Справа № 456/2366/26
Провадження № 2-о/456/132/2026
іменем України
11 травня 2026 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Шрамка Р. Т. ,
з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Стрий цивільну справу №456/2368/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересованої особи ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
встановив:
Заявниця ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_3 , подала у Стрийський міськрайонний суд Львівської області заяву у порядку окремого провадження, про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , у якій просить тимчасово обмежити останнього у праві перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_3 , 12.08.2018, за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою Стрийської початкової школи №12, що по АДРЕСА_2 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним; ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_3 , або контактування з ним через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Заяву обґрунтовано тим, що чоловік заявниці - ОСОБА_2 , останнім часом, в стані алкогольного сп'яніння вчиняє домашнє насильство, щодо неї та їхніх дітей, а саме: діяння психологічного, фізичного, економічного насильства, що виражається у наступному: психологічне насильство (словесні образи, нецензурна лайка, приниження, погрози фізичної розправи, залякування, контроль у пересуванні); фізичне насильство (ляпаси, стусани, штовхання, шарпання за волосся, нанесення побоїв, кидання в мене різноманітних предметів). Заявниця зазначає, що в лютому 2026 році з вищевикладених підстав звернулася до Національної поліції в м. Стрию, за фактом вчинення адміністративного правопорушення про що було видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника строком на 5 діб. На даний час заявниця, турбуючись за своє життя, вимушена уникати спілкування з чоловіком. У зв'язку з наведеним просить заяву задовольнити та видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , щодо сина ОСОБА_3 .
Заінтересована особа - ОСОБА_2 , який належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, жодних заяв із зазначенням своєї позиції щодо розгляду справи, не подав.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28.04.2026 року заяву ОСОБА_1 , з участю заінтересованої особи - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами окремого провадження. Судове засідання щодо розгляду справи призначено у залі судових засідань приміщення Стрийського міськрайонного суду Львівської області.
Сторони у справі належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час призначеного судового засідання по їх справі щодо її розгляду по суті, про що у справі наявні відповідні письмові підтвердження, проте такі з у судове засідання не з'явилися та не забезпечили явку уповноважених представників.
Згідно ч.1 ст. 350-5 ЦПК України, справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розгляд справи по суті відбувся 11.05.2026 року, без участі сторін.
Фактичні обставини справи.
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
З долученої копії термінового заборонного припису стосовно кривдника від 19.02.2026 року серії АА №610623 вбачається, що 18.02.2026 року близько 20:30 год. ОСОБА_2 , за місцем свого проживання вчинив домашнє насильство відносно своєї дитини ОСОБА_4 , психологічного характеру: голосно кричав, ображав нецензурною лайкою, чим своїми діями завдав шкоди психологічному здоров'ю потерпілого, та стосовно кривдника винесено терміновий заборонний припис строком на 5 діб.
Норми та джерела права, а також роз'яснення, котрі застосовує суд при ухваленні даного рішення, мотиви їх застосування.
Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 21.02.1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
За загальним правилом, наведеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 27 Конституції України визначено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства.
Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана: зокрема, п. 1 ч. 1 - особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"; п. 3 ч. 1 - батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства.
Згідно зі ст. 350-3 ЦПК України заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису, а також інші фізичні особи, прав та інтересів яких стосується заява про видачу обмежувального припису, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч.1. ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом стосовно кривдника є встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
При цьому, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Мотиви, з яких виходив суд при розгляді справи.
Захист прав та інтересів постраждалої дитини, у тому числі звернення до суду, представництво її прав та інтересів у суді, крім батьків та інших законних представників дитини, можуть здійснювати родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, якщо вони не є кривдниками дитини, а також орган опіки та піклування.
Верховна Рада України, ратифікуючи Європейську конвенцію про здійснення прав дітей 1996 року, заявила, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; встановлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім'ї (у тому числі її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном).
Отже, можна констатувати, що Європейська конвенція про здійснення прав дітей має предметом свого регулювання правовідносини у даній справі. Метою цієї Конвенції є надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.
Європейська конвенція про здійснення прав дітей, зокрема та серед іншого, зазначала в статті 4, що за винятком, передбаченого статтею 9, дитина має право подавати особисто або через інших осіб чи органи клопотання про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, що стосуються її у випадках, коли внутрішнє законодавство позбавляє суб'єктів батьківської відповідальності права представляти дитину в результаті виникнення у них конфлікту інтересів з останньою (в контексті зазначеного міжнародного акту, спеціальним представником може бути, зокрема, адвокат); в статті 5, як інші процесуальні права: права клопотати про одержання допомоги від відповідної обраної ними особи у висловленні ними своєї думки; права клопотати самостійно або через інших осіб чи органи про призначення окремого представника, а у відповідних випадках - адвоката; права призначити свого представника; права здійснювати деякі або всі права сторін у такому процесі.
Тобто, зазначений міжнародний акт, як найвищі інтереси дитини, ставить максимальний обов'язок держави, як на законодавчому рівні так й на рівні адміністративного, судового захисту надавати можливість дитині (особі до 18 років) приймати безпосередню участь в справах щодо захисту своїх інтересів, особливо у випадку наявності конфлікту з особами, які несуть батьківську відповідальність, в тому числі призначати/обирати свого представника. (Правова позиція ВС у справі №369/13467/20 від 16.06.2021 р.)
Забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству визначено серед засад протидії домашньому насильству (ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Таким чином, у справі про видачу обмежувального припису при розв'язанні питання щодо обмежень батька-кривдника у спілкуванні з постраждалою дитиною пріоритет однозначно на боці прав та інтересів постраждалої дитини. (Постанова ВС від 9 червня 2022 року у справі №216/4309/21).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, відповідно до позиції, викладеної у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 202/11119/22, Верховний Суд погоджується, що обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, проте заявник має довести наявність підстав для видачі обмежувального припису. Проте, самий лише факт звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису не може бути підставою для її задоволення.
Висновок суду за результатами розгляду справи.
Так, за приписами ст. 350-5 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Заявниця звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно її чоловіка ОСОБА_2 , в якій просить тимчасово обмежити його у правах, зокрема щодо спільного перебування та спілкування з їхнім сином - ОСОБА_3 .
При цьому слід зазначити, що до заяви не додано належних доказів, які б підтверджували родинні відносини між сторонами. Зокрема, відсутня копія свідоцтва про шлюб, а також копія свідоцтва про народження дитини, що унеможливлює встановлення юридичного факту сімейних правовідносин між заявницею, ОСОБА_2 та дитиною.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які документи чи докази звернення заявниці до органів Національної поліції України із заявами або повідомленнями про систематичні неправомірні дії з боку ОСОБА_2 . Також не надано жодних підтверджень того, що такі дії мали систематичний характер, що є однією з ключових умов для застосування обмежувального припису.
Крім того, заявницею не доведено наявність реальної загрози повторення домашнього насильства у майбутньому, що є обов'язковою умовою для задоволення відповідної заяви судом.
Єдиним фактом застосування до ОСОБА_2 , насильства з боку ОСОБА_2 , є складання тимчасового заборонного припису, поряд з цим постанов про притягнення ОСОБА_2 , до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства до матеріалів справи не долучено.
Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про видачу обмежувального припису має досліджувати ризики повторного вчинення насильства, а не факт його первинного вчинення.
Видача обмежувального припису насамперед є необхідною у разі встановлення судом існування високого рівня вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, та реальності таких ризиків, у відповідності до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах у справах №№ 363/3496/18, 452/317/19, 570/2528/20, 344/1046/21, 711/3693/22.
Крім того, відповідно до Постанови Верховний Суду від 9 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 заявнику слід зазначити обставини, що свідчать про необхідність видачі обмежувального припису та докази, що їх підтверджують. Такі докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді; це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника; докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису.
Також, у постанові від 09 червня 2022 року у справі №216/4309/21 Верховний Суд дійшов висновку, що у разі, коли особа, звертаючись до суду з відповідною заявою, вважає, що батько стосовно дітей є кривдником, то вона повинна довести такі обставини, оскільки необґрунтоване обмеження одного з батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків не може бути визнане як законним, так і справедливим.
Таким чином, за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається заявниця, а також з огляду на недоведеність наявності підстав для застосування обмежувального припису, подана заява не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до пункту 12-1 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання заяви про видачу обмежувального припису не справляється.
Керуючись статтями 5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 350-1- 350-8 ЦПК України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересованої особи - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, - відмовити.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р. Т. Шрамко