Справа № 635/6269/25
Провадження № 2/635/513/2026
11 травня 2026 року сел. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Омельник М.М.,
секретар судового засідання Сліпченко К.С.,
розглянувши у спрощеному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.
Акціонерне товариство «Харківський науково-дослідний конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просить стягнути з останнього заборгованість за договором у розмірі 22816,54 гривень основного боргу, 8261,18 гривень договірної пені, 1292,12 гривень 3% річних та 6487,41 гривень інфляційних нарахувань.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що відповідач на підставі укладеного договору взяв на себе обов'язок відшкодовувати позивачу фактичні витрати, пов'язані із сплатою за комунальне обслуговування та податок на землю. Відповідач в порушення умов договору обов'язок з відшкодування таких витрат своєчасно не виконав, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Рух справи.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2025 року відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадженняз повідомленням (викликом) сторін.
11 лютого 2026 року представник позивача Барчук А.В. надіслала заяву про розподіл судових витрат, згідно з якою позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір у сумі 3028,00 гривень та 7000,00 гривень витрати на правничу допомогу.
Участь у справі сторін та інших учасників справи.
Представник позивача Барчук А.В. у судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, у разі неявки в судове засідання відповідача - прохала ухвалити рішення в заочному порядку.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання відповідно до відомостей Єдиного державного демографічного реєстру, отриманих судом відповідно до вимог ч.8 ст.187 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідач відзиву на позов не надавав, з будь-якими клопотаннями та заявами до суду не звертався.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
14 травня 2014 року між Відкритим акціонерним товариством «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» та ОСОБА_1 укладено договір № 14/05 про відшкодування витрат та про забезпечення дотримання вимог Правил пожежної безпеки.
Відповідно до пункту 10 даного договору строк дії договору встановлювався з 14 травня 2014 року по 14 травня 2015 року.
Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, що мали місце під час його дії.
Після закінчення строку дії договору за відсутності заперечень сторін, дія договору продовжується на той же строк.
Доказів, що одна із сторін висловила намір припинити даний договір, або змінити його умови, матеріали справи не містять.
Враховуючи взаємну згоду щодо неодноразового продовження строку дії договору, суд приходить до висновку, що договір був неодноразово пролонгований на той самий строк на тих самих умовах до 14 травня 2026 року відповідно.
Відповідно до витягу з Статуту Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» позивач є юридичною особою із новим найменуванням у результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту ПАТ ХІ «Енергопроект», що пов'язані із зміною типу товариства у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства».
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI (у редакції, чинній на час укладення договору) приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення (частина 5 розділу XVII).
Сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма цієї особи. Таким чином, Акціонерне товариство «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» є належним позивачем у справі та стороною за договором № 14/05 від 14 травня 2014 року.
Відповідно до умов пункту 1 укладеного договору право власності на нежилі приміщення площею 175, 3 кв.м. перейшло до фізичної особи ОСОБА_1 , при цьому право постійного користування земельною ділянкою залишається за позивачем. Згідно пункту 2 договору відповідач відшкодовує позивачу фактичні витрати, пов'язані із сплатою за комунальне обслуговування та податок на землю.
Згідно пункту 2.1 витрати по комунальному обслуговуванню, які включають в себе водопостачання та водовідведення, відшкодовуються відповідачем, виходячи з фактичного використання на підставі показань лічильника та рахунку, виставленого позивачем, не пізніше 10 числа наступного місяця.
Згідно пункту 2.3 договору витрати по сплаті податку на землю (нарахованого виходячи із площі 175, 3 кв.м.) відшкодовуються відповідачем не пізніше 10 числа місяця, що слідує за звітним, на підставі рахунку, виставленого позивачем.
Доказів внесення змін до порядку та строків розрахунків, встановлених договором, матеріали справи не містять.
Відповідно до довідки по руху коштів за договором № 14/05 від 14 травня 2014 року вбачається, що станом на 01.01.2020 року у відповідача перед позивачем рахувалася заборгованість у розмірі 996, 16 грн. За період дії договору протягом січня - грудня 2020 року позивачем нараховано усього 13051, 20 гривень. Протягом січня - грудня 2020 року відповідачем відшкодовано усього 6435, 02 гривень згідно платіжної інструкції від 21 серпня 2020 року, призначення платежу: відшкодування за водовідведення та водопостачання та податку на землю за 11.19-07.20 плат ФО ОСОБА_1 .
Станом на 01 січня 2021 року у відповідача перед позивачем рахувалася заборгованість у розмірі 7612, 34 грн. За період дії договору протягом січня - грудня 2021 року позивачем нараховано усього 9491, 87 гривень. Протягом січня - грудня 2021 року відповідачем відшкодовано усього 7671, 92 гривень згідно платіжних інструкцій від 14 червня 2021 року, призначення платежу: відшкодування за водовідведення та водопостачання та податку на землю згідно рахунків від 31.08.2020 року, 30.09.2020 року, 30.10.2020 року, 30.10.2020 року, від 29.01.2021 року, від 26.02.2021 року.
Станом на 01 січня 2022 року у відповідача перед позивачем рахувалася заборгованість у розмірі 9432, 29 грн. Протягом січня - березня 2022 року позивачем усього було нараховано 2003, 35 грн., згодом на підставі рішення Харківської міської ради від 14.07.2023 року № 403/23 «Про деякі питання плати за землю в місті Харкові на період дії воєнного стану» нарахування за березень 2022 року (710, 87 грн.) були відкориговані. За період січень 2023 року - березень 2024 року позивачем нараховано усього 12091, 77 гривень.
Відповідач в порушення умов договору обов'язок з відшкодування відповідних витрат не виконав у повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 22816, 54 грн.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Умовами договору передбачено строк виконання грошового зобов'язання - не пізніше 10 числа наступного місяця.
Ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі умов договору; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Будь-які інші застереження щодо настання строків проведення остаточної оплати сторонами не визначалися.
Доказів сплати наявної заборгованості матеріали справи не містять, отже, враховуючи викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач порушив норми та приписи чинного законодавства та умов укладеного договору в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем.
Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Позивач, уклавши договір розраховує на отримання відшкодування у визначені строки, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов'язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем. Суд вважає вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 1292,12 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 01.01.2020 по 31.12.2024 року та інфляція в сумі 6487,41 грн за січень 2020 року - грудень 2024 року.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем оплати у встановлений договором строк, у позивача виникло право на нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення вказаного грошового зобов'язання.
Перевіривши наведені у позовній заяві розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що їх здійснено вірно.
При цьому, позивачем враховані частково проведені відповідачем оплати, отже, розрахунки є обґрунтованими, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1292, 12 грн. 3 % річних та інфляції в сумі 6487, 41 грн. підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 8261, 18 грн. договірної пені за період з 01.01.2020 року по 30 червня 2023 року із урахуванням періодів частково проведених оплат відповідачем.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
В пункті 7 договору сторони визначили, що за порушення строків та порядку оплати відшкодування витрат, визначених у пункті 2 даного договору, ОСОБА_1 сплачує Інституту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день.
Судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 на всій території України був установлений карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнений пунктом 7, відповідно до якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
За таких обставин, з введенням в дію Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично було надано можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців і на строк, протягом якого на території України діяв установлений карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, нарахування позивачем пені за визначений ним період прострочення є правомірним.
Розрахунок пені за вказаний період виконано позивачем вірно, не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період, за який заявлена до стягнення, тому позовні вимоги в частині стягнення суми пені у розмірі 8261, 18 грн. підлягають задоволення.
Щодо судових витрат.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі№ 755/9215/15-цта в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі№ 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом, суд приходить до висновку про задоволення витрат на правову допомогу у повному обсязі у розмірі 7000,00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
позов Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ» заборгованість за договором у розмірі 22816 (двадцять дві тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 54 (п'ятдесят чотири) копійки - за основним боргом; 8261 (вісім тисяч двісті шістдесят одна) гривень 18 (вісімнадцять) копійок - договірної пені, 1292 (одна тисяча двісті дев'яносто дві) гривні 12 (дванадцять) копійок - 3 % річних та 6487 (шість тисяч чотириста вісімдесят сім) гривень 41 (сорок одна) копійка - інфляційних нарахувань.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Акціонерне товариство «Харківський науково-дослідний конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ», код ЄДРПОУ 14078902, місцезнаходження: м. Харків, пр-т Героїв Харкова, буд. 10/12;
представник позивача: Барчук Алєся Вікторівна, РНОКПП: НОМЕР_1 ;
відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Суддя М.М.Омельник