11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 120/13668/24
адміністративне провадження № К/990/19417/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 120/13668/24 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АП МАРІН» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «АП МАРІН» звернулося до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1527/Ж10/31-00-23-03-20 від 01 липня 2024 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, зокрема, за податковим зобов'язанням - 20 846 674,00 грн та за штрафними санкціями - 5 211 668,50 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 квітня 2025 року у справі № 160/18691/23, від 18 березня 2025 року у справі № 500/1744/24, від 02 квітня 2024 року у справі № 826/6241/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/8578/19, від 05 грудня 2023 року у справі № 804/3765/16, від 27 липня 2020 року у справі № 826/5911/18.
Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначених підстав для касаційного оскарження.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права; безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, який такому суперечить; обґрунтування подібності правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржником зроблено вказівку на постанови Верховного Суду без належного обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Подана касаційна скарга фактично містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів та незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, прийнятність доводів про ненадання оцінки усім доказам у справі можливе виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено.
Відсутність у касаційній скарзі належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, які передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, унеможливлюють перевірку такої умови.
Доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин справи, цитати нормативних актів, однак без зазначення в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та/або порушення норм процесуального права.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Інші доводи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування судами обставин саме по цій справі, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Крім того, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідно до відомостей комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», скаржник уже реалізував своє право на касаційне оскарження у цій справі. Водночас ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року його касаційну скаргу було повернуто як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження. У зазначеній ухвалі надано вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми та змісту касаційної скарги, зокрема в частині визначення підстав касаційного оскарження.
Втім, звертаючись до суду з цією касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.
Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -
постановив:
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 120/13668/24 - повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя О. О. Шишов