Справа № 304/860/26 Провадження № 1-кс/304/382/2026
05 травня 2026 року м. Перечин
Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , у режимі відеоконференції прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 62024170020011154 від 11 грудня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Зарічево Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , громадянина України, раніше не судимого,
про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
слідчий ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді з даним клопотанням на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 62024170020011154 від 11 грудня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, про застосування відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без можливості внесення застави.
Клопотання мотивує тим, що слідчим відділенням відділення поліції № 1 здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в ході якого встановлено, що 27 липня 2024 року ОСОБА_4 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04 вересня 2024 року № 249 зарахований до списків особового складу військової частини та призначений на посаду кулеметника 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 .
Вказує, що з моменту призову, тобто з 27 липня 2024 року, ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, однак у порушення вимог ст. 17. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, в умовах воєнного стану, без дозволу командування і начальників, яким підпорядкований за службою, та без поважних причин, 13 жовтня 2024 року самовільно залишив місце служби у місці тимчасового розташування підрозділу біля населеного пункту Піски-Радьківські Харківської області, та був відсутній на військовій службі до 04 травня 2026 року, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.
Слідчий зазначає, що 04 травня 2026 року ОСОБА_4 було затримано у порядку ст. 615 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Вважає, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме повідомленням про виявлення кримінального правопорушення, матеріалами службового розслідування, протоколом затримання особи, повідомленням про підозру, протоколом допиту підозрюваного.
Вказує, що стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів, які б підтверджували існування окремих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема того, що підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному проваджені; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
У обґрунтування вказаних ризиків слідчий посилається на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, у зв'язку з чим, розуміючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винним, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, що додатково підсилюється порушенням ОСОБА_4 правил військової служби (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК); маючи мотив та можливість завдяки званням і посаді у ЗСУ, а також наявним навичкам та знанням впливати на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на них, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій, при тому, що у силу встановленої КПК процедури отримання показань свідків, ризик впливу на таких існує не лише на початковому етапі кримінального провадження (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК); розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі, ОСОБА_4 як військовий, маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців, може самостійно або через інших осіб вжити заходів до знищення документів, що мають значення для кримінального провадження, або ж може умисно вчинити самокалічення чи симулювати хворобу, підробивши для цього документи, або інший обман задля уникнення ізоляції до завершення досудового розслідування (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК); вчиняючи злочин в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 фактично відмовився виконувати завдання, що у свою чергу призведе до покладення його обов'язків на інших військових, збільшення на них навантаження і посилення загрози їх життю, а відтак такі дії вже є опосередкованим посягання на життя та здоров'я інших військовослужбовців і фактичним висловленням байдужості до їх безпеки на користь власного страху (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК).
Крім цього слідчий просить врахувати, що стан здоров'я підозрюваного задовільний - останній не має захворювань, що є протипоказаннями до утримання під вартою, працездатний, даних, які б вказували на неможливість застосування до нього вказаного запобіжного заходу органом досудового розслідування не встановлено.
За наведених ним у клопотанні обставин, ініціатор клопотання вважає, що такі не дають можливості органу досудового розслідування звернутися до слідчого судді з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, а відтак враховуючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, що ставиться йому у провину, а також положень ч. 8 ст. 176 КПК, сторона обвинувачення вважає, що підозрюваному слід обрати запобіжний захід виключно у вигляді тримання під вартою, при цьому в силу ч. 4 ст. 183 цього Кодексу, не визначаючи розмір застави.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 вказане клопотання підтримав та просив задовольнити з наведених у ньому підстав.
Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечила проти клопотання органу досудового розслідування, вказуючи на те, що ризики не встановлені, оскільки її підзахисний не переховувався і не має наміру переховатися - з військової частини прибув додому, де й постійно перебував, кордон не перетнув, будь які інші дії для переховування не вчиняв. Впливати на свідків (військовослужбовців) теж не буде і не зможе, навпаки має намір повернутися до військової частини. Просила врахувати це при обранні запобіжного заходу стосовно свого підзахисного та вважала достатнім застосувати стосовно ОСОБА_4 цілодобовий домашній арешт, при цьому визначати підозрюваному заставу неможливо, оскільки сім'я не має коштів взагалі.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 позицію свого захисника підтримав повністю, підтверджуючи, що наміру втікати він не має, до моменту затримання постійно перебував вдома.
Слідчий суддя, заслухавши позиції учасників розгляду, вивчивши матеріали клопотання, прийшов до такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також наявність ризиків, передбачених цим Кодексом.
На підставі матеріалів клопотання встановлено, що органом досудового розслідування - слідчим відділенням відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області здійснюється розслідування у кримінальному провадженні № 62024170020011154 від 11 грудня 2024 року з правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 407 КК України.
Також встановлено, що дане кримінальне провадження розпочате за повідомленням командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_7 від 11 листопада 2024 року № 15/13/6 про вчинення кримінального правопорушення за фактом самовільного залишення місця тимчасового розташування підрозділу солдатом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який будучи відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 249 від 04 вересня 2024 року зарахований до списків особового складу, ухилився від виконання обов'язків військової служби та у порушення ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу у населеному пункті Піски-Радьківські Харківської області, з 13 жовтня 2024 року по теперішній час.
Вказані обставини підтверджуються також наявними у матеріалах клопотання матеріалами службового розслідування за фактом самовільного залишення місця тимчасового розташування підрозділу кулеметником 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_4 , які досліджені та перевірені слідчим суддею, серед яких витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2024 № 249, за яким солдата ОСОБА_4 з 04 вересня 2024 року зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.10.2024 № 288, за яким солдата ОСОБА_4 з 13 жовтня 2024 року вважати таким, що самовільно залишив частину; акт службового розслідування, затверджений командиром ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_8 , згідно з яким 13 жовтня 2024 року близько 14.00 год під час перевірки особового складу 1 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 , виявлено відсутність у місці тимчасового розташування підрозділу солдата ОСОБА_4 , на телефонні дзвінки та повідомлення у месенджерах останній не відповідає, станом на 15.00 год 13 жовтня 2024 року його місцезнаходження невідоме, на момент завершення службового розслідування солдат не повернувся до розташування підрозділу, рапортів, скарг та заяв від солдата ОСОБА_4 до командування ВЧ НОМЕР_1 не надходило.
Четвертого травня 2026 року за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, було затримано громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого того ж дня було повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Вищезазначені обставини, на думку сторони обвинувачення, обумовлюють наявність обґрунтованої підозри щодо причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, з чим слідчий суддя погоджується, виходячи з такого.
Наявність обґрунтованою підозри є умовою законності застосування запобіжного заходу.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Так, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, вислухавши пояснення самого підозрюваного, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність обґрунтованої підозри причетності ОСОБА_4 до кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.
Слідчий суддя погоджується із доводами прокурора, що повідомлена ОСОБА_4 підозра станом на час розгляду цього клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, з урахуванням доводів сторони захисту, слідчий суддя прийшов до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра». Тобто наведені стороною обвинувачення докази із розумною достатністю та вірогідністю пов'язують підозрюваного ОСОБА_4 з кримінальним правопорушенням на даному етапі досудового розслідування. В подальшому такі обставини мають бути перевірені та оцінені в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.
Викладене узгоджується з позицією, що відображена Європейським судом з прав людини у п. 184 рішення Великої Палати у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia) від 28.11.2017, заява № 72508/13, «обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку».
Слідчий суддя звертає увагу, що на даній стадії кримінального провадження не вирішує питання правильності кваліфікації дій підозрюваного, наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, які вирішуються судом при ухваленні вироку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 368 КПК України, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі поданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.
За вказаних вище обставин слідчий суддя вважає підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, обґрунтованою, а докази можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення - достатніми.
Слідчий суддя наголошує, що на цій стадії досудового розслідування встановлено нижчі критерії до стандарту доказування, які зобов'язують слідчого суддю з'ясувати лише наявність достатніх доказів, які виправдовують необхідність здійснення досудового розслідування та пов'язаних з ним заходів забезпечення кримінального провадження. Ці критерії не передбачають обов'язку детальної перевірки та аналізу кваліфікації кримінального правопорушення та встановлення вини конкретної особи.
Слід наголосити, що стандарт доказування «обґрунтована підозра» обмежує міру, до якої слідчий суддя може оцінювати обставини, відомості про які надані сторонами. Ті докази, які б під час судового розгляду могли б бути приводом для розумного сумніву, під час оцінки обґрунтованості підозри не переконують слідчого суддю в іншому.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Під час перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України у кримінальному провадженні № 62024170020011154 від 11 грудня 2024 року відносно підозрюваного ОСОБА_4 , слідчий суддя прийшов до таких висновків.
Сторона обвинувачення у поданому клопотанні зазначила про наявні ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризик переховування від органу досудового розслідування або/та суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
Злочин, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 , є тяжким та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності. Окрім цього слідчий суддя також враховує, що йому не надано будь якої інформації щодо наявності у ОСОБА_4 соціально стримуючих факторів у виді наявності постійного місця проживання, роботи, родини, дітей.
Поряд з цим варто врахувати, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення доведено наявність ризику можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, який ґрунтується на тяжкості інкримінованого ОСОБА_4 злочину, що у свою чергу може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Додатково слідчий суддя враховує дані службової характеристики ОСОБА_4 , згідно з якою останній дисципліну не порушує, накази та розпорядження командирів виконує, однак потребує контролю командування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
Окрім цього, враховуючи той факт, що в основу підозри, та однією із підстав притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності будуть покази свідків, відповідно є підстави вважати, що він може здійснювати тиск та вплив на останніх. Також підозрюваний, з урахуванням відомих йому обставин кримінального правопорушення та матеріалів кримінального провадження, зможе вступати у позапроцесуальні відносини зі свідками, в тому числі із військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 та схиляти їх до зміни наданої слідству інформації.
Разом з тим обставини, на які орган досудового розслідування посилається в обґрунтування ризиків перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, не знайшли свого підтвердження під час розгляду клопотання, при тому, що інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення кваліфіковано органом досудового розслідування як закінчений злочин, а сам ОСОБА_4 у судовому засіданні висловив бажання повернутися для проходження військової служби.
Проте, наявність обґрунтованої підозри та ризиків втечі і незаконного впливу на свідків є підставами для застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Щодо інших обставин, які враховуються при обранні запобіжного заходу, а саме за змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі ті, що перелічені у п. п. 1-12 цієї статті.
Дослідивши надані стороною обвинувачення відомості, слідчий суддя під час застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу враховує, що він станом на момент розгляду даного клопотання досяг 36-річного віку, є громадянином України, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання. Даних, які б унеможливлювали тримання ОСОБА_4 під вартою, матеріали клопотання не містять та слідчим суддею не встановлено.
Стосовно можливості інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, слідчий суддя прийшов до такого висновку.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).
При цьому відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні передбаченого ст. 407 КК України злочину, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відтак приймаючи до уваги наведене та встановлені ризики, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який є тяжким злочином, слідчий суддя прийшов до висновку про неможливість обрання підозрюваному іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Отже на підставі наведеного доводи захисника ОСОБА_5 про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки шляхом застосування до ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту не є слушними, виходячи з обставин даного кримінального провадження та положень чинного кримінального процесуального закону.
Щодо доводів захисника ОСОБА_5 про відсутність ризиків, слідчий суддя вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 , у разі визнання його винуватим, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування та/або суду та незаконного впливу на свідків спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, наведених стороною обвинувачення.
В той же час слідчий суддя вказує на те, що висловлені в ухвалі слідчого судді висновки за результатами розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень (ст. 198 КПК України).
При цьому, відповідно до вимог ст. 182 КПК України, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення та встановлених у судовому засіданні ризиків, слідчий суддя вважає неспроможними посилання сторони обвинувачення на можливість застосування стосовно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки обставини, передбачені ч. 4 ст. 183 КПК України слідчому судді наведені не були та у судовому засіданні не встановлені.
При вирішенні питання про розмір застави, який необхідно визначити підозрюваному, слідчий суддя враховує таке.
Як встановлено вище, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо нього, за загальним правилом, має визначатися у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК України).
Водночас визначені у ч. 5 ст. 182 КПК України мінімальні і максимальні розміри застави дають можливість досягти мети запобіжного заходу без обмеження права на свободу та особисту недоторканність. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Тож за наведених обставин слідчий суддя дійшов висновку, що заставу слід установити в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 грн, оскільки саме такий розмір застави є таким, що співвідноситься з даними про особу підозрюваного ОСОБА_4 , а тому відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зазначеним у ст. 182 КПК України.
Такий розмір застави, на думку слідчого судді, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права ОСОБА_4 , а підстав вважати його завідомо непомірним для підозрюваного, з огляду на мінімальний розмір, слідчий суддя не вбачає.
При прийнятті рішення слідчий суддя також враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; що під час розгляду клопотання сторонами не заявлялися клопотань щодо приєднання до матеріалів судового провадження доказів (документів), які б могли вплинути на висновки суду.
Згідно з ч. 5 ст. 194 КПК України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, та які передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК України.
Слідчий суддя переконаний, що з метою мінімізації ризиків, встановлених у судовому засіданні, а також запобігання позапроцесуальній поведінці підозрюваного, необхідним є покладення на нього обов'язків відповідно до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, що з урахуванням обставин кримінального провадження, мають найменший вплив на реалізацію прав і свобод підозрюваного, отже таке втручання є розумним і співмірним для цілей цього кримінального провадження, з урахуванням його стадії.
В той же час слідчий суддя зазначає, що положеннями ч. 7 ст. 194 КПК України встановлено, що обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Керуючись ст. 5 п. 1 підпункт «с» Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 29 Конституції України, ст. 177, 183, 186, 193, 194, 196-198, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя,
клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 62024170020011154 від 11 грудня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, про застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Зарічево Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 02 липня 2026 року (включно) із визначенням застави у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят) грн.
У разі внесення застави, у порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
1) прибувати до слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , прокурора чи суду за їх першою вимогою;
2) повідомляти слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , прокурора чи суд про зміну місця проживання;
3) не відлучатися за межі населеного пункту, в якому підозрюваний проживає без дозволу слідчого, прокурора;
4) здати на зберігання до відповідного органу міграційної служби за місцем реєстрації свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному та заставодавцю, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Дата закінчення дії ухвали - 02 липня 2026 року.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя:ОСОБА_1