11 травня 2026 рокуСправа №160/35002/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_2 ) середнього заробітку за період з 12.05.2025 року по 12.11.2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
-стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_2 ) середній заробіток за період з 12.05.2025 року по 12.11.2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 312 635,20 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він з 05.10.2018 по 07.03.2023 проходив військову службу на посаді начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.03.2023 року №44 посаду здав та був виключений із списків особового складу 07.03.2023, аналогійний наказ видається у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, станом на 07.03.2023 з ним не було проведено повний розрахунком по усім видам забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №16013059/25 стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 05.10.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у розмірі 201 361,46 гривень. Рішення суду виконано частково 13.11.2025 у сумі 125594,71 грн. Таким чином, відповідачем несвоєчасно здійснено остаточний розрахунок при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та виплати середнього заробітку за весь час затримки. Сума заборгованості у зв'язку із затримкою розрахунку складає 312635,20грн. (1689,92 грн. х 185). За викладених обставин, просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 15.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/35002/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ): довідку про кількість робочих днів за два останні місяці (повні) перед звільненням позивача; довідку про заробітну плату (грошове забезпечення) позивача за два останні місяці (повні) перед звільненням (розрахунок заробітної плати за кожен місяць окремо) без урахування сум передбачених п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995; довідку про середньоденну заробітну плату, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.
Ухвалою суду від 10.02.2026 повторно витребувано у відповідача довідку про кількість робочих днів за два останні місяці (повні) перед звільненням позивача; довідку про заробітну плату (грошове забезпечення) позивача за два останні місяці (повні) перед звільненням (розрахунок заробітної плати за кожен місяць окремо) без урахування сум передбачених п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995; довідку про середньоденну заробітну плату, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
23.02.2026 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів повної виплати індексації грошового забезпечення по рішенню суду у справі №160/13059/25.
10.03.2026 відповідачем подано клопотання про долучення доказів.
13.03.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій заперечує проти задоволення позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити, з огляду на наступне. Позивач просить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 середній заробіток за період з 12.05.2025 по 12.11.2025 з урахуванням перерахованої за судовим рішенням у справі №160/13059/25 індексації грошового забезпечення. Відповідач просить звернути на безпідставність позовної вимоги щодо саме стягнення середнього заробітку. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. З урахуванням викладеного, невиплата індексації грошового забезпечення на виконання рішення у справі №160/13059/25 була спричинена не бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_5 , а відсутністю відповідного фінансування (коштів, направлених саме на виконання судових рішень), а по-друге, стягнення середнього заробітку саме з ІНФОРМАЦІЯ_5 буде грубим порушенням бюджетного законодавства (виконувати судові рішення за рахунок коштів, призначених на виплату грошового забезпечення діючих військовослужбовців неприпустимо). Щодо обчислення середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку, слід врахувати, що якщо звільненій особі не виплачені належні їй суми в повному обсязі, то за прострочення остаточного розрахунку, на її користь мають бути стягнуті кошти в розмірі її середнього заробітку. Але якщо звільненій особі не було виплачено кошти, що складають 10% від її заробітку, то факт отримання нею 90% належних їй виплат має бути врахований при визначенні обсягу відповідальності за ст.117 КЗпП. Але позивачем всупереч вказаним настановам процент простроченої виплати не був врахований. Зазначений в позові розрахунок середнього заробітку в загальному розмірі 312635,20 грн. був обчислений без врахування проценту отриманої із запізненням виплати, так наче 100% належних при звільненні сум не були виплачені. Таким чином, при обчисленні суми середнього заробітку обов'язково має бути розрахований процент невиплаченого грошового забезпечення. Згідно з рішенням у справі №160/13059/25 було встановлено, що позивачеві ІНФОРМАЦІЯ_4 мала бути сплачена індексація грошового забезпечення за вищевказаний період в загальному розмірі 201361,26 грн. Відповідно до позовних вимог у даній справі середній заробіток за прострочку в 6 місяців позивач обчислив в розмірі 312635,20 грн. Тобто за більш, ніж 4 роки сума недоплати становить 201361,46 грн, а за затримку її виплати всього на 6 місяців позивач оцінює в суму 312635 грн. Помилка в обчисленні, як вже було вказано, полягає в тому що має бути врахований процент вчасно невиплаченого грошового забезпечення. Здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку є безпідставним. Крім того, в рамках судової справи №160/33615/25 позивач також з ІНФОРМАЦІЯ_5 стягує середній заробіток. Якщо в даній справі підставою є перерахунок належної до виплати індексації, у справі №160/33615/25 середній заробіток стягується з підстав перерахунку належного до виплати грошового забезпечення. З таких обставин, позовні вимоги є цілком безпідставними.
Ухвалою суду від 08.04.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 засвідчену копію наказу про звільнення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) з військової служби та про виключення зі списків особового складу; розрахунок грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) при звільненні з обов'язковою вказівкою на складові грошового забезпечення та їх розмір; докази фактичної виплати грошового забезпечення, що підлягало виплаті ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) при звільненні, присудженого до виплати на підставі інших судових справ (за їх наявності).
07.05.2026 від відповідача надійшло клопотання про долучення витребуваних доказів.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , документований паспортом громадянина України НОМЕР_3 , виданого 19.09.2025, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 17.10.2015.
Позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 07.03.2023 №44, майора ОСОБА_1 , начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (по особовому складу) від 24.02.2023 № 71 на посаду командира зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_5 , вважати таким, що 07.03.2023 справи і посаду здав та вибув до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_5 , з 07.03.2023 - виключити зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення.
У періоді з 05.10.2018 по 07.03.2023 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, тому з метою вирішення такого спору позивач звернувся до суду.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №160/13059/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_9 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 05.10.2018 року по 31.12.2022 року, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі 4014,28 грн. відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 05.10.2018 року по 31.12.2022 року, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у розмірі 201 361,46 гривень.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №160/13059/25 набрало законної сили 14.10.2025.
Згідно з платіжною інструкцією №426 від 12.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 125644,71 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №427 від 12.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 2341,21 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №428 від 12.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 28094,47 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №391 від 28.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 5358,08 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №392 від 28.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 1198,08 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №393 від 28.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 99,84 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №804 від 17.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 31093,18 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №805 від 17.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 579,38 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Згідно з платіжною інструкцією №806 від 17.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснено перерахування ОСОБА_1 6952,51 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13059/25.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 312635,20 грн., звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною дев'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
-у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;
- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент видання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 07.03.2023 №44) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_10 та всіх видів грошового забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_10 та всіх видів грошового забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_10 та всіх видів грошового забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому пунктом 109 Положення передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
У ході судового розгляду встановлено, що на підставі наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (по особовому складу) від 24.02.2023 №71 позивача призначено командиром зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_5 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 07.03.2023 №44, майора ОСОБА_1 , начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (по особовому складу) від 24.02.2023 № 71 на посаду командира зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_5 , вважати таким, що 07.03.2023 справи і посаду здав та вибув до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_5 , з 07.03.2023 - виключити зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення.
З огляду на наведені обставини, звільнення позивача з військової служби не відбулось, а виключення військовослужбовця зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) в ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв'язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Установлені фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов'язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв'язку зі звільненням працівника. Натомість спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов'язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.06.2025 у справі №400/8927/23, від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, які враховуються судом з урахуванням положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
З огляду на викладене, підстави для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України відсутні.
Щодо посилань позивача на порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення позивач, суд вважає необхідним звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав, але в інший спосіб. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова