11 травня 2026 року м. Київ справа №320/9989/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04.01.2024 у призначенні ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з загальної вислуги років 27 років 5 місяців 29 днів ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 08.09.2022 (з моменту отримання документів для призначення пенсії), виходячи з вислуги років 27 років 5 місяців 29 днів .
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року у справі 320/11678/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було направлено позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.01.2024 року, мотивоване тим, що згідно пункту "а" статті 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років призначається, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовим надстрокової служби та військовослужбовцям за контрактом, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Відповідно до документів, наданих Департаментом з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, позивач на момент звільнення (31.01.2022) має вислугу років (календарних) 21 рік 01 місяць 10 днів. Між тим, позивач зазначає, що його вислуга років становить: календарна: 21 рік 01 місяць 10 днів; пільгова: 27 років 05 місяців 29 днів.
Позивач вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №320/9989/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що для призначення пенсії за вислугу років, Закон № 2262 обов'язковою вимогою визначає наявність саме календарної вислуги, а не її загальну тривалість у пільговому обрахуванні. Відповідно до пакету документів, Позивач звільнений зі служби 31.01.2022 та на день звільнення мав вислугу років 21 рік 01 місяць 10 днів. Оскільки на день звільнення з військової служби календарної вислуги років позивача не було достатньо для призначення пенсії відповідно до Закону №2262, а саме 25 років, управлінням було прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі 19820824-09933), РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 31 січня 2022 року №22/ОС-22, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (M-099288), заступника чергового помічника начальника СІЗО відділу режиму і охорони, 31 січня 2022 року звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає -21 (двадцять один) рік 01 (один) місяць 10 (десять) днів; пільгова - 27 (двадцять сім) років 02 (два) 06 (шість) днів.
Наказом Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 22 серпня 2022 року №186/ОС-22, внесено до наказу начальника СІЗО від 31.01.2022 №22/ОС-22 зміни, якими вважати вислугу років: підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (M-099288), заступника чергового помічника начальника СІЗО відділу режиму і охорони станом 31 січня 2022 року в календарному обчисленні - 21 (двадцять один) рік 01 (один) місяць 10 (десять) днів; пільгова - 27 (двадцять сім) років 05 (п'ять) місяців 29 (двадцять дев'ять) днів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року у справі №320/11678/22, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду подання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 30.08.2022 №8/1-7869/Гр/ВС про призначення пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України Київській області розглянути подання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 30.08.2022 №8/1-7869/Гр/ВС про призначення пенсії ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 04 січня 2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Рішення про відмову у призначенні пенсії мотивовано тим, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 по справі № 320/11678/22 у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області розглянуто подання про призначення пенсії ОСОБА_1 , яке надійшло від Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України. Згідно пункту »а» статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовим надстрокової служби та військовослужбовці за контрактом, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Відповідно до документів, наданих Департаментом з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України. ОСОБА_1 на момент звільнення (31.01.2022) має вислугу років (календарних) 21 рік 01 місяць 10 днів, у зв'язку з чим, відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у призначенні пенсії за вислугою років.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно пункту «в» статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах " б" - "д" , "ж" , "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно частини четвертої статті 17 Закону № 2262-XII при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Статтею 17-1 Закону № 2262-XII визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив «Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
На час звільнення позивача зі служби (31 січня 2022 року) діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19 лютого 2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».
Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон № 2262-XII, так і Порядок № 393 (у редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (у цій справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року ( справа № 803/1541/16).
Суд також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Порядок № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних відносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Порядку № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Порядку № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.
Отже, визначальним у цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі від 21 січня 2026 року №380/25357/24.
Відповідно до наявного у матеріалах справи рапорту заступника начальника відділу по роботі з персоналом майора внутрішньої служби, ОСОБА_1 звернувся до відділу по роботі з персоналом для нарахування йому пенсії за вислугу років - 16 серпня 2022 року.
Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII у серпні 2022 року, тобто після набрання чинності Постановою № 119, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
Судом встановлено, що вислуга років позивача складає: у календарному обчисленні - 21 рік 01 місяць 10 днів.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, тому відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII.
Суд також враховує релевантні висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, в постанові від 11 лютого 2025 року в справі №520/34488/23.
« 13. Правовідносини подібні до тих, що склалися у справі, яка розглядається вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
14. Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №520/5695/23 в касаційному порядку, у постанові від 10.12.2024 підтримав правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а про те, що до правовідносин, пов'язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідні правові норми, зокрема, Порядку №393 підлягають застосуванню в тій редакції, яка була чинна на момент звернення особи до територіального органу Національної поліції України із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років.
15. У зазначеній постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності Постановою №119, якою внесені зміни до Порядку №393) здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
16. Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду до спірних правовідносин, які виникли у справі, яка переглядається, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 як особа, яка звернулась із заявою про призначення пенсії 24.03.2023, після набрання чинності Постановою №119, права на призначення пенсії відповідно до Закону №2262-XII із зарахування вислуги років в пільговому обчисленні не має, у зв'язку з чим відповідач законно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років.
17. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування норм Порядку №393 у редакції, яка передбачає право позивача на призначення пенсії відповідно до Закону №2262-XII із зарахування вислуги років в пільговому обчисленні».
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 травня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.