11 травня 2026 року Справа 160/11785/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
05 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу до Національної поліції України вислугу років з 01.02.2013 року по 28.02.2023 року (в календарному та пільговому обчисленні) у Державній кримінально-виконавчій службі України;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20а, код ЄДРПОУ 40108866) зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу до Національної поліції України вислугу років з 01.02.2013 року по 28.02.2023 року (в календарному та пільговому обчисленні) у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо незарахування позивачу до стажу служби в поліції наявної на момент переходу на службу до Національної поліції України вислуги років з 01.02.2013 року по 28.02.2023 року в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/11785/26 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.
У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі №990/20/25.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме: гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були б покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (такого змісту висновки були сформульовані в одному з рішень ЄСПЛ, фактичні обставини якого з певними винятками чи особливостями частково можна застосувати до обставин цієї справи. У цьому рішення ЄСПЛ послався на аналогічну прецедентну практику у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства», рішення від 24 вересня 1996 року, Звіти про судові рішення та рішення 1996-IV, pp. 1502-1503, § 51; «Вo проти Франції» [GC], № 53924/00, § 92, ECHR 2004-VIII).
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №9901/415/21.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Суд зауважує, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 року у справі №990/226/24.
До позовної заяви додано рапорт позивача від 03.04.2026 року зі спірного в даній справі питання, адресований відповідачу. Також в наявності лист відповідача від 08.04.2026 року №159435-2026, яким спірне питання вирішено всупереч волі позивача. Згідно позиції позивача лише з отриманням цього листа відповідача вона дізналася про порушення своїх прав.
Водночас, наказом відповідача від 07.08.2024 року №810 о/с позивача прийнято на службу в поліції. В цьому наказі вказано, що стаж служби в поліції для цілей надбавки за вислугу років та додаткової відпустки складає 00 років 00 місяців 01 день.
З рапорту позивача від 03.04.2026 року вбачається, що вона просить провести перерахунок грошового забезпечення, а з листа відповідача від 08.04.2026 року вбачається, що спірним є лише частина правовідносин саме щодо надбавки за вислугу років та додаткової відпустки (а не правовідносини щодо формування подання для призначення пенсії за віком).
Тобто, позивач при призначенні на посаду у відповідача ще 07.08.2024 року не могла не зрозуміти, що її вислуга не зарахована для цілей надбавки за вислугу років. Як наслідок, звернення в квітні 2026 року з цього питання не впливає на її обізнаність щодо порушення її прав.
Більш того, розмір грошового забезпечення позивача є нормативно визначеним, в зв'язку з чим вже навіть з його розміру позивач також могла поза розумним сумнівом виявити незарахування до її вислуги років понад 10 років роботи, адже йдеться про надбавку в 20%.
Щодо листування позивача з відповідачем суд вважає за доцільне застосувати за аналогією правовий висновок з цього питання сформовано у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20 щодо подібного аспекту правовідносин: отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Для обставин даної справи це має значення в тому аспекті, що позивач, як вже встановив суд, повинна була дізнатися про порушення своїх прав набагато раніше, ніж отримала згаданий лист відповідача. Як наслідок, це листування не перервало перебіг строку звернення до суду та не розпочало його перебіг спочатку, оскільки перебіг строку звернення до суду має об'єктивний характер відносно обставини обізнаності особи про порушення своїх прав.
Позивачем, в свою чергу, до позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, до якої не надано доказів поважності причин його пропуску в порушення вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 133, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко