11 травня 2026 року
м. Київ
справа №520/11848/25
провадження № К/990/16569/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної голови Мороза Олександра Васильовича та спеціаліста 1 категорії з реєстрації місця проживання Височанської селищної ради Ніколаєнко Тетяни Вікторівни про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
09 квітня 2026 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв'язку.
13 квітня 2026 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мельник-Томенко Ж. М. з 02 травня 2026 року по 10 травня 2026 року перебувала у відрядженні на підставі наказу від 30 квітня 2026 року №1400/0/6-26, у зв'язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після виходу судді з відрядження.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Височанської селищної голови Мороза Олександра Васильовича, спеціаліста 1 категорії з реєстрації місця проживання Височанської селищної ради - Ніколаєнко Тетяни Вікторівни, в якій просив:
- визнати незаконними дії спеціаліста 1 категорії з реєстрації місця проживання Височанської селищної ради - Ніколаєнко Тетяни Вікторівни щодо порушення норм статті 22 Конституції України, при здійсненні перенесення відомостей до реєстру місця проживання, на свій особистий розсуд, яка змінила порядок місця реєстрації за 1/2 частиною будівлі, яка належить позивачу на праві приватної власності, який існував при дійсності Домової книги, такими, що звузили існуючі права позивача;
- визнати незаконними дії Височанської селищної голови Мороза Олександра Васильовича щодо розгляду скарги позивача від 31 грудня 2024 року такими, що порушили права позивача, гарантовані статтею 40 Конституції України;
- зобов'язати Височанського селищного голову Мороза Олександра Васильовича повторно розглянути скаргу позивача від 31.12.2024 з урахуванням вимог статті 22 Конституції України;
- зобов'язати Височанського селищного голову Мороза Олександра Васильовича вирішити питання про звільнення з займаної посади спеціаліста 1 категорії з місця реєстрації спеціаліста 1 категорії з реєстрації місця проживання Височанської селищної ради - Ніколаєнко Тетяни Вікторівни , яка при здійснені своїх повноважень порушує права мешканців громади.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 15 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовив.
Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просив суд звільнити від сплати судового збору. В обґрунтування заявленого клопотання про звільнення від сплати судового збору, апелянт з покликанням на пункт 1, частини першу, другу статті 8 Закону України «Про судовий збір», стверджує, що судовий збір перевищує 5 % розміру його річного доходу за попередній календарний рік, на підтвердження надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 04 січня 2026 року.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 лютого 2026 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу залишив без руху, надавши десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали суду для усунення її недоліків шляхом надання довідки органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, тобто 2025 або платіжного документа про сплату судового збору в розмірі 3633 грн 60 коп.
До Другого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліків, а саме сплати судового збору. В обґрунтування поданого клопотання позивач вказує на відсутність коштів для сплати судового збору.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі № 520/11848/25 повернув відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, частини другої статті 298 КАС України.
Не погоджуючись з указаною ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в касаційному порядку.
Перевіряючи доводи касаційної скарги на предмет обґрунтованості, Верховний Суд зазначає таке.
Так, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із невиконання апелянтом вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 17 лютого 2026 року.
За змістом пункту 1 частини п'ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини другої статті 298 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Приписами частини першої статті 133 КАС України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року (справа № 520/497/23) Верховний Суд указав, що суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення судових витрат, яких зазнає сторона.
Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноважень зменшити розмір судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
При цьому, КАС України покладає на суд обов'язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка у справі № 0940/2276/18 також досліджувала питання звільнення від сплати судового збору у контексті застосування приписів статті 133 КАС України та статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Так, у постанові від 14 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 0940/2276/18 висновувала, що з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Умови, визначені статтею 8 є диференційованими за суб'єктним та предметним застосуванням. Зокрема, умови, визначені у пункті 1 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду наголоcила, що частина перша статті 133 КАС України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції скористався своїм повноваженням для вирішення питання звільняти або не звільняти ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та дійшов висновку, що відсутні підстави для звільнення, оскільки наданих позивачем доказів недостатньо для звільнення від сплати судового збору на підставі частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Водночас суд апеляційної інстанції надав позивачеві можливість реалізувати право на апеляційне оскарження шляхом направлення до Другого апеляційного адміністративного суду документа про сплату судового збору або надання довідки органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, тобто 2025.
Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. Тому, у кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Верховний Суд наголошує, що особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, повинна навести доводи та надати докази на підтвердження того, що її майновий стан не дозволяє сплатити збір, а суд лише здійснює оцінку цих доказів на предмет їхньої достатності. Оскільки, оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою звільнити її від сплати судового збору суди повинні насамперед установити наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 березня 2026 року у справі № 640/12399/21, що в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України, враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Верховний Суд зауважує, що за приписами частини другої статті 76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина перша статті 77 КАС України).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 215/7312/20 зазначено, що, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.
Як убачається з матеріалів справи, в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд апеляційної інстанції указав, які документи є достатніми доказами підтвердження скрутного майнового стану позивача, який може мати інші джерела доходу, проте вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині надання додаткових доказів на підтвердження його скрутного майнового стану позивачем не виконано. Тобто заявником свідомо проігноровано можливість об'єктивно довести обґрунтованість саме підстав щодо звільнення його від сплати судового збору.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків скарги, вірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України та частини другої статті 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої цієї ж статті у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Мотиви, наведені в оскаржуваному судовому рішенні та обставини, на які покликається автор в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі.
При цьому, Суд зауважує, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися повторно до суду апеляційної інстанції з відповідними вимогами у передбачений КАС України спосіб звернення.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі № 520/11848/25 за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної голови Мороза Олександра Васильовича та Спеціаліста 1 категорії з реєстрації місця проживання Височанської селищної ради Ніколаєнко Тетяни Вікторівни про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
Ж. М. Мельник-Томенко