Рішення від 11.05.2026 по справі 466/2336/26

Справа № 466/2336/26

Провадження № 2/466/2329/26

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря с/з Васинчик М.О.

представника відповідача Кшика М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,

УСТАНОВИВ:

20 березня 2026 року, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №1540-7184 від 15.04.2025 року, у розмірі 60 333, 56 грн. та судовий збір. Вимоги мотивує тим , що 15.04.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1540-7184 в електронній формі, шляхом використання інформаційно-комунікаційної системи позивача та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Згідно умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 15 100 грн , строком на 365 календарних днів , зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту.

Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі та перерахував відповідачу кредитні кошти, однак ОСОБА_1 належним чином умови договору не виконав, кредитні кошти не повернув, проценти та інші платежі не сплатив. У зв'язку з наведеним , станом на 15.01.2026 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 60 333,56 грн, з яких: 15 100 грн - заборгованість за тілом кредиту, 35 418,56 грн - заборгованість за процентами; 7 550 грн - проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України; 2 265 грн - комісія. Відтак, товариство просить позов задовольнити та стягнути з відповідача зазначену заборгованість.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження. 01.04.2026 року на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому ОСОБА_1 просив у задоволенні позову відмовити. Сторона зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення кредитного договору саме відповідачем, а також не надано належних доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів. На думку відповідача , наданий позивачем розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та сам по собі не підтверджує факту отримання кредиту.

В судове засідання представник позивача не з'явився, разом з позовною заявою ним було подано клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд відмовити в позові та зазначив, що жодних договорів з позивачем не укладав.

Заслухавши пояснення відповідача, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 15.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1540-7184 продукту «MiniKasa» в електронній формі. Із змісту вказаного договору вбачається, що кредитодавець зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти у розмірі 15 100 грн , строком на 365 календарних днів, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені умовами договору. Умовами договору передбачено, що проценти за користування кредитом становлять 1% за кожен день користування кредитом, протягом перших 180 календарних днів та 0,74% за кожен день користування кредитом після спливу 180 календарних днів. Крім того, договором передбачено сплату комісії за видачу кредиту у розмірі 15% від суми кредиту.

Договір укладено сторонами в електронній формі шляхом використання інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця, що узгоджується з положеннями Закону України «Про електронну комерцію». Так, відповідно до п. 3.1 договору сторони погодили, що цей договір укладається у вигляді електронного договору, а для його підписання позичальнику надається одноразовий ідентифікатор. Позивачем у позовній заяві зазначено, що для підписання договору відповідачу було надіслано одноразовий ідентифікатор А5703, за допомогою якого здійснено акцепт оферти, підтверджено ознайомлення із правилами кредитування та підписано договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а відповідно до ст. 12 цього Закону електронний правочин може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відтак, чинним законодавством прямо передбачено можливість укладення кредитних договорів у дистанційній електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційних систем та одноразових ідентифікаторів, а тому сам по собі факт відсутності власноручного підпису відповідача на паперовому примірнику договору не свідчить про неукладення договору чи його недійсність.

Судом також враховується, що договір містить персональні дані відповідача, зокрема його прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу проживання. В матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені дані були використані без волі відповідача або стали відомі стороннім особам внаслідок протиправних дій.

На підтвердження факту виконання кредитодавцем своїх зобов'язань за договором позивачем подано довідку про перерахування суми кредиту №1540-7184 від 15.04.2025 року, відповідно до якої на банківську картку відповідача було перераховано 15 100 грн. Крім того, матеріали справи містять інформацію фінансової компанії щодо проведення відповідних платіжних операцій.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивачем не доведено факту отримання ним кредитних коштів, з огляду на наступне. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що банківська картка, на яку були перераховані кошти, йому не належить, або що він не користувався номером телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор для підписання договору. Також відповідачем не подано доказів звернення до правоохоронних органів із заявами щодо можливого шахрайського оформлення кредиту сторонніми особами, не подано доказів компрометації персональних даних чи несанкціонованого використання банківських реквізитів.

Сам по собі факт ненадання позивачем банківської виписки по рахунку відповідача не може бути безумовною підставою для відмови у позові, оскільки на підтвердження своїх вимог позивачем подано сукупність взаємопов'язаних доказів, а саме: договір про відкриття кредитної лінії, паспорт споживчого кредиту, правила кредитування, відомості про використання одноразового ідентифікатора, довідку про перерахування кредитних коштів та розрахунок заборгованості. Наведені докази у своїй сукупності є достатніми для висновку про укладення сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Із поданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15.01.2026 року заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 15 100 грн, а заборгованість за процентами за користування кредитом - 35 418,56 грн. Судом перевірено наданий розрахунок та встановлено, що нарахування процентів здійснювалось відповідно до погоджених сторонами умов договору. Так, із розрахунку вбачається, що протягом перших 180 днів проценти нараховувались у розмірі 1% за кожен день користування кредитом, а після спливу 180 днів - у розмірі 0,74% за кожен день користування кредитом. При цьому строк кредитування відповідно до договору становив 365 календарних днів, а тому проценти нараховувались у межах строку дії кредитного договору.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16, відповідно до яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред'явлення вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У даному випадку сторони погодили розмір процентів при укладенні договору, відповідач добровільно прийняв умови кредитування, а доказів недійсності договору або окремих його умов суду не надано.

Разом із тим суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 7 550 грн процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України. Так, пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 401500% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Аналогічні положення містяться у паспорті споживчого кредиту та правилах кредитування. З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач одночасно здійснював нарахування як договірних процентів за користування кредитом, так і процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає, що стаття 625 ЦК України встановлює спеціальний вид відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, метою якого є компенсація кредитору втрат від несвоєчасного виконання зобов'язання. Водночас визначений сторонами у договорі розмір процентів річних у 401500% є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов'язання та фактично є надмірною штрафною санкцією.

Суд враховує, що правовідносини між сторонами є споживчими, а тому при вирішенні спору суд повинен враховувати принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також необхідність захисту прав споживача як слабшої сторони договірних правовідносин.

Крім того, одночасне нарахування як плати за користування кредитом, так і окремої санкції за прострочення виконання того ж самого зобов'язання призводить до надмірного фінансового навантаження на позичальника та не відповідає засадам цивільного законодавства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення сума 7 550 грн процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягає.

Також суд не знаходить підстав для задоволення вимог про стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 2 265 грн. Із матеріалів справи не вбачається надання відповідачу будь-якої окремої самостійної послуги, за яку могла б стягуватись така комісія. Фактично зазначена комісія є складовою плати за надання кредиту та дублює проценти за користування кредитними коштами.

Щодо доводів позивача про правомірність стягнення комісії за видачу кредиту, суд зазначає наступне. Відповідно до умов договору комісія визначена як плата за надання кредиту. Водночас, за своєю правовою природою така комісія не є окремою послугою, а фактично входить до загальної вартості кредиту та дублює функцію процентів за користування кредитом.

Суд враховує, що покладення на споживача обов'язку сплачувати додаткові платежі, які не пов'язані з наданням самостійної послуги, створює істотний дисбаланс прав сторін та є несправедливим у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, відповідно до якої законодавством про споживче кредитування передбачено можливість встановлення у кредитному договорі комісій, пов'язаних із наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, за умови, що такі комісії відповідають фактично наданим додатковим чи супутнім послугам.

Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності визначення переліку таких послуг, їх змісту, обсягу та вартості, а також доказів їх фактичного надання споживачу, умова договору щодо сплати відповідної комісії є нікчемною.

Як убачається з умов спірного договору, комісія за видачу кредиту визначена без зазначення конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, які надаються позичальнику, без розкриття їх змісту, обсягу та вартості, а матеріали справи не містять доказів фактичного надання відповідачу будь-яких додаткових послуг, за які встановлена така комісія.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який зазначав, що встановлення у кредитному договорі комісій, які не пов'язані з наданням конкретних додаткових послуг, є неправомірним та не підлягає задоволенню при вирішенні спору.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, а у решті позовних вимог слід відмовити.

Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд ,

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1540-7184 від 15.04.2025 року у загальному розмірі 50 518 грн. 56 коп. (п'ятдесят тисяч п'ятсот вісімнадцять гривень 56 копійок) з яких: 15 100 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 35 418 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом. В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) судового збору.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І. Є. Зима

Попередній документ
136406948
Наступний документ
136406950
Інформація про рішення:
№ рішення: 136406949
№ справи: 466/2336/26
Дата рішення: 11.05.2026
Дата публікації: 13.05.2026
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Шевченківський районний суд м. Львова
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (11.05.2026)
Результат розгляду: заяву задоволено частково
Дата надходження: 20.03.2026
Предмет позову: про стягнення заборгованості за кредитним договором
Розклад засідань:
05.05.2026 12:30 Шевченківський районний суд м.Львова
11.05.2026 16:00 Шевченківський районний суд м.Львова