11 травня 2026 року
м. Київ
справа №580/6270/23
адміністративне провадження №К/990/17227/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУНП в Черкаській області), в якому просив (з урахуванням уточненої позовної заяви від 17.09.2025):
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 20.06.2023;
- зобов'язати ГУНП в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 (день звільнення) по 20.06.2023 (день фактичного розрахунку) у сумі 521 946,20 гривень.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2026, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №580/6270/23 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено частково:
- стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65 151,93 грн;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Загороднюка А.Г. з 02.05.2026 по 10.05.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.04.2026 № 1385/0/6-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по поверненню судді з відрядження.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що судами попередніх інстанцій застосовано статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19.07.2022 та у новій редакції, що набрала чинності з 19.07.2022, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023у справі № 560/13719/21, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 26.01.2024 у справі №160/14384/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 08.02.2024 у справі № 560/3971/19, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 15.05.2024 у справі №340/3077/21, від 23.05.2024 у справі №580/9003/23, від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, від 17.07.2025 у справі №160/18656/22, від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Поряд із цим суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції в частині застосування при вирішенні цього спору висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування принципу співмірності при застосуванні положень статті 117 КЗпП України (у редакції як до так і після 19.07.2022), викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Зокрема, за доводами слідує, що касатор не погодується розрахунком середнього заробітку, зазначаючи про ігнорування судом апеляційної інстанції методології Верховного Суду щодо поділу періоду затримки на два періоди (до та після 19.07.2022). Скаржник наголошує на помилковості застосування підходу щодо зменшення розміру відшкодування як за період до 19.07.2022 , так і після цієї дати, що призвело до штучного заниження суми стягнення та порушення принципу справедливості.
Так, на момент перегляду Шостого апеляційним адміністративним судом в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у цій справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
Відступаючи від висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, зауважила:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2025 у справі № 580/3888/24 зауважила, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний.
Отже, враховуючи, що станом на момент перегляду Шостого апеляційним адміністративним судом в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у цій справі Великою Палатою Верховного Суду вже була ухвалена постанова від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, то викладені у ній висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах підлягали врахуванню судом апеляційної інстанції.
Із змісту пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що підстава касаційного оскарження за цим пунктом існує у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Водночас, за доводами касаційної скарги, скаржник на обгрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України (у редакції як до так і після 19.07.2022), викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 та інших, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, що не може бути належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неправильного застосування судами обох інстанцій норм статті 117 КЗпП України у контексті застосування принципу співмірності, та неврахування висновків Верховного Суду, зазначених постановах як на підставу для касаційного оскарження, зокрема у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, натомість зводяться до допущення судом першої та апеляційної інстанції помилки при здійсненні розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин, досліджених ними доказів та висновками судів попередніх інстанції, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
М.В. Білак
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду