11 травня 2026 рокуСправа №160/846/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.10.2025 року № 046750006421 в частині не зарахування до загального страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.09.1989 по 24.02.1991;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 01.09.1989 по 24.02.1991;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.10.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона 21.10.2025 звернулася до відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 29.10.2025 № 046750006421 про відмову в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови у призначені пенсії відповідачем-2 зазначено, що страховий стаж заявника становить 18 років 5 місяців 8 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 21.06.1989 року згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.06.1989, оскільки даний період навчання перетинається з роботою; період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку від 26.07.1994 року народження згідно зі свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 , оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта дитиною та в заяві про призначення пенсії не зазначена відповідна інформація, також період роботи в колгоспі з 01.09.1989 по 21.08.1989 згідно з трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 21.08.1989, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих виходів. Позивач вважає протиправним рішення від 29.10.2025 № 046750006421 в частині відмови зарахування до трудового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.09.1989 по 24.02.1991, оскільки трудова книжка колгоспника містить інформацію про виконаний встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі, а певні недоліки у трудовій книжці не можуть бути підставою для позбавлення права на соціальний захист, у зв'язку з чим наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/846/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), розрахунок страхового стажу позивача станом на звернення із заявою про призначення пенсії від 21.10.2025.
Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.10.2025 звернулась до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою та документами щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Згідно з принципом екстериторіальності засобами програмного забезпечення заява та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання. За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 29.10.2025 року №046750006421 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 18 років 5 місяців 8 днів. Результати розгляду документів доданих до заяви: за наданими документами до загального страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1984 року по 21.06.1989 року, згідно диплома НОМЕР_1 від 30.06.1989 року, оскільки даний період навчання перетинається з роботою; період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта дитиною та в заяві про призначення пенсії не зазначена відповідна інформація; згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 21.08.1989 року: 1) період роботи в колгоспі з 01.09.1989 року по 24.02.1991 року, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів) та згідно вищевказаної трудової книжки інформація щодо встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів не прийнята до уваги, оскільки записи оформлені неналежним чином - вони внесені з порушеннями вимог Інструкції № 58: кожний фактично відпрацьований рік не завірено печаткою та підписом, за 1989 - 1990 р.р. відсутня дата документа, на підставі якого внесено запис, за 1991 р. відсутня дата та номер документа, а також відсутні відомості про перейменування колгоспу, оскільки дані записи завірені печаткою КСП; 2) період отримання допомоги по безробіттю з 21.12.2007 року по 14.12.2008 року, оскільки наявне виправлення дати початку виплати; період роботи в колгоспі з 1983 року по 1990 рік згідно трудової книжки № НОМЕР_5 від 28.06.1983 року, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів). Враховуючи викладене, відповідач-2 вважає, що Головним управлінням прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058-ІV, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідач-1 правом на подання відзиву не скористався. Витребувані ухвалою суду докази не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.
Згідно із частиною дев'ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого 06.05.1999 Покровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.08.2025 №1206-5003780533: АДРЕСА_2 .
21.10.2025 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.10.2025 №046750006421 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Означене рішення обґрунтоване наступним.
Вік заявника - 60 років. Страховий стаж заявника становить: 18 років 5 місяців 8 днів. За наданими документами до загального страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1984 по 21.06.1989 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.06.1989, оскільки даний період навчання перетинається з роботою; період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно зі свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 , оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта дитиною та в заяві про призначення пенсії не зазначена відповідна інформація; згідно з трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 21.08.1989 період роботи в колгоспі з 01.09.1989 року по 24.02.1991, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів), та згідно вказаної трудової книжки інформація щодо встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів не прийнята до уваги, оскільки записи оформлені неналежним чином (вони внесені з порушеннями вимог Інструкції № 58: кожний фактично відпрацьований рік не завірено печаткою та підписом, за 1989 - 1990 р.р. відсутня дата документа, на підставі якого внесено запис, за 1991 р. - відсутня дата та номер документа, а також відсутні відомості про перейменування колгоспу, оскільки дані записи завірені печаткою КСП; також не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 21.12.2007 по 14.12.2008, оскільки наявне виправлення дати початку виплати; період роботи в колгоспі з 1983 року по 1990 рік згідно з трудової книжки № 1208 від 28.06.1983 року, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів).
Вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком за нормами частини 1 статті Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погодившись з рішенням відповідача-2 від 29.10.2025 №046750006421, а також з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.09.1989 по 24.02.1991, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058-IV).
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статті 3 вказаного Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, гіг-спеціалісти, які залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом «в» статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об'єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 24 Порядку №637 для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 березня 2023 року у справі №360/4129/20, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
У ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 21.10.2025 про призначення пенсії за віком.
Розгляд заяви та долучених документів за принципом екстериторіальності здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та за результатом було прийнято рішення від 29.10.2025 року № 046750006421 про відмову в призначенні пенсії, яке обґрунтовано відповідачем-2 відсутністю станом на дату звернення (21.10.2025) необхідного страхового стажу.
Відповідно до оскаржуваного рішення, тривалість страхового стажу позивача становить 18 років 5 місяців 8 днів.
У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.09.1989 по 24.02.1991 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 .
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
З огляду на положення частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь, прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
Як вбачається з трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 21.08.1989, позивач з 01.09.1989 прийнята в члени колгоспу (далі - найменування колгоспу мовою оригіналу) «Память Ленина» та з 24.02.1991 - звільнена з членів колгоспу «Память Ленина» (записи №№1-2).
В розділі (мовою оригіналу) «Трудовое участие в общественном хозяйстве» (сторінки 18-19) трудової книжки колгоспника наявні наступні записи про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі, тобто кількість вироблених трудоднів:
-1989 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 106, при встановленому мінімумі 106;
-1990 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 265; при встановленому мінімумі 265;
-1991 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 48; при встановленому мінімумі 44.
Суд зазначає, що вказані записи трудової книжки колгоспника оформлені у відповідності до вимог законодавства, містять номери та дати наказів про прийом та звільнення, записи про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі завірені підписами уповноважених осіб та печатками підприємства.
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості.
В якості підстави для відмови у зарахуванні спірного періоду до стажу роботи відповідачем-2 в оспорюваному рішенні та у відзиві зазначено, що в трудовій книжці колгоспника відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання, а записи про роботу внесені із порушенням вимог Інструкції № 58, оскільки відсутня печатка, дата документа, на підставі якого внесено запис, а також відсутні відомості про перейменування колгоспу.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача-2, оскільки як запис про звільнення, так і відомості про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі в колгоспі містить вказана трудова книжка. Більш того, як запис про прийняття на роботу в колгосп, так і запис про звільнення з колгоспу містять відомості про дату та номер документу, на підставі якого внесено відповідний запис, запис про звільнення засвідчений печаткою установи, також наявна інформація про найменування колгоспу. Тож вказані відповідачем-2 зауваження є цілком безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, відповідачем-2 не враховано, що обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача (1989) була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом п. 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
За таких обставин, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Разом з цим, суд звертає увагу, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки колгоспника містять неправдиві або недостовірні відомості в частині спірного періоду трудової діяльності позивача, а зазначені відповідачем-2 недоліки в трудовій книжці є формальними та фактично спростовуються матеріалами справи.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність внесення записів у трудову книжку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачеві у зараховуванні періоду роботи в колгоспі «Память Ленина» з 01.09.1989 по 24.02.1991 згідно із трудовою книжкою колгоспника до страхового стажу, відповідач-2 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача вказаний період її роботи.
За змістом частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії від 29.10.2025 № 046750006421 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо іншої частини позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується наслідків розгляду відповідачем-2 заяви позивача від 21.10.2025 про призначення пенсії за віком у вигляді рішення від 29.10.2025 № 046750006421, яке скасовано судом як протиправне.
При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.09.1989 по 24.02.1991 згідно із трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 та зобов'язано відповідача-2 зарахувати до страхового стажу вказаний період її роботи.
На час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку страхового стажу з урахуванням зобов'язальних вимог суду.
Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, враховуючи дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 21.10.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-2 не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першої статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача-2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача, оскільки рішенням саме цього суб'єкта владних повноважень порушені права та інтереси позивача.
Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22) від 29.10.2025 №046750006421 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22) зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до страхового стажу наступний період її роботи: з 01.09.1989 по 24.02.1991 включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) від 21.10.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова