м. Вінниця
21 квітня 2026 р. Справа № 120/17649/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Поліщук І.М.,
за участі секретаря судового засідання: Гродської В.О.
представника позивача: Пенькас В.М.
представника відповідача: Пенської О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ АГРО ГРУП"
до: Головного управління ДПС у Вінницькій області
про: визнання протиправними та скасування рішень
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ АГРО ГРУП" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень №0387220701, №0387240701 та №0387230701 від 04.12.2025.
Ухвалою від 24.12.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 20.01.2026.
Судове засідання 20.01.2026 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 19.02.2026.
В судовому засіданні 19.02.2026 оголошено перерву до 05.03.2026 з метою надання представнику позивача можливості ознайомитись із матеріалами, наданими відповідачем.
Судове засідання 05.03.2026 не відбулось у зв'язку із технічною неможливістю проведення судового засідання. Наступне судове засідання призначено на 10.03.2026.
Ухвалою від 10.03.2026 постановленою судом із занесенням до протоколу судового засідання закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 02.04.2026.
Судове засідання 02.04.2026 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 16.04.2026.
У судовому засіданні 16.04.2026 оголошено перерву до 21.04.2026.
В судовому засіданні 21.04.2026 представник позивача підтримала вимоги даного позову та просила його задовольнити. Зазначила, що між позивачем та ТОВ «ПАВЕР БІЗНЕС» укладено договори поставки №12/06/23-1 від 12.06.2023 року, №03/01-24-1 від 03.01.2024 року, а також між позивачем та ТОВ «ПЛЮС ГУРМАН» укладено договір поставки №10/10/21-07 від 10.10.2024 року.
Вказаними договорами передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити його згідно умов визначених вказаними договорами.
Також представник позивача наголосила, що умовами договорів визначено, що поставка товару здійснюється за рахунок постачальників.
Здійснені господарські операції відповідно до укладених договорів, на переконання представника позивача, підтверджуються належним чином, а саме: видатковими накладними, платіжними інструкціями та товарно-транспортними накладними.
Представник позивача у судовому засіданні наголошувала на тому, що поставка товару здійснювалась саме постачальником, як наслідок позивач не може нести відповідальність за правильність складання товарно-транспортних накладних, які формує продавець.
Окрім того представник вказала, що договірні відносини щодо якості товару стосуються саме позивача та його контрагентів, крім того порядок визначення якості товару обумовлена умовами договору.
У судовому засіданні представник наголошує на тому, що відповідно до укладеного договору поставки не встановлювалась вимога щодо якості товару саме нормам ДСТУ, так як вказана вимога може застосовуватись лише при здійснення державних закупівель та для здійснення тендерних закупівель.
Представник позивача також вказала, що припущення податкового органу щодо безтоварності операції та встановлення факту руху товару є його втручанням у господарську діяльність позивача та більше того посадовими особами податкового органу під час проведення перевірки взагалі не було досліджено питання подальшого використання придбаної продукції у господарській діяльності позивача, оскільки станом на час проведення перевірки товариством частину придбаного зерна було реалізовано, а частина обліковується на залишках.
Представник позивача також звернула увагу на те, що реальність здійснення господарських операцій ТОВ “КВ АГРО ГРУП» в першу чергу підтверджується первинними документами, а саме: видатковим накладними та товарно-транспортними накладними. Крім того недоліки, які містяться у первинних документах не можуть ставити під сумнів реальність здійснення господарської операції позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні 21.04.2026 року заперечила щодо задоволення даного позову. Зазначила, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому податковий орган при прийняті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім того представник відповідача у судовому засіданні наголосила на тому, що податковий орган в першу чергу ставить під сумнів не лише факт здійснення транспортування зерна, а саме факт реальності здійснення господарської операції.
На підтвердження вказаних тверджень представник ГУ ДПС у Вінницькій області вказує, що відповідно до наявної інформації у протоколах допиту свідків, які містяться у матеріалах кримінального провадження, містяться відомості про те, що «автомобільні перевізники», які вказані у товарно-транспортних накладних, не підтверджують факту здійснення перевезень товару, та більше того ними не підтверджено факт складення товарно-транспортних накладних.
Відповідно до наявної у податкового органу інформації у ТОВ «ПЛЮС ГУРМАН» відсутні відомості щодо здійснення будь якої господарської діяльності, крім того у відсутні трудові ресурси, основні засоби, офісні приміщення, складські приміщення, сировина, також щодо даний підприємств наявна інформація про відповідність платника податку критеріям ризиковості.
Більше того ГУ ДПС у Вінницькій області в ході проведення перевірки направлялися запити на адреси фізичних осіб-підприємців, котрі були вказані у товарних накладних на перевезення соняшнику від ТОВ «ПЛЮС ГУРМАН» та ТОВ "ПАВЕР БІЗНЕС" як «автомобільні перевізники» та відповідно до отриманих відповідей вказаних перевізників не було надано документи щодо перевезення вказаного товару у спірний період.
З урахуванням викладених обставин, на думку представника відповідача, спростовано факт руху товарів.
Також представник вказала, що відповідно до укладених договорів поставки між ТОВ «КВ АГРО ГРУП» та ТОВ «ПАВЕР БІЗНЕС» та «ПЛЮС ГУРМАН» якість товару визначається відповідно до умов договору, однак позивачем не підтверджено якість товару, а відповідно до наданих до позовної заяви карток якості зерна продукція не відповідає жодному класу ДСТУ, а тому вказане зерно могло використовуватись лише для технічних потреб.
Представник відповідача в судовому засіданні також наголосила на тому, що при проведені документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "КВ АГРО ГРУП" ревізорам не надавались картки якості зерна.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.
На підставі наказу від 10.07.2025 №3177к, виданого ГУ ДПС у Вінницькій області відповідно до п.п. ст. 20, п.п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 п. 8.1 ст. 82 ПК України (зі змінами та доповненнями), посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "КВ АГРО ГРУП" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 27.09.2022 року по 31.03.2025 року, з метою перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 27.09.2022 року по 31.03.2025 року, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.
За результатами проведеної перевірки складено акт №31800/02-32-07-10/44803670 від 28.10.2025 року, у висновках якого зафіксовано ряд порушень податкового законодавства, допущених ТОВ "КВ АГРО ГРУП", а саме:
1. п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 36.1 ст. 36, п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 140.5.5 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року в результаті чого ТОВ «КВ АГРО ГРУП»:
- занижено податок на прибуток в загальній сумі 19594902 грн, у тому числі: за 2023 рік в сумі 11311433 грн, за 2024 рік в сумі 8283470 грн;
- завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за перший квартал на 37500 грн;
2. п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 36.1 ст. 36, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188. 1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року в результаті чого ТОВ «КВ АГРО ГРУП»:
- занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 2735582 грн, в тому числі: за червень 2023 року в сумі 861957 грн, за липень 2023 року в сумі 636931 грн, за вересень в сумі 510402 грн, за жовтень 2023 року в сумі 564804 грн, за листопад 2023 року в сумі 99531 грн, за грудень 2023 року в сумі 2428 грн, за квітень 2024 року в сумі 46529 грн, за вересень 2024 року в сумі 12500 грн, за листопад 2024 року в сумі 500 грн, за грудень 2024 року в сумі 2500 грн;
- завищено сумі податку на додану вартість, яка підлягала бюджетному відшкодуванню за рахунок платника у банку на 3128226 грн, в тому числі: за липень 2023 року на суму 1481558 грн, за серпень 2023 року на суму 775387 грн, за вересень 2023 року на суму 839395 грн, за січень 2024 року 41886 грн;
- завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (періоду) за березень 2025 року на 7500 грн;
3. п. 201.1. п. 201.7 п. 201.10 п. 201.16 ст. 201, п.п. 69.1 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 року проведеною перевіркою встановлено відсутність складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;
4. п.п. 266.1.1 п. 266.1, п.п. 266.2.1 п.п. «є» 266.2.2. п. 2362.2, п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року в результаті чого ТОВ «КВ АГРО ГРУП» занижено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в загальній сумі 138620,52 грн., в тому числі за 2023 рік у сумі 100632,57 грн, за 2024 рік в сумі 29638,95, за 1 квартал 2025 року у сумі 8349 грн;
5. п. 36.1. ст.. 36, п. 270.1 ст. 270, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України від 02.12.2010 в результаті чого ТОВ «КВ АГРО ГРУП» занижено плату за землю в загальній сумі 1919,91 грн., в тому числі за березень 2025 року у сумі 1919,91 грн;
6. п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України від 02.12.2010 в результаті чого ТОВ «КВ АГРО ГРУП» не своєчасно повідомлено податковий орган про всі об'єкти, пов'язані з оподаткуванням;
7. п. 176.2 «б» ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 та розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також нарахованого єдиного внеску (Додаток 4ДФ), саме: подання Податкових розрахунків за 27.09.2025 -31.03.2025 року з недостовірними відомостями.
На підставі зазначених висновків 04.12.2025 року податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0387220701, форми "В1" № 0387240701 та "Р" №0387230701.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «КВ АГРО ГРУП» звернулось до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п.п. 14.1.56 п.14.1 ст.Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Підпунктом 134.1.1 п.134 ст.134 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до п.п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Згідно п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов'язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" укладено ряд договорів поставки, а саме: №12/6/23-1 від 12.06.2023 та №03/01/24-1 від 03.01.2024 року. Відповідно до вищезазначених договорів постачальник (ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН") зобов'язується передати у власність товар, а покупець (ТОВ «КВ АГРО ГРУП») прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору. Крім того, найменування, кількість та ціна товару визначаються у специфікації до даних договорів.
Разом із тим розділом 4 договору №12/6/23-1 від 12.06.2023 та договору №03/01/24-1 від 03.01.2024 передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок постачальника.
На виконання вказаних договорів ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" поставило на адресу позивача соняшник. За наслідком здійснення вказаних операцій було складено ряд видаткових накладних.
Також між позивачем та ТОВ «ПАВЕР БІЗНЕС» укладено договір поставки №10/10/24-7 від 10.10.2024 року, відповідно до якого постачальник (ТОВ «ПАВЕР БІЗНЕС») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «КВ АГРОГРУП») товар, а покупець - прийняти та оплатити його згідно умов договору. Крім того, найменування, кількість та ціна товару визначаються у специфікації до даних договорів.
Крім того, договором №10/10/24-7 передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок постачальника.
На виконання вищевказаних договорів позивачем проведено розрахунок із зазначеними контрагентами.
Здійснені господарські операції в бухгалтерському обліку позивача відображено, також зазначені господарські операції документально підтвердженні відповідними первинними документами.
Разом із тим спірним у межах даної справи являється саме факт руху товару від контрагентів до позивача.
У акті перевірки податковим органом зазначено про те, що відповідно до наявних відомостей у Єдиному державному реєстрів досудових розслідувань стосовно ТОВ «ПЛЮС ГУРМАН» відкрито ряд кримінальних проваджень, а саме:
- №7202300500000086 від 06.10.2023 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, яка перебуває у провадженні Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України;
- №12024240000000422 від 01.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, яка знаходиться у провадженні відділу розслідувань злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Хмельницькій області;
- №62024150020001602 від 09.09.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, яка знаходиться у провадженні підрозділу детективів Бюро економічної безпеки в Одеській області.
У акті перевірки також зазначено, що на підставі рішення від 22.04.2025 №902/1056/24 вказаний контрагент визнано банкрутом та, окрім іншого, товариство не подає податкової звітності, а відповідно до наявної інформації у підприємства відсутні достатні трудові ресурси, офісні, торгівельні та складські приміщення, виробниче обладнання, сировина, матеріали, що вказує на відсутність факту реального здійснення фінансово-господарської діяльності.
Крім того, Головним управлінням ДПС у Вінницькій області отримано від Бюро економічної безпеки матеріали кримінального провадження №72023000500000086 від 06.09.2023 та документи щодо здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПЛЮС ГУРМАН».
Відповідно до наявних у матеріалах кримінального провадження відомостей, а саме протоколів допиту свідків, було встановлено, що фізичні особи-підприємці, які були визначені у товарно-транспортних накладних як «автомобільні перевізники» не підтверджують факт здійснення ними перевезень.
Крім того, податковим органом направлено ряд запитів до фізичних осіб-підприємців, котрі визначені у товарно-транспортних накладних на перевезення соняшнику від ТОВ «ПЛЮС ГУРМАН» до ТОВ «КВ АГРО ГРУП» як «автомобільні перевізники». Відповідно до наданих відповідей вказані перевізники не надали підтверджуючі документи щодо здійснених послуг перевезення.
Щодо іншого контрагента ТОВ «ПАВЕР БІЗНЕС» податковим органом встановлено, що вказаний платник не зареєстрований як платник ПДВ та вказаним товариством не подавалась податкова звітність з податку на додану вартість до контролюючих органів.
Крім того, у період з 2020-2024 року у вказаного товариства відсутня інформація щодо наявності основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, земельних ділянок та достатніх трудових ресурсів.
Щодо вказаного контрагента також направлено запити до фізичних осіб-підприємців, котрі визначені у товарно-транспортних накладних на перевезення соняшнику від ТОВ «ПАВЕР БІЗНЕС» до ТОВ «КВ АГРО ГРУП» як «автомобільні перевізники». Відповідно до наданих відповідей вказані перевізники не надали підтверджуючі документи щодо здійснених послуг перевезення.
З приводу наведених доводів податкового органу, суд зазначає наступне.
Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХIV є рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, при цьому первинна документація є відображенням такої операції.
Господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У межах даної справи податковий орган фактично ставить ся під сумнів саме рух товару від контрагентів до позивача.
При цьому акт перевірки ґрунтуються на інформації, яка наявна в інформаційній системі ДПС (АІС «Податковий блок») та на наданих Головному управлінню ДПС у Вінницькій області матеріалах кримінального провадження.
Вирішуючи спірні відносини слід врахувати, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві, аналогічна правова позиція викладена Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі №822/551/18,
Також, слід врахувати те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі №822/551/18 дійшов висновку, що ч. 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Також керуючись нормами статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Прийняті рішення за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Водночас в матеріалах справи знаходяться первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, а саме видаткові накладні (том 2 а. с. 36-189, том 8 а. с. 10-19), платіжні інструкції (том 2 а. с. 190-199, том 3 а. с. 1-98, том 8 а. с. 20-29) та товарно-транспортні накладні (том 3 а. с. 174-247, том 4 а. с. 1-247).
Крім того, вказані документи надані під час проведення перевірки посадовим особам контролюючого органу, про що зазначено в акті перевірки.
Отже висновок відповідача про наявність обставин, які свідчать про не реальність спірних господарських операцій позивача з переліченими контрагентами, зроблений на підставі лише наданих матеріалів кримінального провадження та інформації, яка міститься у інформаційних базах ДПС.
Також суд критично оцінює посилання представника відповідача на неналежну якість товару та невідповідність його нормам ДСТУ, виходячи із наступного.
Відповідно до договорів поставки № 12/06/23-1 від 12.06.2023 року, №03/01/24-1 від 03.01.2024 року та №10/10/24-7 від 10.10.2024 року укладених між позивачем та ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН" та ТОВ "ПАВЕР БІЗНЕС" пунктом 2 визначено кількість та якість товару.
Крім того п.п. 2.4 вищезазначених договорів передбачає порядок дій позивача у випадку невідповідності показників переданого товару обумовленим вимогам, а саме: покупець має право вимагати від продавця замінити товар, пропорційно зменшити ціну товару, здійснити поставку більшої кількості товару по зменшеній ціні, відмовитись від прийняття товару та його оплати або вимагати вимагати компенсацію документально підтверджених витрат.
Позивач під час отримання товару не висував претензій щодо технічних характеристик, комплектності, відповідності стандартам (ДСТУ) або наявності дефектів у поставленому товарі. Більше того, якість товару сторонами не заперечується, а позивач під час отримання товару не вимагав пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків або розірвання договору з мотивів неналежної якості. Вказане судом розцінюється, як прийняття товару за якістю та свідчить про відповідності його якості умовам договору.
Також суд не бере до уваги твердження представника відповідача, щодо неможливості підтвердження якості товару саме картками якості зерна, оскільки що вказані картки не були предметом дослідження представників податкового органу під час здійснення документальної виїзної перевірки та як наслідок вказаним документам не було надано оцінку під час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Крім того, в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, які не звітують до контролюючих органів.
Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.
Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мати достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов'язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
З огляду на викладене суд вважає, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Суд звертає увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).
Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18). При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Зазначені вище обставини з огляду на положення статті 90 КАС України підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.
Також слід зазначити з приводу доводів відповідача щодо нереальності господарських операцій, зважаючи на відсутність у підприємств-контрагентів трудових ресурсів, транспортних засобів, основних економічних фондів.
На перевагу вказаним доводам щодо відсутності в зазначених контрагентів позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується.
Суд вважає, що у справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.
При цьому висновок щодо відсутності у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично наданим ТОВ «КВ АГРО ГРУП» до перевірки первинним документам не було надано оцінку в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач.
Таким чином, суд дійшов висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «КВ АГРО ГРУП», ТОВ «ПАВЕР БІЗНЕС» ТОВ "ПЛЮС ГУРМАН», за наслідками яких сформовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи, свідчать про поставку товарів, оплату їх вартості, використання ТОВ «АКВ АГРО ГРУП» у господарській діяльності. Отриманий товар, не може вважатись безоплатно отриманим, а відповідач не може визнавати суми, витрачені на їх придбання, як доходи позивача. Водночас відповідач обов'язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України, не виконав, нереальності спірних господарських операцій та, як наслідок, правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів.
Відповідно до частин 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.
Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 30280,00 грн.
Дата складення повного тексту рішення зумовлена перебуванням головуючого судді на лікарняному у період з 30.04.2025 року по 06.04.2026 року та перебуванням у відпустці у період з 07.05.2026 року по 08.05.2026 року.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №0387220701 від 04.12.2025, №0387240701 від 04.12.2025 та №0387230701 від 04.12.2025.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ АГРО ГРУП" сплачений судовий збір в сумі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КВ АГРО ГРУП" (вул. Центральна, буд. 48-А, с. Бар, Жмеринський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 44803670)
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150)
Повний текст рішення складено 11.05.2026.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна