11 травня 2026 року м. Київ справа №320/48054/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доТетіївського районного суду Київської області
провизнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Тетіївського районного суду Київської області (відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним п. 7 наказу Тетіївського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року № 01/02-08 «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату Тетіївського районного суду Київської області», щодо встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу, та скасувати п. 7 наказу Тетіївського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року № 01/02-08 «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату Тетіївського районного суду Київської області».
- визнати протиправним п. 7наказуТетіївського районного суду Київської області від 05 квітня 2024 року №09/02-08 «Про внесення змін до наказу №01/03-08 від 22.01.2024 р. «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату Тетіївського районного суду Київської області» щодо встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу та скасувати п. 7наказу Тетіївського районного суду Київської області від 05 квітня 2024 року № 09/02-08 «Про внесення змін до наказу №01/03-08 від 22.01.2024 р. «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату Тетіївського районного суду Київської області»;
- зобов'язати Тетіївський районний суд Київської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Тетіївського районного суду Київської області «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 13.11.2022 року № 44/02-08 з 01 січня 2024 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач виходить з того, що оскаржувані накази у частині встановленого розміру надбавки за вислугу державної служби на 2024 рік є протиправними, прийнятими без дотримання чинних норм Закону України «Про державну службу» та порушують право на належну оплату праці, а тому підлягають скасуванню в судовому порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024, позовну заяву №320/48054/24 розподілено судді Жуковій Є.О.
25 жовтня 2024 року зазначену позовну заяву було фактично передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом та відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання" від 28.10.24 по справі № 320/48054/24 (суддя Жукова Є.О.) було надіслано Тетіївський районний суд Київської області в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 29.10.24 12:41.
Позовну заяву з додатками доставлено відповідачу в його електронний кабінет: 11.07.2024 11:03, що підтверджується квитанцією № 1358162 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.
У встановлений судом строк, відповідачем відзиву на позов не подано.
Згідно частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що відповідач по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, з метою додержання розумного строку розгляду справи, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 є державним службовцем апарату Тетіївського районного суду Київської області та обіймає посаду секретаря суду.
З 27 жовтня 2020 року, позивачу було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 50% місячного посадового окладу, як такій, що має 17 років стажу, який дає право на встановлення такої надбавки.
Пунктом 7 наказу керівника апарату Тетіївського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року № 01/02-08 встановлено ОСОБА_1 , секретарю Тетіївського районного суду Київської області, з 01 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу (стаж роботи, що дає право на надбавку станом на 01.01.2024 р. становить 20 років 02 місяці 04 дні).
Наказ від 22 січня 2024 року № 01/02-08 прийнято відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».
Наказом керівника апарату Тетіївського районного суду Київської області від 05 квітня 2024 року № 09/02-08, внесені зміни наказу від 22.01.2024 № 01/02-08 та викладено пункт 7, в наступній редакції - «Встановити ОСОБА_2 , секретарю Тетіївського районного суду Київської області, з 10 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу (стаж роботи, що дає право на надбавку станом на 10.01.2024 р. становить 20 років 01 місяць 25 днів).».
Наказ від 05 квітня 2024 року № 09/02-08 прийнято відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» та роз'яснення НАДС від 13.03.2024 № 3618/92-24.
Вважаючи такі дії відповідача щодо винесення спірних наказів надаючи перевагу положенням абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3406-ІХ, замість частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2025 № 889-VIII - протиправними, свої права та інтереси порушеними, позивач звернулася з цим позовом до адміністративного суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон № 1402-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно із частинами першою - п'ятою статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює Державна судова адміністрація України (далі також - ДСА України) - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.
Згідно із частиною першою статті 150 Закону № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов'язків визначено у Законі «Про державну службу» (далі також - Закон № 889-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону № 889-VIII).
Згідно із частиною другою статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
Тож заробітна плата державного службовця має обов'язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов'язків, а також факультативну (необов'язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.
Надбавка за вислугу років є складовою обов'язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону № 889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.
Розмір такої надбавки за приписами частини першої статті 52 Закону № 889-VIII визначається на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Водночас, 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі також - Закон № 3460-ІХ), у пункті 10 розділу «Прикінцеві положення» якого законодавець визначив, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.
Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Оскаржуваний накази керівника апарату Тетіївського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року № 01/02-08 та від 05 квітня 2024 року № 09/02-08, якими встановлено ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, було прийнято з урахування положень абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ.
Вирішуючи питання щодо того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру надбавки за вислугу років позивачу: Закону України «Про державну службу» чи Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», суд виходить з наступного.
У правовій доктрині розрізняють різні види конкуренції правових норм: та, що пов'язана з колізією норм у законодавстві, й та, що не пов'язана з такою колізією. Тобто категорія конкуренції різних правових норм є більш загальним поняттям.
Колізія (від лат. сollisio - зіткнення) у законодавстві - це різновид юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одній і ті самі суспільні відносини.
За наявності колізії зміст однієї норми права повністю чи частково заперечує зміст іншої, що призводить до ситуації, за якої правовідносини по-різному регулюються окремими нормами. Серед колізій у законодавстві розрізняють, зокрема, темпоральну (залежно від часу прийняття правової норми), ієрархічну (залежно від юридичної сили документа, в якому визначена відповідна норма) та змістову (між загальними і спеціальними нормами права) колізії.
Інший різновид конкуренції правових норм - та, що не пов'язана з колізією в законодавстві, - виникає тоді, коли норми права прямо не суперечать одна одній. Тобто така конкуренція правових норм має місце в ситуації, коли на врегулювання одного і того ж аспекту суспільних відносин претендують одночасно дві або більше правові норми, які за своїм змістом не суперечать одна одній, мають тісний взаємний зв'язок і залежність.
У цій справі, пізніше прийнятим Законом № 3460-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
До того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону № 889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.
З наведеного логічно випливає, що норми Закону № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 3460-ІХ.
Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.
Щодо конкуренції правових норм, яка не пов'язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що частина перша статті 52 Закону № 889-VIII з 01 січня 2024 року з огляду на пряму вказівку в пункті 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.
Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2024 року врегульоване винятково.
Законом № 3460-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.
Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.
Аналіз вищевикладеного дає підстави виснувати, що Тетіївський районний суд Київської області приймаючи оскаржувані накази, якими встановлено позивачці на 2024 рік надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, керувався нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Відтак, оскаржувані накази відповідача не були свавільним чи протиправним, а, навпаки, ґрунтувалися на чинній нормі Закону № 3460-IX.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2026 року в зразковій справі №240/7215/24.
В постанові від 19 лютого 2026 року в зразковій справі №240/7215/24, Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема наступних висновків:
« 126. Надавши таку оцінку Закону № 3460-IX, зокрема приписам пункту 12 розділу «Прикінцеві положення», Велика Палата Верховного Суду фактично застосувала трискладову конструкцію таких елементів-цінностей права, як справедливість, доцільність і правова визначеність.
127. Щодо справедливості (загальної рівності), то ідею законодавця, втілену у згаданих змінах, суд розуміє як запровадження ним більш рівного підходу до оплати праці державних службовців, а саме тих державних службовців, які тільки працевлаштувалися на посаду державної служби, та тих, які мають набагато більший стаж державної служби.
128. Такий елемент права, як його доцільність відображає суспільну та індивідуальну мету. Відповідно доцільність зміни оплати праці державних службовців полягає у залученні молодих спеціалістів до державної служби та підвищенні гарантій їхньої незалежності. Остаточною метою запроваджених змін є підвищення матеріальної забезпеченості державних службовців та престижності їхніх посад.
129. Правова визначеність як елемент цінностей права полягає у чіткості, визначеності, зрозумілості й передбачуваності закону та має розумітися як засада забезпечення справедливості. Правова визначеність є вимогою до права задля втілення його суспільної та індивідуальної мети як прояву доцільності та досягнення загальної рівності як прояву справедливості. У цьому контексті суд враховує чіткість та зрозумілість регулювання відносин у питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років, а також його передбачуваність, що простежується в запланованості запровадження змін в оплаті праці державних службовців, прогнозованість та послідовність дій законодавця у впровадженні згаданої реформи.
130. Додатково у цьому аспекті потрібно згадати, що в межах реформи оплати праці державних службовців статтю 52 Закону № 889-VIII було викладено в новій редакції, а саме в редакції Закону України від 11 березня 2015 року № 4282-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад», який набрав чинності 01 квітня 2025 року. Частина перша згаданої статті визначає, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Отже, законодавець фактично імплементував приписи, які були ним раніше визначені в абзаці другому пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, у частину першу статті 52 Закону № 889-VIII, що є проявом послідовності дій законодавця у впровадженні реформи оплати праці державних службовців.
149. Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX- на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
150. Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.».
Також в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду визначила ознаками типових справ, визначених пунктом 21 частини першої статті 4 КАС України, яким є:
- позивач - державний службовець місцевого загального суду, якому з 01 січня 2024 року встановлено надбавку за вислугу років на підставі абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу;
- відповідачі - місцевий загальний суд, наказом якого державному службовцю установлено надбавку за вислугу років з урахуванням правил, передбачених абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, та ТУ ДСА, відповідальне за забезпечення фінансування та функціонування місцевого загального суду, у якому працює позивач;
- предмет спору - розмір надбавки за вислугу років на державній службі за 2024 рік;
- спір виник унаслідок обчислення розміру надбавки за вислугу років на державній службі на підставі приписів абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX;
- предмет позову - позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про: визнання протиправним і скасування наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; зобов'язання ТУ ДСА нараховувати та виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років у 2024 році відповідно до статті 52 Закону № 889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Відтак, враховуючи предмет спору та позову, суб'єктний склад учасників справи, висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2026 року в зразковій справі №240/7215/24 підлягають застосування при вирішенні даних правовідносин, що виникли між сторонами.
Положеннями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Київський окружний адміністративний суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.