11 травня 2026 року
м. Київ
справа №160/32656/24
провадження № К/990/16568/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
10 квітня 2026 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв'язку.
13 квітня 2026 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мельник-Томенко Ж. М. з 02 травня 2026 року по 10 травня 2026 року перебувала у відрядженні на підставі наказу від 30 квітня 2026 року №1400/0/6-26, у зв'язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після виходу судді з відрядження.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 07 листопада 2024 року № 2157к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 14 листопада 2024 року №1309 о/с «По особовому складу» про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дізнавача сектору дізнання Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 16 листопада 2024 року;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції, на посаді дізнавача сектору дізнання Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області, з 17 листопада 2024 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 17 листопада 2024 року по дату фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді дізнавача сектору дізнання Дніпровського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області відповідно до статті 371 КАС України;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць відповідно до статті 371 КАС України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 18 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем було доведено факт порушення позивачем норм чинного законодавства, посадових інструкцій, вчинення дій, що дискредитують звання поліцейського. Відповідач вчиняв дії, спрямовані на відібрання пояснень у позивача, проте сам позивач ухилився від їх надання. Процедура проведення службового розслідування була дотримана відповідачем, а доводи позивача в цій частині спростовано наявними у справі доказами. Враховуючи встановлені в ході службового розслідування обставини скоєного позивачем під час дії воєнного стану дисциплінарного проступку, суд дійшов висновку про співмірність застосованого відповідачем дисциплінарного стягнення.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.
Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження автор скарги вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Своєю чергою, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку з проходженням служби на якій виник цей спір (дізнавач сектору дізнання Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні Закону України «Про запобігання корупції».
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 160/32656/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
Ж. М. Мельник-Томенко