11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 500/4183/25
адміністративне провадження № К/990/19787/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 500/4183/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 29 вересня 2025 року задовольнив адміністративний позов.
Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу разом із клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2025 року відмовив у задоволені клопотання військової частини НОМЕР_1 про відстрочення терміну надання доказів про сплату судового збору. Подану апеляційну скаргу залишив без руху у зв'язку з несплатою судового збору, надав скаржникові строк для усунення недоліків апеляційної скарги - п'ять днів з дня вручення цієї ухвали.
У зв'язку з тим, що недоліки апеляційної скарги не були усунуті, Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 листопада 2025 року відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та повернув апеляційну скаргу.
Військова частина НОМЕР_1 06 березня 2026 року повторно подала до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 березня 2026 року вдруге залишив апеляційну скаргу без руху у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження. При цьому суд визнав неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, наведені в клопотанні, та відмовив у задоволенні клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження.
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Військова частина НОМЕР_1 подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2026 року визнати неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, наведені в заяві про поновлення строку апеляційного оскарження Військової частини НОМЕР_1 від 30 березня 2020 року. Відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку апеляційного оскарження. Відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки скаржник так і не обґрунтував поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються:
- підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав);
- у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування.
Водночас, порушення норм права може виявлятися у:
- застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;
- незастосуванні норми, яку належало застосувати;
- наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.
Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Залишаючи апеляційну скаргу без руху апеляційний суд встановив, що апеляційну скаргу на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року відповідач подав 06 березня 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції в ухвалі від 31 березня 2026 року указав, що вказані скаржником причини пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою не можуть бути визнані судом як поважні.
Водночас, скаржник в касаційній скарзі жодним чином не спростовує, встановлені судом апеляційної інстанції, обставини.
Відповідачем не обґрунтовано помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, не зазначено, які саме норми були застосовані неправильно чи порушені, та не доводить, як такі порушення вплинули на результат розгляду питання, що свідчить про формальний характер касаційної скарги.
Отже, скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановлені ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного правового обґрунтування, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 500/4183/25 - повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяІ.В. Дашутін