Справа № 147/665/26
Провадження № 1-кп/147/352/26
іменем України
11 травня 2026 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
із секретарем ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026020120000010 від 25.01.2026, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Тростянець, Тростянецького району, Вінницької області, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , з неповною середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця, раніше судимого востаннє 19.02.2018 Тростянецьким районним судом Вінницької області за ч. 3, ст.185, ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 296, ст. ст. 70 ч.1, 70 ч.4 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі, звільнився 14.02.2022 із Державної установи «Могилів-Подільська виправна колонія (№114)», по відбуттю строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.259, ч.5 ст. 407 КК України,
03.01.2026 у солдата ОСОБА_4 , який обліковується у військовій частині НОМЕР_1 як тимчасово прикомандирований, виник злочинний умисел на самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин, з метою ухилення від військової служби.
Реалізуючи вищезазначений злочинний умисел, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_4 03.01.2026 із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та ухилявся від проходження військової служби до 25.01.2026, коли був затриманий в селищі Тростянець, Гайсинського району, Вінницької області, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 259 КК України, чим фактично припинив вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5. ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Крім цього ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, в умовах воєнного стану в Україні, 25.01.2026 о 16:46 годинні, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в с-щі Тростянець, Тростянецької територіальної громади, Гайсинського району, Вінницької області, де знаходиться його зареєстроване місце проживання, переслідуючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, з метою викликати занепокоєння, паніку та розгубленість серед мешканців трьох квартирного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , в якому він раніше проживав разом із співмешканкою, використовуючи належний йому мобільний телефон марки «Poco C85», із сім-картою оператора мобільного зв'язку «Vodafone», абонентський номер НОМЕР_2 , умисно здійснив повідомлення на екстрений номер виклику поліції «102», та повідомив завідомо неправдиві відомості про замінування та підготовку вибуху зазначеного трьох квартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України - завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винним в обсязі пред'явлених йому обвинувачень повністю їх підтримав, щиро розкаявся у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, не піддавши сумніву обставини справи, викладені в обвинувальному акті. Зазначив, що критично оцінює свої дії. Вказав, що дійсно 03.01.2026 самовільно залишив військову частину, так як хотів побачити дітей, а 25.01.2026 дійсно повідомив у службу "102" про замінування за місцем перебування його дітей та співмешканки, так як вважав, що там діти потребують допомоги, іншого способу він не знайшов. Просив призначити покарання нижче нижчої межі, так як бажає продовжити проходити військову службу.
Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї провини в обсязі пред'явленого йому обвинувачення, а також те, що він не піддає сумніву обставини справи, які викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого.
Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України. Просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.259, ч.5 ст. 407 КК України, та призначити покарання із застосуванням ст. 70 КК України у виді семи років позбавлення волі.
Захисник обвинуваченого не заперечила проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України. Однак, при призначені покарання просила врахувати, що ОСОБА_4 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів, а тому вважає за доцільне призначити йому мінімальні покарання визначені ч. 1 ст. 259 та ч. 5 ст. 407 КК України, визначивши остаточне покарання у виді п'яти років позбавлення волі.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про судовий розгляд кримінальної справи за зміненим обвинуваченням за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
А також у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року, зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому роз'яснено.
Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії:
- за ч. 1 ст. 259 КК України, як завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками;
- за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.
Обставиною, яка пом?якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно до ст. 66 КК України, є щире каяття.
Обставинами, яка обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно до ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп?яніння та рецидив злочинів.
Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила протиправне діяння, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених обставин визначити вид і розмір покарання.
При визначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, які відповідно до норм ст. 12 КК України є тяжкими злочинами. Обвинувачений неодружений, не перебуває на обліку у психіатра та у лікаря-нарколога, раніше судимий, востаннє 19.02.2018 Тростянецьким районним судом Вінницької області за ч. 3, ст.185, ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 296, ст. ст. 70 ч.1, 70 ч.4 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі, звільнився 14.02.2022 із Державної установи «Могилів-Подільська виправна колонія (№114)», по відбуттю строку покарання.
Також суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненому визнав у повному обсязі, усвідомив неправомірність своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому та висловив бажання продовжити проходження військової служби.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження нових кримінальних правопорушень, йому має бути призначене необхідне й достатнє покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 259 КК України строком на 2 два роки та у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України строком на 5 років.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Таким чином, остаточне покарання призначити з врахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань.
Щодо позиції обвинуваченого про призначення нижче нижчого покарання, суд зазначає, що ст. ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключають можливість призначення більш м'якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, враховуючи те, що в умовах воєнного стану обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, правові підстави застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України, відсутні.
Крім того, під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 27.01.2026 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Отже, суд вважає необхідним відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з 25.01.2026 до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.
Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України арешт, накладений на майно, згідно ухвали слідчого судді підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, а тому, з обвинуваченого на корись держави необхідно стягнути витрати за проведення експертизи у даному кримінальному провадженні в сумі 5794,10 грн.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні. Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. ст. 100, 124, 174, 349, 368-371, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати виннуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 259, ч.5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання:
-за ч. 1 ст. 259 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки;
- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період часу з 25 січня 2026 року до набрання вироком суду законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення експертиз в розмірі 5794,10 грн. (п'ять тисяч сімсот дев'яносто чотири грн. десять коп.)
Скасувати заходи по забезпеченню кримінального провадження, а саме - арешт майна згідно ухвали слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 27.01.2026.
Речові докази:
- мобільний телефон марки «РОСО» модель: 25078РСЗЕЕ сріблясто-синього кольору в якому наявна СІМ-картка з абонентським номером НОМЕР_2 , який належний ОСОБА_4 та зберігається у відділені поліції №2 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_4 , як власнику;
носій інформації - диск CD-R, на якому міститься аудіозапис від 25.01.2026 зі служби "102", що міститься в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження №12026020120000010 від 25.01.2026.
Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_6