29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 1-1099/11
провадження№ 13-104зво25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,
прокурора ОСОБА_19 ,
захисника ОСОБА_20 ,
потерпілих ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні заяву захисника ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, ухвали колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2018 року щодо ОСОБА_23 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом і
Зміст рішень національних судів, що переглядаються, та встановлені обставини кримінальної справи
1.Вироком від 24 грудня 2013 року Дарницький районний суд м. Києва визнав винуватим і засудив
ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Борисполя Київської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України) - до позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за частиною другою статті 121 КК України - до позбавлення волі на строк вісім років; за частиною другою статті 187 КК України - до позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
2. Суд залишив ОСОБА_23 раніше обрану міру запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою до набрання вироком законної сили та визначив рахувати початок строку відбування покарання з 13 жовтня 2009 року.
3. У цій же кримінальній справі також засуджено ОСОБА_24 , стосовно якого міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось і судові рішення щодо якого Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не переглядає.
4. Крім того, суд вирішив цивільні позови, питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
5. Ухвалою від 11 квітня 2016 року Апеляційний суд м. Києва вирок щодо ОСОБА_23 залишив без змін.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зарахував у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі ОСОБА_23 - з 13 жовтня 2009року до 11 квітня 2016 року та ОСОБА_24 - з 15 жовтня 2009 року до 11квітня 2016 року.
ОСОБА_23 звільнив з-під варти за відбуттям призначеного покарання.
6. Ухвалою від 29 листопада 2018 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2016 рокущодо ОСОБА_23 і ОСОБА_24 залишила без зміни, касаційні скарги прокурора, потерпілих ОСОБА_25 та ОСОБА_22 , захисників ОСОБА_26 та ОСОБА_20 - без задоволення.
7. Згідно з вироком ОСОБА_23 визнано винуватим у тому, що він 09 жовтня 2009 року приблизно о 21:20, перебуваючи біля будинку № 15 на вул. Вербицького в м. Києві, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_24 зметою заволодіння чужим майном шляхом розбою, діючи спільно та узгоджено, напали на ОСОБА_27 та завдали йому не менше трьох ударів кулаками і ногами у голову, а саме в ліву скроневу ділянку, в центральну частину тім'яної ділянки та в ліву частину обличчя, від чого ОСОБА_27 упав на асфальт, отримавши тяжкі тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми - пошкодження м'яких покровів голови, перелому кісток зводу й основи черепа, крововиливів під оболонки, в речовину і в шлуночки головного мозку, що обумовило розвиток крововиливу у стовбур головного мозку.
Після цього ОСОБА_23 і ОСОБА_24 заволоділи майном потерпілого на загальну суму 6500 грн, яким у подальшому розпорядилися на власний розсуд. Смерть ОСОБА_27 настала від відкритої черепно-мозкової травми 11 жовтня 2009 року о 06:50 у лікарні.
Крім того, 11 жовтня 2009 року приблизно о 03:15 ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , будучи особами, які раніше вчинили розбій, на вул. Декабристів, 6 у м. Києві, діючи за попередньою змовою групою осіб, напали на ОСОБА_28 . При цьому ОСОБА_24 , застосовуючи до неї насильство, небезпечне для життя і здоров'я, розвернув потерпілу до себе спиною та душив її руками за шию. ОСОБА_23 зняв з рук потерпілої п'ять золотих каблучок, а ОСОБА_24 , продовжуючи утримувати ОСОБА_28 , забрав з кишені її плаща 30 грн, після чого нападники з місця вчинення злочину зникли. У результаті розбійного нападу ОСОБА_23 і ОСОБА_24 заволоділи майном потерпілої ОСОБА_28 на загальну суму 4000 грн, яким розпорядилися в подальшому на власний розсуд.
Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини
8. Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ, Суд) 06 листопада 2025 року ухвалив остаточне рішення у справі «Панкратьєв проти України» (Case of Pankratyevv. Ukraine, заява № 36459/19).
Суд оголосив заяву прийнятною,установив порушення Україною пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв'язку з порушенням права заявника на правову допомогу; пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю провадження.
Крім того, ЄСПЛ присудив заявнику 1800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, відшкодування моральної шкоди, 36 (тридцять шість) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, компенсацію судових та інших витрат.
Зміст вимог заяви про перегляд судових рішень
9. Захисник ОСОБА_20 звернувся 01 грудня 2025 року до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_23 на підставі пункту 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року) у зв'язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
10. Захисник проситьскасувати вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, ухвалу колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2018 року щодо ОСОБА_23 та ОСОБА_24 та закрити кримінальну справу на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року.
11. На думку захисника, у справі «Панкратьєв проти України» від 06 листопада 2025 року (заява № 36459/19) Європейський суд констатував, що розгляд справи на національному рівні не носив характеру справедливого судового розгляду, фактично всі докази проти особи було здобуто на підставі інформації, наданої у її первинних «самовикривальних» показаннях за відсутності захисника та під час «незадокументованого ув'язнення» протягом декількох діб.
12. У зв'язку із цим, зважаючи на факт визнання порушення справедливості судового розгляду, збору всієї сукупності доказів на підставі отриманих «самовикривальних» показань, захисникОСОБА_20 посилається на пункт 39 вище згаданого рішення ЄСПЛ та вважає, що виправити конвенційні порушення можна лише шляхом скасування всіх судових рішень у справі.
13. Крім того, захисник наголошує, що за наявності підстав для повного скасування судових рішень та встановлених у рішенні Європейського суду у справі «Панкратьєв проти України» порушень - здобуття фактично всіх доказів проти особи та іншого співучасника виключно або переважним чином унаслідок «самовикривальних» показань, отриманих з порушенням гарантій пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, - слід врахувати з-поміж іншого підставу, передбачену пунктом 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року.
14. Ураховуючи викладене,захисник ОСОБА_20 вважає, що судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій мають бути скасовані із закриттям справи за відсутністю в діянні складу злочину.
Рух кримінальної справи. Позиція учасників судового провадження
15. Ухвалою від 02 грудня 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду передала заявузахисника ОСОБА_20 про перегляд вироку Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, ухвали колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2018 року щодо ОСОБА_23 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК України 1960 року, до Великої Палати Верховного Суду.
16. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 03 грудня 2025 року витребував з Міністерства юстиції України копію автентичного перекладурішення ЄСПЛ від 06 листопада 2025 року у справі «Панкратьєв проти України».
17. Після отриманнякопії автентичного перекладуцього рішенняухвалою від 05 січня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Судувідкрив провадження за заявою захисника ОСОБА_20 про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_23 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,витребував з Дарницького районного суду м. Києва матеріали кримінальної справи, а ухвалою від 29 січня 2026 року призначив заяву захисника ОСОБА_20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
18. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, захисника ОСОБА_20 , який просив заяву задовольнити та закрити справу за відсутністю складу злочину, прокурораОСОБА_19 , котра просила заяву задовольнити частково, ухвали касаційного та апеляційного судів щодо ОСОБА_23 скасувати, а справу щодо нього направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, потерпілих ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , які просили відмовити у задоволенні заяви, перевірила викладені у заяві доводи, дослідила матеріали кримінальної справи, рішення ЄСПЛ у справі «Панкратьєв проти України»від 06 листопада 2025 року і дійшла таких висновків.
Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
19. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
20. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності для України 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства.
21. Україна узяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
22. Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції і практики ЄСПЛ у національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
23. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом № 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.
24. За змістом абзацу дев'ятого частини першої статті 1, глави 3 Закону
№ 3477-IV констатоване Судом порушення Конвенції можна виконати шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.
25. Статтею 10 цього Закону передбачено, що додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
26. Оцінка достатності та ефективності вжитих договірними державами заходів на виконання рішень ЄСПЛ відповідно до положень пункту 2 статті 46 Конвенції належить до виключної компетенції Комітету міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ).
27. КМРЄ у своїй Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2) зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
28.З метою допомогти державі-відповідачу виконати її зобов'язання за статтею 46 Конвенції Європейський суд може вказати тип індивідуальних і/або загальних заходів, до яких можна вдатися для того, щоб покласти край ситуації, яка призвела до встановлення порушення Конвенції [рішення у справах «Сусо Муса проти Мальти» (заява 42337/12, пункт 120, від 23 липня 2013 року), «Юксель Ялчинкая проти Туреччини» (заява № 15669/20, пункти 418, 425, від 26 вересня 2023 року)].
29. У більшості випадків питання про вжиття конкретних заходів на виконання рішення ЄСПЛ лишається на розсуд держави-відповідача. На цьому наголошує Суд у своїх рішеннях, вказуючи на переважно декларативний характер своїх рішень і на те, що, як правило, саме відповідна держава під наглядом КМРЄ обирає засоби, які будуть використовуватися в її внутрішньому правовому порядку для виконання її зобов'язань за статтею 46 Конвенції.
30. Також потрібно звернути увагу на те, що у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що якщо особу було засуджено за результатами провадження, яке призвело до порушення вимог статті 6 Конвенції, повторний судовий розгляд або відновлення розгляду справи за наявності відповідного клопотання в принципі є належним способом виправлення порушення.
31. Виходячи з наведеного, з огляду на встановлення ЄСПЛ порушення Україною положень Конвенції, з урахуванням Рекомендації № R(2000)2 Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_23 заходів індивідуального характеру, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.Із цією метою здійснюється аналіз рішення ЄСПЛ у цій справі, зокрема в частині характеру (змісту) констатованих Судом порушень Конвенції.
Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень
32. Зі змісту рішення «Панкратьєв проти України» від 06 листопада 2025 року вбачається, що заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що його право на захисника було порушено на початку кримінального провадження. Він стверджував, що ні національні суди, ні Уряд у Суді не пояснили, що сталося з ним під час його недокументованого тримання під вартою та як це вплинуло на справедливість провадження. Заявник вважав, що суди належно не розглянули його скаргу на порушення порядку призначення безоплатного захисника, оскільки цей захисник не надав йому жодної допомоги.
33. Заявник також скаржився, що тривалість провадження була надмірною усупереч пункту 1 статті 6 Конвенції.
34. Визнавши заяву прийнятною, Європейський суд зауважив, що не заперечується, що заявника затримали 13 жовтня 2009 року за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, за які він зрештою був визнаний винним. Отже, заявник мав право на доступ до захисника.
35. Зміст пояснень заявника, наданих 15 жовтня 2009 року, як зазначив ЄСПЛ, вказує на те, що вони були надані у відповідь на питання працівників міліції. Ніщо не свідчить, що до допиту заявнику роз'яснили його право на правову допомогу і він належним чином відмовився від цього права. З цього випливає, що право заявника на захисника було обмежене. Суд не вбачає жодних вагомих підстав для такого обмеження.
36. Суд наголосив, що важливим є те, що заявника незадокументовано тримали під вартою протягом декількох днів, перш ніж він надав свої показання. Хоча питання про можливе порушення прав за статтею 5 Конвенції виходить за межі розгляду цієї справи, таке незадокументоване тримання може становити порушення цього положення. Це є фактором, який треба врахувати (див. рішення у справі «Бьоз проти Бельгії» від 09 листопада 2018 року, пункт 150).
37. До того ж ЄСПЛ зауважив, що зазначені показання були однозначно викривальними. Вони були надані на початку розслідування і сформували підхід органів влади до нього. Заявник стверджував, що апеляційний суд посилався на його пояснення, надані за відсутності захисника. Текст ухвали апеляційного суду є дещо двозначним. У будь-якому випадку Суд постановив, що шкода, завдана справедливості провадження обмеженням права на доступ до захисника, не може бути усунена лише шляхом підтвердження заявником показань, наданих за відсутності захисника, на пізнішому етапі та у присутності захисника, якщо тільки цей недолік не буде належним чином розглянутий та виправлений судами, зокрема шляхом виключення показань, наданих за відсутності захисника (див. рішення у справі «Мехмет Зекі Челебі проти Туреччини» від 28 січня 2020 року, пункт 66).
38. Крім того,у рішенні «Панкратьєв проти України» від 06 листопада 2025 року ЄСПЛ встановив, що суди не виключили пояснення, надані заявником за відсутності захисника. Більше того, ці показання дозволили органам влади отримати додаткові докази проти заявника і, зокрема, призвели до затримання С. Надавши ці показання, заявник міг вважати нерозумним змінювати їх пізніше.
39. Європейський суд наголосив, що хоча проти заявника були інші докази, ніщо не свідчить, що будь-який із них був отриманий інакше ніж опираючись на інформацію, отриману з початкових пояснень заявника. Таким чином, було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з порушенням права заявника на правову допомогу.
40. У контексті цих висновків Суд визнав, що немає потреби розглядати інші аргументи заявника щодо стверджуваних порушень його права на справедливий судовий розгляд (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Володимирович Смірнов проти України» від 13 березня 2014 року, пункт 74).
41. Щодо скарги заявника на надмірну тривалість провадження, то ЄСПЛ зазначив, що провадження тривало понад дев'ять років і один місяць у трьох інстанціях.
42. Європейський суд, розглянувши всі наявні у нього матеріали та беручи до уваги свою відповідну практику, постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю провадження.
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду при прийнятті постанови
43. Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
44. Системне тлумачення положень глави 34 КПК України дає підстави для висновку про те, що перегляд за виключними обставинами є екстраординарною процедурою, коли після завершення розгляду кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення встановлені виключні обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення.
45. Відповідно до наведених у Рекомендації № R(2000)2 орієнтирів рішення національного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у разі встановлення ЄСПЛ фактів того, що воно суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Підстави для втручання в судові рішення в означений спосіб виникають у разі, коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
46. В інших випадках з урахуванням Рекомендації № R(2000)2 засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення допущених порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
47. Стаття 6 Конвенції передбачає, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (пункт 1); кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (підпункт «с» пункту 3).
48. Висновки ЄСПЛ у справі «Панкратьєв проти України» від 06 листопада 2025 року свідчать, що до допиту заявника 15 жовтня 2009 року йому не роз'яснили його право на правову допомогу, внаслідок чого на початку розслідування він надав викривальні пояснення за відсутності захисника, які сформували підхід органів влади до нього та дозволили їм отримати додаткові докази проти заявника. Суди не виключили ці пояснення із переліку доказів. Отже, право на доступ до захисника було обмежене, що суперечило встановленим пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантіям справедливості судового розгляду.
49. Оцінюючи законність і обґрунтованість прийнятих щодо ОСОБА_23 судових рішень у контексті констатованих міжнародною судовою установою порушень прав заявника, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що під час розгляду кримінальної справи, який відбувався за правилами КПК України 1960 року,суди зобов'язані були дотримуватися вимог Конвенції як частини національного законодавства.
50. У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
51.Статтею 21 КПК України 1960 року передбачено, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
52.Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 431 КПК України 1960 року підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину. Підозрюваний має право, зокрема: давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання.
53.Відповідно до статті 107 КПК України 1960 року виклик і допит підозрюваного провадяться з додержанням правил, встановлених статтями 134-136, 145 і 146 цього Кодексу.
Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.
Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені статтею 431 цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.
54. У частинах першій та другій статті 65 КПК України 1960 року зазначено, що доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
55. З наведеної вище правової норми слідує, що обов'язковим критерієм допустимості доказів є одержання їх у законний спосіб. Порушення цієї вимоги є безумовною перешкодою для використання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже згідно із частиною третьою статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
56.Також частина третя статті 22 КПК України 1960 року встановлює заборону домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
57.Відповідно до статті 370 КПК України 1960 року істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.
Порушення права обвинуваченого на захист належить до категорії істотних порушень, з огляду на які вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати (частина друга статті 370 КПК України 1960 року).
58. З матеріалів кримінальної справи слідує, що 15 жовтня 2009 року ОСОБА_23 був затриманий у порядку статей 106, 115 КПК України 1960 року за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України, про що в період з 06:30 до 06:40 слідчий СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві склав протокол про його затримання (т. 2, а. с. 229-231).
59.Також під час складання протоколу про затримання слідчий роз'яснив ОСОБА_23 його процесуальні права та обов'язки, у тому числі право мати захисника і побачення з ним з моменту затримання (до першого допиту), та призначив захисника - адвоката ОСОБА_29 (т. 2, а. с. 230, 232-234, 249-251).
60.Того ж дня, 15 жовтня 2009 року, за участю захисника ОСОБА_29 ОСОБА_23 був допитаний як підозрюваний та обвинувачений, проводилось відтворення обстановки та обставин події, під час яких він давав визнавальні показання.
61. Водночас, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_23 був затриманий 13 жовтня 2009 року та визначив обчислювати із цього числа строк відбуття ним покарання.
62.Також згідно з положеннями статті 232 КПК України 1960 року місцевий суд зазначив в окремій ухвалі про виявлення в ході судового розгляду численних та суттєвих порушень кримінально-процесуального закону на досудовому слідстві та довів про це до відома прокурора Дарницького району м. Києва та начальника Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві для прийняття відповідних заходів реагування.
63.У згаданій окремій ухвалі суд першої інстанції встановив, зокрема, що ОСОБА_23 фактично був затриманий 13 жовтня 2009 року в м. Борисполі, однак протокол про його затримання в порядку статті 115 КПК України 1960 року складено тільки 15 жовтня 2009 року. Документи, які б підтверджували правомірність тримання ОСОБА_23 в умовах ізоляції, відсутні.
64.Крім того, в окремій ухвалі місцевий суд послався й на те, що у ОСОБА_23 та ОСОБА_24 були відібрані пояснення старшими оперуповноваженими ВКР Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_30 та ОСОБА_31 за відсутності будь-яких доручень слідчих.
65. Постановами від 11 жовтня 2009 року порушено кримінальну справу за фактом вчинення злочину за частиною другою статті 187 КК України (епізод щодо ОСОБА_28 ), а 12 жовтня 2009 року - за фактом розбійного нападу на ОСОБА_27 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України (т. 1, а. с. 1, 7).
66. У матеріалах кримінальної справи (т. 1, а. с. 40-45, т. 2, а. с. 114-116) містяться два пояснення ОСОБА_23 від 15 жовтня 2009 року, в яких він зізнався у вчиненні за попередньою змовою із ОСОБА_24 розбійних нападів на потерпілих ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .
Відповідно до змісту цих пояснень ОСОБА_23 було роз'яснено лише положення статті 63 Конституції України, проте в них відсутні відомості, які б свідчили про роз'яснення йому процесуальних прав, передбачених частиною другою статті 431 КПК України 1960 року, в тому числі права мати захисника і побачення з ним до першого допиту, висловлення позиції про залучення або про відмову від залучення захисника, належне прийняття такої відмови.
67. Отже, при відібранні пояснень, а фактично допиті як підозрюваного, ОСОБА_23 був позбавлений права на правову допомогу.
68. Також варто звернути увагу, що відповідно до даних протоколу затримання ОСОБА_24 на підставі статті 115 КПК України 1960 року за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України, складеного о 04:30 15 жовтня 2009 року, мотивами його затримання старший слідчий СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві зазначив, що на ОСОБА_24 прямо вказав ОСОБА_23 як на особу, яка вчинила цей злочин (т. 2, а. с. 133).
69.У подальшому на досудовому слідстві 19 жовтня 2009 року ОСОБА_23 відмовився від призначеного захисника та запросив для здійснення захисту адвокатів ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , а у своїх показаннях як обвинуваченого в інкримінованих йому злочинах винним себе не визнавав, стверджував, що перебував з оперуповноваженими працівниками впродовж трьох діб та зазнавав психологічного та фізичного тиску, які здійснювали щодо нього працівники міліції, внаслідок чого він себе обмовив і давав неправдиві показання (т. 3, а. с. 25, 32-34).
70.Також із матеріалів кримінальної справи слідує, що впродовж судового розгляду в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій сторона захисту посилалася, зокрема, на незадокументоване позбавлення волі ОСОБА_23 (з 13 по 15 жовтня 2009 року), здійснення в цей період невідповідного з гарантіями статті 3 Конвенції впливу з метою обмовити себе, що, на їх думку, і було зроблено; порушення права ОСОБА_23 на захист; відібрання у нього 15 жовтня 2009 року неуповноваженими працівниками міліції, які не входили до складу слідчої групи, пояснень, хоча після порушення кримінальних справ така слідча дія мала б проводитися виключно у формі допиту (т. 8, а. с. 132-133, т. 9, а. с. 37-39, т. 10, а. с. 26, 36, 141-142).
71. Визнаючи ОСОБА_34 винуватим у вчиненні злочинів за частиною четвертою статті 187, частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України, суд першої інстанції поклав в основу вироку, крім інших доказів, показання ОСОБА_34 , надані ним як підозрюваним, обвинуваченим в присутності захисника ОСОБА_29 , при проведенні відтворення обстановки та обставин події та очної ставки з ОСОБА_24 , у тому числі із застосуванням відеозйомки.
72. Доводипідсудного ОСОБА_34 про застосування до нього недозволених методів слідства, під впливом яких він себе обмовив, порушення на досудовому слідстві права на захист суд першої інстанції перевірив та навів у вироку мотиви, з яких визнав їх такими, що не знайшли свого підтвердження.
73. Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції провів часткове судове слідство, дослідив певні докази, в тому числі оголосив у судовому засіданні пояснення ОСОБА_23 від 15 жовтня 2009 року, надані ним за епізодом розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_28 .
Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без зміни, при цьому всупереч положенням частини другої статті 65 КПК України 1960 року обґрунтував свої висновки про винуватість ОСОБА_23 у вчиненні злочинів, зокрема, на його поясненнях на досудовому слідстві, які не відповідали вимогам закону щодо джерела доказів у кримінальній справі.
До того ж, пославшись в ухвалі на пояснення, одержані працівниками міліції від ОСОБА_23 в умовах його фактичного затримання та без роз'яснення права на правову допомогу, апеляційний суд допустив порушення положень частини другої статті 431 КПК України 1960 року.
74. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, захисник ОСОБА_20 подав касаційну скаргу, в якій звертав увагу також й на те, що апеляційний суд послався на пояснення ОСОБА_23 як на доказ його вини, що, на думку захисника, свідчить про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону (т. 10, а. с. 142).
75.Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши кримінальну справу, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг прокурора, потерпілих та захисників та залишила оскаржені судові рішення без зміни.
76. Касаційний суд не встановив порушень вимог кримінально-процесуального закону під час досудового слідства, про які наводив доводи захисник ОСОБА_20 .
Крім того, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку всім доводам апеляцій, які аналогічні доводам у касаційних скаргах, апеляційний розгляд кримінальної справи був проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Ухвала відповідає вимогам статті 377 КПК України 1960 року.
77. Разом з тим суд касаційної інстанції в повній мірі не перевірив доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_20 , враховуючи встановлений судом першої інстанції фактнезадокументованого позбавлення волі ОСОБА_23 з 13 по 15 жовтня 2009 року, а також написання ним у цей період без роз'яснення права на правову допомогу пояснень, в яких він визнав себе винним у вчиненні за змовою із ОСОБА_24 розбійних нападів на потерпілих ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .
Порушень вимог КПК України 1960 року, які допустив суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_23 в апеляційному порядку, касаційний суд не виправив.
78. Тому Велика Палата Верховного Суду висновує, що ухвала суду касаційної інстанції прийнята з порушенням норм частини першої статті 395 КПК України 1960 року, згідно з якою касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
79. З огляду на наведене вище факт визнання Європейським судом у справі «Панкратьєв проти України» від 06 листопада 2025 року порушення загальної справедливості судового розгляду у зв'язку з обмеженням права заявника на правову допомогу ставить під сумнів результати розгляду кримінальної справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
80. Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій допустили порушення вимог кримінально-процесуального закону, які є істотними, оскільки перешкодили їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.
У зв'язку з цим ухвала Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року та ухвала колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2018 року щодо ОСОБА_23 підлягають скасуванню.
Спосіб виправлення допущених порушень
81. Пунктом 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України передбачено, що заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
82.У межах своїх процесуальних повноважень з перегляду справи в порядку екстраординарного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 40012 КПК України 1960 року (пункту 2 частини третьої статті 459 КПК України) Велика Палата Верховного Суду не здійснює повторної оцінки доказів і не перевіряє правильності встановлення судом фактичних обставин справи, а вирішує питання про те, чи зумовлюють установлені ЄСПЛ порушення державою міжнародних зобов'язань невідповідність судових рішень у цілому або в окремій частині встановленим статтею 6 Конвенції і нормами національного процесуального права гарантіям справедливості судового розгляду.
83. Разом з тим за змістом статей 358, 362, 365 КПК України 1960 року апеляційний суд перевіряє висновки суду першої інстанції, зокрема, щодо фактичних обставин справи, які оспорюються в апеляції і стосовно яких досліджувалися докази судом першої інстанції.
Суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно. Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 цього Кодексу лише щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорюється в апеляції.
84. Кримінальна справа щодо ОСОБА_23 розглядалась за правилами КПК України 1960 року. Враховуючи, що в апеляції прокурора ставилось питання про погіршення становища засуджених, а в апеляції захисника ОСОБА_20 містилось прохання про дослідження певних доказів, апеляційний суд призначив і проводив під час апеляційного розгляду часткове судове слідство.
85. Оцінюючи правові наслідки допущених під час досудового слідства порушень конвенційних прав заявника, Європейський суд у справі «Панкратьєв проти України» від 06 листопада 2025 року наголосив, що пояснення заявника дозволили органам влади отримати додаткові докази проти нього і хоча були й інші докази, ніщо не свідчить, що будь-який із них був отриманий інакше ніж опираючись на інформацію, отриману з початкових пояснень заявника.
86. Крім того, із посиланням на свою практику стосовно вимоги заявника про відшкодування моральної шкоди Суд зауважив, що українське законодавство передбачає право клопотати про відновлення провадження на національному рівні, що, в принципі, є найбільш прийнятною формою відшкодування у таких справах.
87. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, констатуючи порушення прав ОСОБА_23 за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ встановив, що суди не виключили пояснення, надані заявником за відсутності захисника, а також фактично вказав на необхідність надання оцінки іншим доказам на предмет їх похідного характеру від інформації, отриманої з початкових пояснень заявника.
88. Отже, зазначені вище порушення прав заявника, встановлені рішенням Європейського суду, свідчать, що їх виправлення потребує дослідження та оцінки доказів згідно з вимогами частини першої статті 67 КПК України 1960 року, якими передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
89. З огляду на висновки Європейського суду в рішенні «Панкратьєв проти України» від 06 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду вважає, що виправлення порушеньпункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції в цій справі та реалізацію засади restitutio in integrum необхідно здійснити при новому розгляді справи апеляційним судом, який під час проведення судового слідства у відповідній частині має надати оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх взаємозв'язку з поясненнями ОСОБА_23 , які були відібрані з порушенням права на захист.
90. Приймаючи рішення за результатами розгляду заяви захисника ОСОБА_20 , Велика ПалатаВерховного Суду враховує позицію міжнародної судової установи у рішенні «Алахвердян проти України» від 26 червня 2025 року, в якій Суд встановив, що перегляд справи заявника, здійснений Верховним Судом, характеризувався декількома недоліками і не відповідав вимогам справедливого судового розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції.
Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
91. За наслідками кримінального провадження за виключними обставинами суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції (абзаци перший, другий частини першої статті 467 КПК України).
92. Норми статті 40022 КПК України 1960 року, якими регламентовано повноваження суду за результатами перегляду судових рішень з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 40012 цього Кодексу, також передбачають можливість скасування оскарженого рішення і направлення справи на новий розгляд до суду, який виніс оскаржене рішення.
93. З урахуванням наведеного, заяву захисникаОСОБА_20 належить задовольнити частково: ухвалу колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2018 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року щодо ОСОБА_23 скасувати, а справу щодо нього направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно дати оцінку зібраним у справі доказам, належно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах ОСОБА_23 і його захисника, та з урахуванням висновків ЄСПЛ ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
94. Оскільки Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, щодо яких ЄСПЛ констатував порушення Україною Конвенції, а таких порушень щодо ОСОБА_24 констатовано не було, відповідно оскаржені судові рішення не є предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
Заяву захисника ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами судових рішень щодо ОСОБА_23 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2018 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року щодо ОСОБА_23 скасувати, а справу щодо нього направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Суддя-доповідачОСОБА_2
Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17