11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 520/27342/25
адміністративне провадження № К/990/16914/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Бови Вероніки Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі №520/27342/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України у Харківській області, у якій просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року.
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року позов задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі №400/4849/25 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
У зв'язку з перебуванням у відрядженні головуючого судді Соколова В. М. з 02 по 10 травня 2026 року (наказ від 29 квітня 2026 року №1382/0/6-26), питання про відкриття провадження за касаційною скаргою вирішується після повернення судді з відрядження.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року справа №806/3265/17.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Перевіряючи доводи касаційної скарги в частині неврахування висновків Верховного Суду, Судом установлено, що скаржник не конкретизував який саме висновок не враховано судом апеляційної інстанції у взаємозв'язку з обставинами саме цієї справи.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також в касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21 та від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19 в частині застосування норм Положення №2503-ХІІ щодо обміну паспорта громадянина України.
Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Оскільки законодавець вказав саме на вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, зазначення у касаційній скарзі в якості підстави касаційного оскарження пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України не може зводитись лише до формального цитування цієї норми та наведення постанови Верховного Суду висновки які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з тим касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Бови Вероніки Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі №520/27342/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов