Справа № 643/14967/25
Провадження № 2/643/1273/26
11.05.2026 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря судового засідання Ісоєва К.М., представника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Маркевич Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Скуратовича Руслана Франаковича, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою
Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Скуратович Р.Ф., який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради (позивач), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:02:045:0003, площею 0,0744 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 620580,27 грн. та судові витрати.
Представник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова прокурор Маркевич Ю.В. у судовому засіданні позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримала в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов, заяву про розгляд справи за її відсутності, суду не надала.
Суд після судових дебатів оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
На стадії ухвалення судового рішення до суду надійшов відзив відповідача, який був направлений електронною поштою. У відзиві в тому числі зазначено, що наразі відповідач перебуває за кордоном.
Відповідно до ч. 2 ст. 244 ЦПК України, якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на доступ до правосуддя.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року по справі № П/9901/736/18 зазначено, що згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
У постанові від 29.05.2024 у справі № 473/1467/22 Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21); Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21 (адміністративне провадження № К/9901/18182/21) та ін.). Зазначене узгоджується із практикою ЄСПЛ, який в своїх рішеннях вказує на те, що надмірний формалізм при застосуванні процедурних правил буде впливати на справедливість процедури, що призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року в справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. Franc)», рішення від 08 грудня 2016 року в справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
У постанові Верховного Суду від 29.02.2022 у справі № 500/1912/22 зауважено, що згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; «З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Есім проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).
Відповідно до загальних засад цивільного судочинства, передбачених ЦПК України, розгляд справи здійснюється на засадах змагальності сторін, диспозитивності та рівності учасників процесу перед судом. Реалізація зазначених принципів передбачає надання кожній стороні реальної можливості подати свої докази, пояснення та заперечення, а також висловити позицію щодо доводів іншої сторони.
Ураховуючи наведене, з метою забезпечення права відповідача на доступ до правосуддя, забезпечення можливості надати оцінку доводам відповідача, висловленим у відзиві, а також наданні позивачу можливості подати відповідь на відзив, суд вважає за необхідне поновити судовий розгляд.
Поновлення судового розгляду у даному випадку спрямоване не лише на забезпечення процесуальних прав відповідача, зокрема права отримати від суду мотивовану оцінку її аргументів, що неможливе у ситуації, коли відзив надійшов до суду вже на стадії ухвалення рішення, а й на дотримання балансу прав усіх учасників справи, оскільки позивач також повинен мати можливість ознайомитися із поданим відзивом, надати свої пояснення, заперечення та висловити позицію щодо додатково поданих доказів.
За таких обставин, з метою забезпечення змагальності сторін, рівності учасників процесу, повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, а також забезпечення права сторін на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про необхідність поновлення судового розгляду.
При цьому суд роз'яснює відповідачу, що виходячи з положень ЦПК України, перебування відповідача за межами України саме по собі не є безумовною та достатньою підставою для подальшого відкладення розгляду справи, оскільки цивільне судочинство ґрунтується на принципах розумності строків розгляду справи та недопущення безпідставного затягування судового процесу.
У зв'язку із цим суд роз'яснює відповідачу право подати до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Подання такого клопотання забезпечує можливість реалізації процесуальних прав відповідача, зокрема права на надання пояснень, подання доказів, заявлення клопотань та заперечень, без необхідності особистої присутності у приміщенні суду.
Керуючись ст. 244, 258-261, 353 ЦПК України
Поновити судовий розгляд цивільної справи за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Скуратовича Руслана Франаковича, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.
Розгляд справи відкласти на 24.06.2026 року на 13-00 год.
Про місце, дату і час судового засідання повідомити учасників справи.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Роз'яснити ОСОБА_1 право подати клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в тому числі з використанням власних технічних засобів.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що її перебування за межами України не є підставою для подальшого відкладення розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Крівцов Д.А.