11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 9901/86/20
адміністративне провадження № К/990/17984/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №9901/86/20 за позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження від 27 лютого 2020 року №55дп-20.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 16 березня 2026 року та від 30 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №9901/86/20 за позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення - повернуто особі, яка її подала.
21 квітня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №200/4352/25. Скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду та направити справу на новий розгляд.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги, Судом установлено, що скаржник, посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично обґрунтовує касаційну скаргу доводами про порушення судами норм процесуального права, які, на його переконання, полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, неналежному дослідженні доказів, неврахуванні його пояснень та доводів, а також у наданні судами попередніх інстанцій неправильної оцінки матеріалам дисциплінарного провадження.
Зокрема, зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник наполягає на тому, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обставини щодо порядку здійснення дисциплінарного провадження стосовно нього, не надано оцінки його доводам про неналежне повідомлення про засідання кадрової комісії, порушення процедури розгляду висновку про наявність дисциплінарного проступку, а також не враховано, на його думку, докази, які підтверджують відсутність у його діях складу дисциплінарного проступку.
Крім того, скаржник зазначає про неналежну оцінку судами доказів щодо обставин його звернення до правоохоронних органів, підстав такого звернення, змісту дисциплінарного провадження, обставин, які стали підставою для ухвалення рішення Кадрової комісії від 27 лютого 2020 року №55дп-20, а також посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у рішеннях Європейського суду з прав людини та постановах Верховного Суду щодо обов'язку суду надати оцінку всім істотним доводам сторін.
Такі доводи за своїм змістом зводяться до тверджень про недослідження судами зібраних у справі доказів та встановлення судами обставин справи на підставі, як уважає скаржник, неналежної або неповної оцінки доказів, що кореспондує положенням пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
Водночас відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Отже, посилання на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України не є самостійною та достатньою підставою касаційного оскарження. Зазначена норма може бути застосована судом касаційної інстанції лише у взаємозв'язку з належно визначеними та обґрунтованими підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1, 2 або 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Натомість у поданій касаційній скарзі скаржник не наводить обґрунтування жодної з підстав, визначених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин формальне посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України не свідчить про викладення передбачених КАС України підстав касаційного оскарження, оскільки скаржником не обґрунтовано жодної з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, наявність яких є необхідною умовою для застосування пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
Отже, втретє подана касаційна скарга, попри попередні роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності належного визначення та обґрунтування підстав касаційного оскарження, не містить передбачених КАС України підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №9901/86/20 за позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур