про відкриття касаційного провадження
11 травня 2026 року
м. Київ
справа №400/1773/25
адміністративне провадження №К/990/18078/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року
у справі №400/1773/25
за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон»
про зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2025 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації звернувся до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про зобов'язання привести пам'ятку архітектури місцевого значення «Житловий будинок ХІХ століття» по вулиці Аркасівській (Пушкінській), 12, в місті Миколаєві до належного стану, шляхом проведення відновлювальних та ремонтно-реставраційних робіт.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року позов задоволено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури 21 квітня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено оскаржувану постанову з неправильним застосуванням положень статей 1, 26, 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-III), статті 11 Закону України «Про будівельні норми» від 05 листопада 2009 року №1704-VI (далі - Закон №1704-VI), Державних будівельних норм А.2.2-14:2016 «Склад та зміст науково-проєктної документації на реставрацію пам'яток архітектури та містобудування» (далі - ДБН А.2.2-14:2016) та порушенням положень статей 73, 76, частини четвертої статті 90 та статті 242 КАС України.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про неможливість зобов'язання власника привести пам'ятку архітектури до належного стану через існування розробленого у 2010 році містобудівного обґрунтування щодо будівництва офісного центру на місці пам'ятки. Скаржник наголошує, що вказане містобудівне обґрунтування було лише вихідними даними для проєктування, воно не було реалізоване, не є чинним на сьогодні та жодним чином не змінює правовий статус об'єкта як пам'ятки архітектури в цілому.
Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно обмежив предмет охорони пам'ятки лише її головним фасадом, ігноруючи дані з Державного реєстру нерухомих пам'яток України та наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 18 квітня 2022 року №143, згідно з якими об'єктом охорони є вся будівля житлового будинку ХІХ століття. Крім того, наказ, що визначав пам'яткою лише фасад, було скасовано у 2025 році, а чинний охоронний договір від 2010 року поширюється на всю будівлю, що власник зобов'язався утримувати в належному стані.
Вимога про розроблення науково-проєктної документації згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1805-III є першим і необхідним етапом виконання обов'язків власника щодо приведення пам'ятки до належного стану. Тому відсутність у прохальній частині позову прокурора окремої вимоги про розробку такої документації не може бути підставою для відмови у позові, оскільки проведення будь-яких відновлювальних робіт за законом автоматично передбачає цей етап.
Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі №640/4637/21 та від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23, у яких сформовано висновок щодо можливості зобов'язання власника провести ремонтно-реставраційні роботи, якщо він не виконує обов'язки за охоронним договором, а пам'ятка перебуває у незадовільному стані. Натомість суд безпідставно застосував нерелевантний висновок у справі №140/14556/23, в якій обставини відрізнялися наявністю узгоджених термінів робіт, які ще не спливли.
Скаржник наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 січня 2026 року у справі №400/1773/25, у якому серед іншого зазначено, що обов'язок власника утримувати пам'ятку є безумовним і не залежить від його планів щодо майбутньої реконструкції чи використання об'єкта.
Разом з тим, скаржник зазначає, що встановлена судами бездіяльність власника протягом понад 15 років, яка призвела до аварійного стану об'єкта, та ігнорування ним приписів органу охорони культурної спадщини, свідчать про свідоме ухилення від виконання обов'язків. Ураховуючи фінансову спроможність власника та особливу історико-культурну цінність пам'ятки для суспільства, зобов'язання в судовому порядку провести відновлювальні роботи є єдиним ефективним способом захисту інтересів держави.
У касаційній скарзі скаржник вказує на необхідність формування Верховним Судом висновку стосовно ефективності способу захисту інтересів держави у вигляді покладення на власника пам'ятки обов'язку, передбаченого частиною першою статті 27 Закону №1805-III, без додаткової конкретизації виду робіт та без покладення обов'язку щодо розроблення науково-проєктної документації, з огляду на те, що порядок визначення виду і проведення таких робіт врегульовано статтею 26 цього Закону.
У касаційній скарзі Миколаївська обласна прокуратура просить Верховний Суд скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року, і залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою забезпечено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року, з метою з'ясування правильності застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1, 26, 27 Закону №1805-III, статті 11 Закону №1704-VI, ДБН А.2.2-14:2016, перевірки дотримання положень статей 73, 76, частини четвертої статті 90 та статті 242 КАС України, перевірки необхідності урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі №640/4637/21 та від 06 серпня 2024 року у справі №160/17086/23, від 27 січня 2026 року у справі №400/1773/25, а також з метою формування відповідного правового висновку Верховним Судом.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Щодо заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» на відкриття касаційного провадження, колегія суддів зазначає, що питання подібності правовідносин, в яких Верховний Суд викладав висновки, на які покликається скаржник, оцінюватимуться Судом під час здійснення касаційного перегляду справи.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі №400/1773/25 за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про зобов'язання вчинити певні дії.
2. Витребувати з Миколаївського окружного адміністративного суду матеріали справи №400/1773/25.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Роз'яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді О.П. Стародуб
С.М. Чиркін