, якого у цій справі не встановлено.
При цьому, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності прямої дійсної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів матеріальна відповідальність не настає.
Таким чином, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Запорізької митниці про відшкодування матеріальної шкоди та покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування позивачу заявленої суми шкоди.
Щодо судових витрат
Позивачем при подачі позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 3847,22 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається судом на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог Запорізької митниці до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Запорізька митниця (як відокремлений підрозділ Держмитслужби), код ЄДРПОУ 44005647, місцезнаходження, 69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, 12.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , згідно з Єдиною інформаційною системою соціальної сфери є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Дата складання повного судового рішення 12 травня 2026 року.
Суддя: